Это цитата сообщения Писанка Оригинальное сообщение
В Києві складно вижити, знаючи лише українську: досвід американки.
В Україні складно задовольнити елементарні людські потреби, володіючи тільки українською мовою.
Это цитата сообщения Писанка Оригинальное сообщение
Боротьба з русифікацією у брошурах та листівках ОУН
Україна протягом 1922-1991 років була частиною СРСР, який за своїм складом був багатонаціональною державою. Офіційною мовою, а зокрема мовою міжнаціонального спілкування, центральним московським керівництвом СРСР була визначена російська. Нею в Україні оформлялася більшість документації, поступово вона стала переважати і на вулиці, у дитячих садках, школах, університетах. Процес примусового насадження російської мови у середовищі корінного українського населення отримав назву «русифікація».
Это цитата сообщения Наталья_Ивушка Оригинальное сообщение
26 вересня - Європейський день мов. Міфи про українську мову
|
Это цитата сообщения Писанка Оригинальное сообщение
Чия, скажи, ти, Києве, столиця?...
 |
В столицю їду… Мій уклін і вияв
Пошани мегаполісним талантам.
Та парадокс – мене стрічає Київ,
Як і колись, «наречьем» окупанта.
Вдивляюсь пильно в збайдужілі лиця,
Кругом ведуть чужинською розмови.
Чия, скажи, ти, Києве, столиця?
Що відняло̀ тобі сьогодні мову?
Чому лише в підземці солов’їна?
З динаміка лунають назви станцій.
А решту все – руїна на руїні,
На згарищах культури – дикі танці.
Невже чуже вартніше, аніж рідне?
І в горлі кістка впо̀перек не стане?
Та де ж твоя національна гідність,
Горнило Революцій і Майданів?
Під вечір, утомившись, сіла в потяг,
І зразу відчуття, як в рідній хаті.
А десь позаду – у своїх турботах
Безмовний Київ, просто «язикатий».
м.Львів 19.06.2015
© Надія Бойко.
***
Від себе: коли я бувала у Києві, то теж не чула україномовної бесіди. Ніде.
Хіба що суржик на базарчиках...
Это цитата сообщения Miledi1950 Оригинальное сообщение
Дневник россиянки, которая заговорила на украинском языке ...
|
Это цитата сообщения Яруся Оригинальное сообщение
"Це ж як вірш!"
"Це ж як вірш!"
30.11.2015 -
"...Рідна мова! В ній слова — як ружі,
а самі відмінки — наче вірш."
Дмитро Білоус, "Диво калинове"
Є ще люди сонні, наче сови,
а глухі до слова — це найгірш.
Ти до рідної прислухайсь мови,
прокажи відмінки — це ж як вірш!
Називний питає: хто ти? що ти?
Хоче він про наслідки роботи
і про тебе чути лиш похвали,
щоб тебе як приклад називали.
Родовий доскіпує свого —
хоче знати він: кого? чого?
І про тебе знать, якого роду,
що немає роду переводу.
Все давальний дасть — не жаль йому,
але хоче знать: кому? чому?
Знать про тебе, гожого на вроду,
що даєш і ти свому народу?
У знахідного свої потреби:
він — кого? і що? — питає в тебе.
І кого всі ми за друзів маєм,
і що друзі роблять нам навзаєм?
А орудний хоче знать: ким? Чим?
У труді орудуй разом з ним.
Хоче знать: що здатний ти утнути?
Чим ти сильний? Ким ти хочеш бути?
А місцевий — де? В якому місці?
Хоче знати — у селі чи в місті?:
Кличний закликає всіх навколо:
гей, Іване, Петре чи Миколо,
ви не будьте сонні та байдужі —
у житті нема нічого згірш.
Рідна мова! В ній слова — як ружі,
а самі відмінки — наче вірш.
Дмитро Білоус, "Диво калинове"
1.
[480x360]
Это цитата сообщения Капельдудкина Оригинальное сообщение
Як перейти до спілкування українською. Практичні поради.
Багато хоче відмовитися від російської у повсякденному спілкуванні, але не може – друзі, звички, комплекси, брак мовної практики тощо. Я не знаю, “як треба”, але можу дати кілька порад з власного досвіду.
