Я іноді заплутуюсь, що з того, що я роблю в житті, правильно. Здавалось би, роби добро іншим, допомагай чим можеш, і цього буде достатньо для щастя, для відчуття , що ти не живеш марно, щи ти не переводиш впусту повітря, воду, їду, не топчеш цю землю, залишаючи сліди бездарності. Кожна людина хоче мати і знати сенс свого життя. Принаймні я хочу. Але в житті все значно складніше...

Виявляється, що всім зробити добро неможливо, що хтось обов*язково залишиться незадоволеним, і цей "хтось" - це як правило близька людина, друг, чи хтось із рідних. В решті решт це призводить до конфлікту і душевного болю. Ненавиджу конфлікти між близькими людьми, які виникають на пустому місці (а переважна більшість конфліктів так і виникає). Після кожного конфлікту на серці залишається глибокий рубець, який ніколи вже повністю не заживе. Коли кількість таких конфліктів перевалює за критичну масу, і за рубцями вже не видно самого серця, зароджується ненависть, яка руйнує любі стосунки - дружбу, любов, шлюб...

Чому так дивно все складається в житті ? Адже ці люди на початку бажали одне одному лише добра...
Як цього уникнути ? Як прожити життя і вберегти своє серце і серця близьких людей від болючих рубців ?
Я поки що не знаю відповіді на ці запитання. А життя проходить. Сумно...