Ну ось я й зібрався з думками (скажу вам чесно, то була не проста задача – відірвати думки від їх звичних справ і заставити рухатися в іншому напрямку), щоб описати наш недавній похід на природу.

Ще за тиждень до того, ми вирішили, що треба якось активізувати природно-відпочивальну діяльність і для початку організувати шось типу пікніка. Найбільш невизначені і водночас взаємозалежні параметри в такій задачі – це скільки буде учасників (і хто саме) і скільки хавчика брати (і що саме). Щоб з чогось почати, ми чітко і твердо вирішили робити шашлик, або на американський манер бАрБеКю. Маючи таку вагому відправну точку ми почали розробку детального плану і посунули далі лабіринтами цієї складної математично-філософської задачі. За день до визначеного часу ікс (Х) я , Хосе і Іра поїхали до ВолМарту (тутешнього супер-гіпер-пупер-маркету). Оскільки смаки у людей різні, то взяли всього по чуть-чуть (хоча потім вияснилось, що “чуть-чуть” виявилось забагато), тобто сосиски, телятину, курячого м’яса, ну і всіляких там овочів для салату, соуси, приправи і навіть десерти. Хосе погодився маринувати телятину, а я взяв на себе розібратися з куркою (у нас з нею були старі рахунки і невиплачені борги). Ми закінчили покупки в суботу близько 12 години ночі. Домовились зустрітися в неділю о першій годині дня біля цього ж ВолМарту на випадок, якщо шось забули і треба докупити (передбачливо!).

В неділю ми двома інтернаціональними машинами (5 чоловік - українець, мексиканець, росіянка, австрієць і естонка) із запізненням більше ніж на 40 хв (а як же без того) виїхали на автостраду в бік парку Девілз Ден...

Що мене завжди вражає в рекреаційних зонах тут в Штатах, що всюди все продумано і підготовлено: місця для пікніків, кемпінгів, водяні колонки, сміттєві баки, столи з лавками, металеві грилі для вогню, стоянки, асфальтовані дороги до всіх важливих пунктів. Людей звичайно теж багато було, бо в понеділок був державний вихідний – Меморіал дей – і всі ринули відпочивати, використовуючи триденний уікенд.

Пікнік вдався на славу, мав всі НЕОБХІДНІ атрибути: вогонь, шашлики, ДОЩ, пісні під гітару і навіть невеликий тур-похід скелями і печерами. Описувати як ми чавкали смачнятину, рятували і без того ледве тліюче вогнище від дощових крапель, як наїлись, а ще залишилось 70% їди, а потім, після походу, уже в темноті (в світлі фар) допікали картоплю за оригінальним рецептом і горланили пісні наперегонки з лісовим ехо, бо навколо вже не було людей, я не буду, бо банально і стандартно. А дух лісового маршруту максимально можуть передати фотки. Нажаль я ще не отримав фотки від інших членів туристично-пікнікової кампанії, де я можливо й частіше фігурую в якості натюрмортного експонату або частини пейзажу, тому до вашої уваги надаються лише витвори мого власного фотографічного мистецтва (автор чесно визнає, що вони далекі від іделу [вже час купити кращу фотокамеру, блін!]).

Ну от, здається все. А! Нє, не все. Ми ще наступного дня зібралися ввечері дома у Хосе з Ірою, щоб досмажити, доїсти і допити все те, що залишилося недосмаженим, недоїденим і недопитим.

Acknowledgments: Special thanks go to Jose’s brother and his friends who helped us out to finish all the food left over after the picnic.


[609x699]

А це я вихопив момент із життя малої чорної ящірки, яка задкувала у листя, намагаючись від мене сховатись
[505x441]

Хосе досліджує печеру
[700x525]

Вікторія
[700x525]

Вікторія з Пітером
[700x525]

Ірина
[700x525]

Під душем водоспаду
[525x700]

Зловив всіх разом
[525x700]

... і в кінці
[700x525]
[700x525]