У київській школі дітей вчать принципово розмовляти українською з російськомовними людьми 25.12.2015 00:05 У київській гімназії №261 розмістили пам'ятку з порадами щодо переходу на українську мову спілкування. При цьому основний акцент зроблено на тому, щоб забути "русскiй язик", повідомили читачі. "Знищити російську розкладку клавіатури - прекрасний спосіб позбутися спокуси перейти на "русскiй язик", - написано в пам'ятці.
При цьому вказано поєднання клавіш для набору окремих літер російського алфавіту в українській розкладці. Крім того, пам'ятка закликає принципово говорити українською з російськомовними людьми. "Забудьте про ввічливість", - свідчить пам'ятка. "Вам говорили, що неввічливо говорити з людиною українською, якщо вона з вами говорить російською? Забудьте про ввічливість. Українська мова буде мертвою, якщо ви будете чемними з усіма... Це прекрасна підстава для них замислитися над питанням своєї національної приналежності", - зазначено на стенді в гімназії.
Это цитата сообщения Елена_Украинка Оригинальное сообщение
Де на клавіатурі знаходиться літера Ґ?
Є в українській мові така цікава літера “ґ”. В сучасних ЗМІ нею доволі часто нехтують і заміняють на “г”, а от в українській локалізації wordpress вона використовується (наприклад в слові “таґ”).
Значить сиджу, роблю вивід хмаринки таґів і треба в полі вводу написати “Хмаринка таґів”, а де на клавіатурі є “ґ” не знаю 
[показать] . За 9ть років користування комп’ютером я жодного разу не вживав цієї літери! Спочатку спробував знайти її методом “тику”. Перебрав усі клавіші в українській розкладці – нема… Поліз в Інтернет, де й знайшов статтю “Ґ (літера)” з описом способу вирішення моєї проблеми:
Ґ у Windows
Операційна система Microsoft Windows має вбудовану підтримку літери Ґ в українському розкладові клавіш: її слід набирати, затиснувши Alt-Gr («правий альт»), за допомогою клавіші літери «Г»; при утриманні клавіш Shift та Alt-Gr маємо відповідно велику літеру Ґ. Також на деяких (не всіх) клавіатурах є окрема клавіша, розміщена між лівим Shift’ом та «Я», яка в режимі української розкладки використовується для друку літери «Ґ».
От так от. Вік живи – вік учись, а все одно дурнем помреш [показать] .
Это цитата сообщения Писанка Оригинальное сообщение
Привітання українською...)
 [687x700] |
В ці останні грудневі дні привітання з Новим роком – невід’ємна й така приємна частинка нашого життя. І тут зробимо невеличкий філологічний екскурс. Одразу зазначимо, що не так легко розмежувати привітання й побажання, інколи навіть побажання використовують одразу і як привітання.
З чим нас вітають?
Звичайно, що зі святом Нового року, а також частенько ще й з Різдвом Христовим. Зупинимося поки на першому святі.
НОВИЙ РІК.
– це, передусім, свято, яке традиційно святкуємо в ніч з 31 грудня на 1 січня (з великої літери пишемо лише перше слово – Новий рік);
– це частенько й весь наступний рік, тобто 365 (у високосний – 366) днів (у такому разі це не свято й тому пишемо з маленької літери – новий рік), як-от у привітанні:
Хай буде рік новий не гірший, ніж попередній… ;
– це такий собі хтось (чоловічого роду, інколи із точною вказівкою – чоловік, хлопчак, хлопчина), наділений людськими рисами, який може ходити, носити, будити, як-от:
Хай Новий рік у вишиванці розбудить Вас щасливо вранці і принесе у Вашу хату усмішку й радощів багато!
Або:
Хай Новий рік загляне у віконце, відчинить двері щастя і добра…
Звичайно, тут маємо справу з такими стилістичними фігурами, як метафора та уособлення.
З яким Новим роком?
Досить часто нас вітають з наступаючим Новим роком. Але ця його ознака геть нам не підходить… Чому?
По-перше, наступаючий як дієприкметник активного стану теперішнього часу із суфіксом -юч- НЕ відповідає нормам сучасної української мови.
По-друге, помізкуймо над прямим значенням цього слова. А тут, як виявляється, іронії не оминути: на кого цей рік наступає? На мене, на Вас чи на всіх нас гуртом?
- Краще не треба на мене наступати, – скажете Ви, про який би наступ – військовий чи той, що нас приплющує або розплющує, – не йшлося б.
По-третє, наскільки важливо в привітанні підкреслювати те, що це рік, який надходить? Адже й так зрозуміло, як білий день, що вітаємо один одного з цим ось роком, що стоїть уже на порозі, а не якимось подальшим, тобто на сьогодні це 2016.
