[685x441]
Багато людей пишуть і кажуть, що в них якийсь дивний, незвичний стан. Мабуть воно заразне, бо в мене теж. Мабуть після двох років занадто активної діяльності більшість "механічної" роботи перероблено і настав час для "аналітичної" роботи. Треба читати, думати, писати... Так здається ніби короткотермінові цілі розчинилися в рухомому і липкому тумані щоденної рутини, через косми якого можна ще ледь прогледіти довготермінові цілі. І чомусь зовсім не хочеться той туман розганяти, бігати, розмахуючи руками як крилами, хапаючи невідомість, що прослизає між розчепіреними пальцями.

Якісь етапи вже пройдено. Важливі етапи. Важкі етапи. Тому на душі є теплий осад задоволення від проробленої роботи. Але тоді все було більш-менш чітко: хтось чогось вимагав, і, відповідно до тих вимог, робилася робота. А зараз настав той час, коли треба вже самому від себе щось вимагати, вимагати більшого, придумовувати цілі, до яких потім треба пробиватися через життєві перешкоди. В даній точці простору і часу можна змінити вектор своєї долі, можна розглянути світ під іншим кутом зору, з площини іншого виміру. Мабуть варто спробувати...

Дивно на душі...