Вчора була в Київському військовому госпіталі - завозила медикаменти, вказані на сторінці "Волонтерської сотні". І досі не можу оговтатися від змішаного почуття - болю від побаченого і гордості за киян.

Візит мав на меті запропонувати ще й волонтерські послуги - біженці з Луганська, що живуть у мене, гаряче прагнули бодай чимось допомогти пораненим. Але виявилося, що таких бажаючих більше, ніж потрібно, крім того, догляд за пораненими довіряють виключно людям з медичною освітою. Але поїздка не була марною. Познайомилася з двома дівчатами-психологами, які працюють з важко пораненими. Здалося, що їм самим потрібна психологічна допомога, бо спокійно дивитися на страждання хдопців - випробування не з легких. Вони розповіли, що наші вояки тримаються напрочуд мужньо - після ампутацій не жаліються, не просять і навіть відмовляються від матеріальної допомоги.
В хірургічному відділенні, де теж "комплект" волонтерів, з"ясовувала, кому найперше потрібні кошти на дороге протезування за кордоном. Жінки рзгубилися: перебрали з десяток імен, але вони вказані (разом з реквізитами) на сторінці "Волонтерської сотні". Втрутилася Олена, вона з Луганська.( Я запитала, як їй, не медику, вдалося стати волотером. Відповідь вразила: "Я сказала, що нікуди не піду. Керівництво подивилося в очі і зрозуміло, що вигнати мене неможливо. Роблю все, що необхідно: мию, розношу, годую, розмовляю з хлопцями - їм так потрібна підтримка"..).

Вона й підказала Романа. Його недавно перевели з реанімації. Родичі хлопця на Рівненщині, дідусь (чи рідний, чи ні) - відвідує через день. Ми помчали в інший корпус. На ходу морально готувалися, бо у хлопця "висока ампутація" ноги і ми не знали, як він нас, незнайомих людей, сприйме.
...В чотиримісній палаті біля кожного ліжка з пораненим сиділи родичі, в основному матері. Біля крайнього зправа сиділа жінка в медичному одязі, волонтер. З високої подушки глянув величезними блакитними очима дуже блідий худенький хлопчик, на вигляд 16 років і...приязно нам посміхнувся. Моя луганчанка зайняла місце волонтерки Нонни біля Ромчика, а я вийшла розпитати у неї подробиці. Ромчику 21 рік, він контрактник, зв"язківець. 8 липня при обстрілі ворожий снаряд потрапив у машину, біля якої він працював...З важким пораненням його літаком відправили до Києва. Ногу врятувати не вдалося...Лікарі й досі не знають, чи можливо взагалі протезування за такої ампутації. Сподіваються, що за кордоном йому допоможуть...Нонна сказала, що відкрити його особистий рахунок поки не вдається, бо його документи залишилися у командира, який через певні обставини не може їх переправити. Домовилися: як тільки відкриють рахунок - вона мене повідомить, а я викладу реквізити на ФБ...

...Моя луганчанка вийшла від