По-четверте, варто пам’ятати нормативний відповідник, як-от: рос. наступающий – русизм наступаючий – укр. прийдешній.
Тож вітаємо з прийдешнім Новим роком! У запропонованому варіанті слово «прийдешній» має прозоре походження – «той, що прийде». Хоча більш природно, самобутньо й по-українськи – не вживати цього слова-ознаки. Натомість є купа всіляких варіантів
Як вітаємо? (Форми привітань з Новим роком)
1) Привітання від мене улюбленого чи від нас:
Вітаю/вітаємо Вас з Новим роком!
Щиро/сердечно/щиросердечно вітаю/вітаємо Вас з Новим роком!
2) Офіційні привітання від нас:
Прийміть наші сердечні вітання з Новим роком!
Шановні колеги! Прийміть найщиріші вітання з Новим роком!
3) Привітання зі звертанням:
З Новим роком, добрі люди!
З Новим роком, дорогі друзі, радісно вітаєм вас.
4) Привітання-побажання (два в одному, майже, як… шампунь)!
Щасливого Вам Нового року!
Веселих свят!
Гарно зустріти/відсвяткувати Новий рік!
5) Пропонують ще такі форми привітань:
Будьте здорові з Новим роком! (Мовне кліше: будьте здорові з… (неділенькою святою)).
З передноворіччям! Або вітаю з передноворіччям! (Щоправда, не знаю, навіщо з цим передноворіччям вітати, адже це не свято?!)
З настанням Нового року! (Як на мене, то теж не дуже).
Висновок
З усіх сил уникаймо калькованого ненормативного на сьогодні в українській мові дієприкметника наступаючий. Вживаймо природні мовні звороти!
Тож я щиро вітаю вас, дорогі друзі, з Новим роком!
Хай прийдешній новий 2016-й рік буде мирніший і спокійніший, ніж торік!
Веселих свят!
І насамкінець гарненьке привітання:
Хай пісня лунає від краю до краю,
Із роком Новим тебе я
Это цитата сообщения Писанка Оригинальное сообщение
"Я б українську вивчив би тільки за те, щоб нею говорити без матів", - блогер
|
[показать] |
"Дізнаюся москалів по матірщині. Не соромляться хлопці й дівчата вивалювати свої купи висловлювань на стінах у соцмережах. Не замислюються, що комусь їх відвертості неприємні", - написав Олександр Прилипко на своїй сторінці у "Фейсбук", передають Патріоти України
Раніше таких виховували двірники, міліціонери та пенсіонери: брали за вухо і змушували прати і зафарбовувати гидливі перли. Зараз у цифровий реальності лавки і паркани матом не пошкоджуються. Все чисто, крім голови і духовної сфери. За них і переживаю. Лайка дуже засмічує соціум.
Нещодавно йду в «Епіцентрі» за гайками і чую, як за спиною один будівельник говорить іншому про те, що рейки йому не потрібні. Сто слів сказав і лише три, що я написав - по суті. Решта - мат, причому, особливий такий, властивий людям скромним всередині і розпущеним зовні. Обертаюся подивитися на цю парочку творців, і бачу чоловіка з дружиною. Виявляється, це він до неї спіч про рейки присвятив.
З вигляду пристойні люди, як кажуть в Одесі, в нормальному прикиді, в свій новесенький джипік запихали потім дари «Епіцентру». Все пристойно, крім нетримання слів. Матірне цунамі, що потопило країну (в сім'ях вже говорять матом, а в школах ось-ось почнуть) досі не вважається за біду. Слухаємо на вулиці, читаємо в мережах, отримуємо від начальників і обслуги, яка прикрашає наш побут.
Мат everywhere and forever. Немов злий чарівник вийняв з мізків клітини, відповідальні за словниковий запас. А ми тут сперечаємося, якою мовою зобов'язаний говорити українець. Давайте спочатку відучимо його від монголо-мордовських виразів. Або ну його на ...
http://patrioty.org.ua/blogs/ia-b-ukrainsku-vyvchy...-bez-mativ--bloher-106019.html
********
Это цитата сообщения Писанка Оригинальное сообщение
Про галицькі матюки.)
 [480x590] |
Десь до 70-х років в Галичині не використовувалися матюки, які прийшли на наші терени разом з східними сусідами. І взагалі, вживання таких слів було не гоноровим і та людина, яка зловживала ними падала в очах односельців.
