Отак живеш, чекаючи Різдва,
волочиш зиму поміж сивих буднів.
І віриш в силу справжнього добра,
нанизуючи шклярус зимніх груднів.

Воно приходить. Тихо, попід ніч.
В своїх календарях, по вічних зорях.
І мостить ноги на теплéньку піч,
малююючи шляхи по срібних взорах.

І палить каганці, щоб на добро,
у душах, у серцях, по всьому світі.
Чаклує казку янгольським пером,
сніжинки обертаючи на квіти.

І славить Бога на усі часи,
і пеленає в яслах немовлятко.
І стільки в ньому величі й краси
з минувшого й до самого початку.

Воно таке пухкеньке, як пампух.
Солодка мрія, що пахнить кутею.
М'яке і тепле, як отой кожух,
що тіло грів прадавньому Мойсею.

Отак живеш, чекаючи Різдва,
Воно ж завжди під серденьком гніздиться.
Узріти би...  Й повірити в дива.
І Богу за прожите поклониться.

Автор: Людмила Галінська
Всі світлини з  мережі