Нашёл фрагмент моей статьи, с которой познакомились жители Львова (а не исключено, что Киева и Одессы))))
Група MoCarta залишається вірною принципові змінності, який лежить в основі класичної музики, але грає по-сучасному, створюючи власні, авторські аранжування, що не мають в собі ніякої пихи ані урочистості. Зате сповнені темпераменту, а місцями просто просякнуті свінґом. Група MoCarta пішла далі, ніж багато сучасних струнних квартетів, які охоче грають музику починаючи від Баха і закінчуючи хеві-металом. Тут відбувається гра у суцільну асиміляцію всього, що грає в душі. (...) Дивно слухати цю музику після трагічної смерті віолончеліста групи Артура Реньона. Дивно, та водночас з відчуттям таємничої сили, яку дає музика. Вона може пережити всі сумні обставини доби. За її посередництвом ми розмовляємо з людьми, яких вже немає, але саме тому вони є і будуть серед нас. Так як Вольфґанґ Амадей, якого пізні нащадки (Філіп Ясьляр, Міхал Сікорскі, Павел Ковалюк і Артур Реньон) обрали своїм патроном і родоначальником. Радість гри є для них формою існування, кінець якого означав би зникнення музики. Залишаймося з ними, і тоді час стане лише відносною річчю. Вічним стане спокій і сила духу, завдяки яким, живучи тепер, ми ведемо діалог з тим, що минуло. Ми перетинаємо поріг часу у супроводі невтомного провідника – мистецтва звуків.
Лєх Кочивонс
Часопис “Творчість”, лютий 2001