Але разом з тим при сварках, а деколи і в добрий спосіб, що і ніхто не гнівався, використовувалися наші галицькі “погані” слова. Не говорили що сварилися, а казали що ганьбилися. Могла одна жінка до іншої казати:Піду її виганьблю.Так що можна розуміти, що і та особа яка вживала ті вирази сама і ганьбою покривалася. Але все одно треба було довести своє, тому йшли ганьбитися.
Это цитата сообщения Капельдудкина Оригинальное сообщение
Цікава розповідь про незвичайні можливості української мови
Було це давно, ще за старої Австрії, в 1916 році. В купе першої кляси швидкого потягу Львів.
англієць, німець, італієць. Четвертим був відомий львівський юрист Богдан
Косів. Розмова велася навколо різних проблем і тем. Нарешті заговорили про
мови – чия краща, котрій з них належить світове майбутнє.
Першим заговорив англієць:
– Англія країна великих завойовників і мореплавців, які рознесли славу
англійської мови по всьому світі. Англійська мова – мова Шекспіра, Байрона,
Дікенса, Ньютона та інших великих літераторів і вчених.
– Ні в якому разі, – гордовито заявив німець. – Німецька мова – це мова двох
великих імперій – Великої Німеччини й Австрії, які займають більше половини
Європи. Це мова філософії, техніки, армії, медицини, мова Шіллера, Гегеля,
Канта, Вагнера, Гейне. І тому, безперечно, німецька мова має світове значення.
Італієць усміхнувся і тихо промовив:
– Панове, ви обидва помиляєтеся. Італійська мова – це мова сонячної Італії,
мова музики й кохання, а про кохання мріє кожен. На мелодійній італійській
мові написані кращі твори епохи Відродження, твори Данте, Бокаччо, Петрарки,
Лібретто знаменитих опер Верді, Пуччіні, Россіні, Доніцетті. Тому італійській
мові належить бути провідною у світі.
Українець довго думав і нарешті промовив:
– Ви ж по суті нічого не сказали про багатство і можливості ваших мов. Чи
могли б ви написати невелике оповідання, в якому б усі слова починалися з тої
самої літери?
– Ні. ні, ні! Це ж неможливо, – відповіли англієць, німець та італієць.
– На ваших мовах неможливо, а нашою – просто. Назвіть якусь літеру, –
звернувся він до німця.
– Нехай буде “П” – сказав той.
– Добре. Оповідання буде називатися.
Популярному перемишлянському поетові Павлові Подільчаку прийшло поштою приємне
повідомлення:
“Приїздіть, пане Павле,- писав поважний правитель повіту Полікарп
Паскевич,-погостюєте, повеселитесь”. Пан Павло поспішив, прибувши першим
потягом. Підгорецький палац Паскевічів привітно прийняв приїжджого поета.
Потім під’їхали поважні персони – приятелі Паскевичів… Посадили пана Павла
поряд панночки – премилої Поліни. Поговорили про політику, погоду. Пан Павло
прочитав підібрані пречудові поезії. Панна Поліна програла прекрасні полонези
Понятовського, прелюд Пуччіні. Поспівали пісень, потанцювали падеспань,
польку. Прийшла пора пообідати. Поставили повні підноси пляшок: портвейну,
плиски, пшеничної, підігрітого пуншу, пільзенське пиво. Принесли печені
поросята, приправлені перцем, півники, пахучі паляниці, печінковий паштет,
пухкі пампушки під печеричною підливкою, пироги, підсмажені плецки. Потім
подали пресолодкі пряники, персикове повидло, помаранчі, повні порцелянові
полумиски полуниць, порічок.
Почувши приємну повноту, пан Павло подумав про панночку. Панна Поліна
попросила
Это цитата сообщения Капельдудкина Оригинальное сообщение
Геноцид украинского языка в Российской Империи, или еще одна методика российских пропагандистов.
Удивительная получается ситуация, как только, общаясь с российскими пропагандистами, ты приводишь им первоисточник информации которой они оперируют они почему-то тут же называют его фейковым! Не понимая, что тем самым они фактически заявляют, о том, что информация, которой, они только что пользовались, также относится к разряду лжи!
Именно к таким источникам относится заметка о докладе полтавского губернатора фон Багговута Министру внутренних дел: «О мерах против украинского народа».
