"...Розумієте, нас втомили вже людські натовпи, смердючі подихи, прикрі консьєржки, що ненавиділи нашу собаку, затори, тиснява, безглузді вечірки, чужі точки зору, супермаркети, сміттєві контейнери під вікном, пияки під дверима. Розумієте, ми так боялись, ми так не хотіли цього. Тут нам тихо і спокійно, тут живуть кабани і зайці, тут на кілька градусів холодніше, ніж у місті, тут взимку немає сусідів, тут чисте повітря і сосни гойдаються, як у «Твін Піксі».

Щоправда, так дістає іноді цей «Твін Пікс», ці тупі ялинки, довбана тиша, нерухоме повітря – кидаєшся вниз, запорпуєшся в найзалюдненіший вагон метро, зазираєш людям в очі, посміхаєшся жебракам-інвалідам, виснеш в супермаркетах, хоча ні – гіпермаркети нам тепер подавай! Опускаєшся в прокурені кабаки, пожадливо вдихаєш вихлопні гази, слухаєш голоси, трешся об інших, мов автобусний збоченець..."

Софія Андрухович