[показать]
Настала тиша. Я чую, як б'ється моє серце. Все, що мене оточує, з кожною секундою тьмяніє, зливається в велику сіру пляму. Я стою у самому центрі справжнього пекла - донецького аеропорту... Я відчуваю простір навколо себе, але не можу поворухнутися...Закриваю втомлені повіки, намагаючись уявити те, що відбувається, сном... Я падаю... Мене підхоплюють товариші, викрикуючи моє ім'я, вони щось збентежено говорять мені, але я чую лише приглушені звуки... Я звинувачую себе за свою слабкість, сотню разів...Чому я опинився тут?.. Чому є десятки, сотні, тисячі, таких як я?.. Ця земля омита кров'ю моїх поневолених предків, які хотіли жити інакше...
Ця боротьба тривала століттями... Зараз нас всіх об'єднує спільна мета - ми боремося за незалежність України, за її цілісність, за її існування! Ми боремося за мабутнє наших дітей, рідних!Ми - незламні духом українці, ми ніколи не допустимо, щоб ворог панував на наших землях! Агресор застосовує проти нас могутню зброю, хоче винищити нашу націю, хоче стерти її історію... Але є речі, які не під силу змінити нікому - це безкінечну любов до Батьківщини, готовність захищати її до кінця, жагу до свободи, справедливості... Мені не шкода свого життя, коли мова йде про соціальний гніт моїх братів та сестер - українців... Вони хочуть забрати у нас все, але ми нічого не маємо, окрім віри, моральних цінностей, та бажання бути вільними...
Я відкриваю очі, і я піднімаюся. Картинка стає більш чіткою, звуки численних пострілів приводять мене до тями! Я знову стою на ногах! І я розумію, що треба боротися, не зупиняючись ні на мить! Я присягаюся найжорожчим, що у мене є - Батьківщиною...Я не здамся! Ніколи не здамся!!!
Наши четверо павших юных ангелов из штурмовой роты ПС, защищающей аэропорт, вместе. Никому из них не было еще и двадцати....
Спите спокойно, дорогие наши Герои, защитники. Никогда не забудем, никогда не простим.
Степанчик Стефурак, 19 лет.
Святик Горбенко, 19 лет.
Сережа Табала, 18 лет.
Саша Райхерт, 18 лет.
Геополитическое (ну, дюже некультурное, а шо делать)
Не стоит начинать войну через...
Я всегда писала о том, что горжусь своими людьми, городом, Донбассом. Я люблю Донбасс! Только мы можем стоя с петлёй на шее, шутить о том, что палач не в духе.
К решению геополитических вопросов, наши люди так же подходят с широтой степной души и черным антрацитовым юмором. Дипломатии мы не обучены, политике тоже, поэтому живём, как можем, вернее выживаем.
Любов Якимчук, поетка, журналіст і перекладачка, для УП.Життя
У цій країні я, ніби в тюрмі, але тюрма не така, що з простору не можеш вийти, а така, що не можеш увійти у простір, який був твоїм, рідним і дуже цінним, із якого ти пив, їв, вбирав.
Я ж звідти горіхи привозила і трави в Київ. І це були не просто чебрець, липа, шипшина і волоські горіхи, а це було моє, що виросло на моїй землі.
Так, ви кажете, що ми з Донбасу такі матеріалісти, бо не можемо покинути свої лахи, телевізори і холодильники та виїхати звідти, щоб не заважати українським військовим.
Ні, неправда, що це все лише матеріальне.
Мою хату під Первомайськом у мирні часи можна було продати за п’ять тисяч гривень, це якщо пощастить знайти покупця, тобто за середню київську місячну зарплатню, вона вже тоді була майже нематеріальною.
Тепер, у воєнний час, моя хата зовсім нічого не коштує, бо нікому не потрібен дім у зоні АТО, тому хата стала зовсім нематеріальною.
У мене немає ні машини, ні квартири, ні дачі в горах або в селі (переважно теж нематеріальному, якщо воно далеко від обласного центру і якщо там де нема роботи), у мене є лише моя нематеріальна хата, яка стоїть посеред війни, на лінії вогню, і над нею з двох боків літають снаряди.
Це єдиний мій скарб, єдине місце, куди я хочу повертатися завжди, бо там я виросла, бо там мені було спокійно та затишно. Я туди їздила відпочити і наснажитися — посадити квітку чи городину.
Мої батьки і досі сидять у тій хаті, бо якщо в них її заберуть, то звідки черпати, де брати сили, що називати домом? Чим наснажуватися, де жити? Блукати із переляканими розгубленими очима по Франківську і Києву, по Львову і Харкову?
Я зустрічала переселенців у цих містах: їх упізнаєш за нещасним поглядом, за їхніми сумними та розгубленими очима. Я вже не кажу про неприйняття людей із Донбасу іншими містами.
Моя сестра, що кілька тижнів тому вирвалася із зони АТО, шукає роботу в Києві і часто зустрічає фразу "Донбас не турбувати".
Це приклад нашого витіснення Донбасу у несвідоме, у простір страхів та сорому, у простір наших внутрішніх бісів. Ми не хочемо чути, що це з нами, нам легше сказати, що це з ними і що вони не такі. Але, на жаль, ми з Донбасу, такі ж, як і ви, з інших регіонів, і в багатьох із вас є така ж нематеріальна хата, як і в мене, але різниця в тому, що ви ще не знаєте, яка вона цінна.
А всі ці хворі бабусі та мами, помираючі родичі — це все відмовки, щоби не їхати з дому. Є нематеріальна хата і така ж нематеріальна робота, куди люди у війну ходять працювати не за гроші (зарплатні там не платять уже чотири місяці), а щоби ремонтувати після обстрілів те, що ще залишилося, щоби підтримувати рештки цього світу в порядку, щоби остаточний кінець прийшов якомога пізніше.
І часом мені хочеться кричати, бо мені тепер додому лише в тексти повертатися. Тільки там ще є мій дім, і то, лише в старих моїх віршах і поемах, як "Абрикоси Донбасу", а ці нові — вони вже розкладені.
[500x350]
[500x300]
Помню как в детстве очень любила когда мама и бабушка покупали нам раскраски, иногда они были со стишками и раскрашивать их было очень весело! Времена идут и меняются. Так вот если вам не чем занять своего малыша, есть один из весьма действенных способов, открываете любую удобную для вас программу, у меня это фотошоп, в ней открываете одну из этих картинок, даёте своему дитятке, планшет с пером и пусть раскрашивает! Можно и обычную раскраску купить, но большой плюс планшета, что он рисует исключительно на экране, никаких следов краски, фломастеров и т.д. ни на стенах, ни на ковре, одним словом нигде, при этом, учится работать с планшетом, развивает мелкую моторику :)

[499x373]
Быстро, сытно и очень вкусно. Все кто пробовали, были в восторге!
Этот рецепт проверен временем.
Ингредиенты:
- 1 банка сгущенки
- 1 яйцо
- 1 стакан муки
- 0,5 ч. ложки соды
Приготовление:
1. Все ингредиенты смешайте.
2. Тесто вылейте на прямоугольный противень, застеленный бумагой для выпечки.
3. Выпекать 5-7 минут в разогретой духовке. Начинка - любой крем, джем, шоколадно-ореховая паста.

[400x300]Мастер-класс по очаровательным текстильным куколкам "Precious Moments".