Доклад Полтавского губернатора фон Багговута по-армейски строг и собран, ничего лишнего, все инструкции даны в понятном и доступном виде. Все рекомендации в нем актуальны и сегодня, а потому с легкостью срывают маску с пророссийских политиков, показывая истинные их намерения.
Основа документа борьба с инакомыслием самого опасного толка – с иноязычным инакомыслием!
Россияне как будто бы поняли, что в языке кроется страшная сила, и если человек перестает мыслить на «русском» то он как бы выходит из их подчинения, им становится тяжело влиять на него, если не сказать, он становится неуправляем более ими! Все пропагандистские приемы более не действуют на него!
- Привлекать на должности учителей по возможности только великороссов.
- На должности инспекторов и директоров народных училищ назначать исключительно великороссов.
- Всякого учителя, проявляющего склонность к украинскому, немедленно устранять.
- Составить правдивую историю малорусского народа, в которой разъяснить, что «Украина» — это «окраина» государства в былые времена.
- Установить обязательные экскурсии учащихся всех учебных заведений в Москву, Нижний Новгород и другие исторические местности, но не в Киев.
- Совершенно не допускать общеобразовательных курсов для учащихся.
- Обратить особое внимание на сельское духовенство и его политические убеждения.
- Благочинных назначать с особым разбором.
- Во главе епархий ставить архиреев исключительно великороссов, притом твердых и энергичных.
- Оказать самое крутое давление на тех из священников, которые заражены украинофильством.
- Епархиальных наблюдателей за школами назначать исключительно из великороссов.
- Обратить особое внимание на семинарии и ставить во главе их ректорами исключительно великороссов, удаляя других.
- Учебный персонал должен быть исключительно из великороссов.
- За семинарии нужно взяться и искоренить гнездящийся в них дух украинства.
- Необходимо субсидировать некоторые газеты в Киеве, Харькове, Полтаве, Екатеринославе и т.д. с целью борьбы против украинцев.
- В газетах доказывать тождество великороссов с украинцами и объяснить, что малорусский язык образовался путем полонизации в прежние времена русского языка.
- Разъяснить, что «Украина» — означает окраину Польши и России и что никогда украинского народа не было.
- Доказывать необходимость великорусского языка как общегосударственного и литературного и что малорусский, как простонародный, не имеет ни литературы, ни будущности.
- Всеми
Это цитата сообщения herodot_10 Оригинальное сообщение
Головне - бажання говорити.
8 февраля 2016, 05:00
Як я приїхала з Казахстану і вивчила українську за півроку
Коли звертаюся до людей українською мовою, перша реакція – здивування: люди не вірять у те, що казашка з Казахстану, яка ніколи не мешкала в Україні, може так вільно і без акценту розмовляти.
Повірте, можна.
Головне –
бажання говорити, підбір особистого методу вивчення мови, а також повага і любов до культури і традицій українського народу.
Моя історія вивчення української звичайна.
Перше знайомство з мовою відбулося в підліткові роки, коли почула пісні гурту Океан Ельзи. Зачепили лірична мелодія, заворожливе виконання Вакарчука. Сенс текстів пісень не розуміла, але незвичайне звучання мови, від якої віє затишком і домашнім теплом, уразило до глибини душі.
У той же період захопилася творчістю Миколи Гоголя, особливо любила перечитувати "Вечори на хуторі біля Диканьки", де яскраво описувалося життя в селах, і іноді мріяла коли-небудь відвідати справжнє українське село.
Тоді ще і в думках не було, що через деякий час Україна стане моїм другим домом.
У 2004 році вдалося ближче познайомитися не тільки з мовою, але і з культурою, традиціями, а після випадкового відвідання концерту улюбленого колективу,виникла мрія - зрозуміти, про що ж так душевно співає Святослав.
Повернувшись в Алмати, обійшовши всі українські культурні центри міста і не знайшовши можливості там вивчати мову, почала вчити її самостійно за допомогою творчості Океану Ельзи. Вчила напам'ять тексти пісень, а переклади шукала в інтернеті.
Пізніше познайомилася з хлопцями і дівчатами з різних громадських організацій України, які спілкувалися зі мною українською.
З того часу мріяла дізнатися більше про країну, в якій народився улюблений виконавець.
Потихеньку мрія реалізовувалася, періодично відвідувала Київ і Львів, незважаючи на деякі побоювання родичів і друзів.
Після довгих роздумів два роки тому вирішила переїхати жити в Київ (у мене з цим містом особливі стосунки).
