з кожним новим днем бажання жити збільшується, і я прозріваю. нехай двічі банально, але про-зрі-ва-ююю, чуєте? вся ця рожева біосфера, із частиночками пилу, всі ці взаємні метафізичні розлади, і ти, і я, і всі ми у єдиному колапсі. у одному на всі сто відсотків ковпачку з поліетиленових відходів. з тонами забитих до смерті курей, собак і поросят. такі залякані, до сказу із відтятим умінням мислити, навколо ніби й двадцять перше століття, а смерд стоїть, немов народжені під лавками торговими у італійських передмістях сотні років назад. цивілізовані дикунки із слинявими думками про наїдені до мозку животи.