Для дівчат із далеких від Галичини місцин, які надумали виходити заміж у Львові, Любов Панчишин готує до вжитку мовні інструкції: «Як спекти пляцок (торт), щоб не вийшов закалець (погано пропечене тісто). Як спарити (скип’ятити) молоко, щоб не звурдилося (зварилося), як прати і прасувати вишиття.

А також як і чим мити начиння, слоїки і рондлі (посуд, банки, щось середнє між каструлею та сковородою із високими стінками та довгою ручкою). Поки не будете знати, що таке перепис (рецепт), завиванець (рулет), ринка (невелика каструля з низькими стінками), церата (клейонка), баняк (каструля), хохля (черпак), пивниця (підвал) – дайтеся на стримання, бо свекруха відразу задзьобає. Хоч без щоденного «Вважай! Пильнуй! Що то за байзель! (безлад)» не обійдеться».

Для виправ у село рекомендується додаток із поясненнями, що таке корба (ручка, якою приводять в рух вал для набирання води в криниці), сіни (коридор у сільській хаті), ляда (віко великої сільської скрині чи у підлозі перед входом до підвалу), фоса (рів), стайня (приміщення для худоби), шопа (допоміжне господарське приміщення), когут (півень), дзядзьо (дідусь), балія (півень, дідусь, велика кругла бляшана ємкість).

Схоже, що найбільш надійно львівський балак законсервований у всьому, що дотичне кулінарії. На імпрезах та забавах каву тут п’ють філіжанками, гербату з цитриною – горнятками, пиво – гальбами, горілку – кєлішками, яку наливають з карафки. До того подають тацю тістечок чи канапок (бутербродів). Частуватися можна, сидячи на канапі (дивані) чи бамбетлі (дерев’яній лаві із нішею для зберігання речей під сидінням, вночі служила ліжком), поруч з креденсом (сервантом). Якщо втрафити (потрапити) до доброї господині, то вона може почастувати зупкою з каляфьорами чи карманадлями (супом з цвітної капусти чи відбивними), а на десерт – якоюсь лєгуміною (смаколиком), чи то цвібаком, чи галяреткою (бісквітом або желе). А як приїхати на гостину під час різдвяних свят, то пощастить спробувати квасного (кислого) пісного борщу з вушками, голубців з мачанкою чи іншим сосом. А ще – пампухів з мармолядою (варенням). На тарелях точно будуть накраяні (порізані) шинка, шпондер і солонина, смальцем стікатиме печена чи вуджена (копчена) домашня ковбаса. Без сумніву, якщо схочете пити, то отримаєте склянку узвару (компоту із сухофруктів).

Для виховання дітей теж є інструкції: «Гайту. Гамцю. Чого гицкаєш? (Гуляти. Їсти. Чого скачеш?) Впадеш – буде буба (рана). Конче знати і решту: цмочок (гумовий «дурник»), забавка (іграшка), кутасик (невеликий помпон), пампульки (пухлі щічки), брати на барана (носити на плечах), ґедзатися (вередувати). Як скажете «Моє мацьопство!», то свекруха точно злагідніє. А як дітиска підростуть, то знадобляться такі слова: гімзя (плаксій), збитошний (шкідник), бахор (пустун), смаркач, смаркуля…». Приказка «Цьомці ручки і ножки, і всюди потрошки» викликає певні сумніви щодо віку обцілованих.

Ще кожна панянка мусить мати файну торбинку (сумочку). Пані Люба згадала невеликий трафунок (випадок) з-під Ейфелевої вежі: до входу підійшла група українських туристів, охоча піднятись нагору, а охорона перепинила їх для проходження процедури контролю речей. І коли одна пані затрималась, не розуміючи, про що йде мова, один з охоронців емоційно вигукнув: «Та відкрий торбу!». Отак галицизми мігрують світом.

Беручи слухавку згідно старих традицій потрібно було відповідати «Гальо, (прізвище) на дроті». Також пані Люба з посміхом пригадує старших, які її із ровесниками, ще малими дітьми, вчили правильно проситися у туалет – «хочу до пана Едзя».

Коли хтось нашкодив, то міг отримати навздогін прізвиська, палітра яких була дуже барвистою: белбас, бенькарт, бовдур, вар’ят, матолок, півголовок, туман вісімнадцятий, збуй, гниляк, урвіш, штубак, шубравець, майстер-попсуй, ідіота,