Это цитата сообщения Писанка Оригинальное сообщение
Кубанські школярі у 50-их били однокласників за російську мову - радянський дисидент
"Ну і ще дещо про Кубань в 50х роках. Вам сподобається, криваві пожирателі снігурів", - написала у соцмережі Twitter співачка гурту "Крихітка" Каша Сальцова.
З цими словами вона виклала уривок зі спогадами радянського дисидента Григорія Померанца, який у ті роки працював учителем на Кубані.
[показать]
Це частина його статті "Догматы полемики и этнический мир". Пропонуємо її в перекладеному вигляді:
Это цитата сообщения Наталья_Ивушка Оригинальное сообщение
"Настоящім патіотам" від хахла-селюка україномовного моє вітання.
"Настоящім патіотам" від хахла-селюка україномовного моє вітання.
Вже дожився до того що читаю черговий "маніфест" російськомовного патріота України.
Цитата(вибачте): "Почему-то всегда к этой дискуссии, мы, носители русского языка, подходили со стороны обороняющихся. Будто мы в чем-то виновны. Пришло время рубануть по мовосрачу хорошей и внятной полемической пиздюлиной."(https://site.ua/yaramatjushyn/2789-manifest-russkoyazychnogo-patriota/)
Як і годиться із матюками і агресією. Так щоб "рубануть по украіноязичним" ! Тут і про "раскол" і про "русскоязичних героєв- окопніков" і т. д.
Воно канєшно приємно,що у нас всі патріоти. Тіко чому так агресивно? Вам що,забороняють спілкуватися російською мовою? Чи може в магазинах не обслуговують,з кафешок виганяють ? Чи може радіо -шансон заглючило в приймачі? Чи тєлік перестав показувати улюблені жарти російськомовних "культургерів" про тупих хахлів-селюків-свинопасів в засцяних шароварах?
Подивився.
Это цитата сообщения b0m0k Оригинальное сообщение
Навіть та частинка русского міра, яка в мені є – вона має закінчитися на мені
Три основні речі, які багато хто не розуміє
Витягнув з фейсбука свій коментар – програмний, так би мовити. Звісно, про питання мови.
Пояснюю.
Люди не розуміють трьох основних речей.
1)
Російськомовні українці – це явище штучне. І у 90% це явище одного-трьох поколінь.
Тобто у цих 90% бабусі і дідусі говорили українською. А у половини – батьки.
Тому говорити, що це “мой радной язик” – це все одно, що “з дєтства вболівати за Лестер”.
2)
Ніяких двомовних людей не існує. І двомовних країн не існує. Це все казки бабушки Параски.
ЗАВЖДИ домінує одна мова. Завжди і всюди. Навіть в Швейцарії, де німецька мова домінує, а французька і італійська пасуться біля кордонів “своїх” країн і не думають про розширення свого простору (хоч не зникнути зовсім).
Про інші країни – Канаду, Бельгію, Вельс, Білорусь – я навіть говорити не буду. Варто лише на один штик углиб копнути – як виявиться, що ці країни мають перманентні проблеми. Проблеми, які з мовних вилазять навіть у політичні – як в Бельгії (почитайте про їх кризу).
Тому двомовність – це тупо розводняк для тупих хахлов, які вірять байкам Кисельова.
Між іншим, в Росії ніяких двомовностей немає – при її федеративному статусі (а ми, нагадаю, унітарна держава). Але тут вона вимагає від нас двомовності – а ми ведемося.
І 3)
майбутнє у України, зважаючи на все вищесказане – є лише у одномовності. Українській одномовності.
Інакше ми будемо “другой Россией” – із відповідним просякненням українського культурного простору русскім міром.
Інакше ми будемо “южной Белоруссией” чи “западной Мордовией”. Але не Україною.
До речі, московити це чудово розуміють навіть на підсвідомому рівні. Поїдь в Москву, влаштуйся на роботу вище двірника – на якусь інтелектуальну. І попробуй там сказати “звОнят” чи “спАла”. На тебе подивляться по-перше троха дивно, а по-друге – ОБОВ’ЯЗКОВО виправлять. Це не мої вигадки – це реальні історії. І це на підсвідомому рівні боротьба за чистоту своєї мови.
А у нас “нічого страшного, хай балакають”. А з цього, вибач за пафос, починається цілісність нації. У московитів вона цілісна *– хоч і тупа. Але цілісна.
А у нас немає цілісності. Бо немає цілісного мовного простору.
Висновок.
Російськомовні українці старше 30 років (я щас не беру вашу унікальну ситуацію [опонент із Закарпаття – прим. авт.], де російська мова це реально засіб міжнаціонального спілкування – бо у вас там угорці, словаки, руські, українці; я про всю Україну) – це об’єктивно результат колоніальної історії.
І з цим уже зараз нічого не зробити. Зважаючи на елементарні людські закони – лінь, тупість, небажання щось змінити ітд. Але!
При цьому треба чітко розуміти одну просту річ. Аби Україна перестала бути колонію – треба перестати нести колоніальний спадок. І уже наступне покоління – дітей цих 30-річних – має говорити українською. Це очевидна річ, хоч я справді не знаю, як пояснити це людям, які не хочуть бачити об’єктивну картину.
Так от.
Коли людина упирається в русскій язик і не хоче розуміти двох простих речей –
а)
русскій язик в Україні рано чи пізно вимре, він не має перспектив і майбутнього,
б)
діти не будуть говорити українською в російськомовній сім’ї – вона по суті стає на заваді не тільки розвитку країни. Вона перекриває майбутнє своїм дітям.
Дай назву таким людям сам, щоб це були не мої слова.
ЗІ. І ніхто нікому нічого не забороняє.
Я слухаю російський рок – зараз рідше, але іноді слухаю. Я дивлюся фільми “Квартета И” – і буду дивитися. АЛЕ!!!
При цьому я чудово розумію, що Богдан має рости в українському культурному просторі
тому слухає він ТІЛЬКИ українські (ну і англомовні, на радіо чи я включаю) пісні.
Я не російськомовний українець (уже),
Але я чудово розумію, що навіть та частинка русского міра, яка в мені є – вона має закінчитися на мені.
А син має вирости в принципово іншому, зовсім новому світі.
Отаке.
(картинка з анімаційного відео на легендарну гумореску Павла
Это цитата сообщения Пани_М Оригинальное сообщение
Міхаель Мозер: Якщо ми завжди готові переходити на іншу мову з української, то українська не виживе
Якщо ми завжди готові переходити на іншу мову з української, то українська мова не буде побутувати у вжитку, – вважає Міхаель Мозер, дослідник української мови з Австрії. Про історію української мови та її сучасне становище він розповів на своїй лекції у книгарні “Є” 19 лютого.
“Якщо ми не будемо говорити українською мовою між собою, якщо ми не будемо стійкими говорити українською мовою навіть тоді, коли спілкуємося з російськомовними українцями, які все ж таки готові слухати і розуміти українську мову, якщо ми не дбаємо про те, щоб українська мова побутувала і серед наших дітей, тоді української мови не буде. Вона не живе сама собою, тільки завдяки мовцям”, – пояснив професор проекту СловОпис.
Міхаель Мозер – дослідник української мови, професор мовознавства Інституту славістики Віденського університету, Католицького університету ім. Петра Пазманя в Будапешті та Українського вільного університету в Мюнхені, президент Міжнародної Асоціації Україністів, член видавничих рад низки наукових журналів, автор монографій і близько 250 наукових статей та рецензій з проблем слов’янського мовознавства.
У Канаді готується до друку нова книжка статей New Contributions to the History of the Ukrainian Language («Нові причинки до історії української мови»).
Лекцію професора Міхаеля Мозера “Нові причинки до історії української мови”
Это цитата сообщения Писанка Оригинальное сообщение
Страхітливий привид галицизмів. Юрiй ВИННИЧУК
Розум завжди має свої межі, а от дурість меж не має. Вона універсальна. І коли я прочитав в «Українській літературній газеті» маячню якогось Володимира Козлікіна з Маріуполя під назвою «Нескінченна історія» Міхаеля Енде галицькою говіркою», то ще раз у цьому переконався.
Добре, що редакція друкує і таке, бо проблема ця вигулькує досить часто. Полягає вона в тому, що внаслідок успішної боротьби комуністичної партії та усіляких русифікаторів на чолі з білодідами, які люто переслідували слова, котрих не знала «радная рєчь», ці слова забулися. Тобто забулися не всіма – письменники, перекладачі, освічені люди ці слова знали і вживали. А от пересічні громадяни, натрапляючи на такі слова, душевно страждали. Їм здавалося, що то кляті галичани знову беруться паскудити солов’їну й калинову.