Спочатку визначимося з термінами. Отже, націоналістом вважаємо всякого, хто визнає Декалог українського націоналіста в якості програмового і керівного документу. Інакше кажучи, Декалог – символ віри націоналіста. Відповідно, патріотом будемо вважати всякого, хто розділяє ідеї патріотизму.
Далі складніше, оскільки точного і однозначного розуміння патріотизму в Україні не існує. Українська Вікі дає таке визначення: «Патріоти́зм є любов'ю та/або відданістю до якоїсь країни.» Ця коротка фраза відображає «кашу в головах» українського суспільства. Чи «та», чи «або»? Чи до «якоїсь країни», чи до власної?
Для порівняння, польська Вікі:
Patriotyzm (łac. patrio = ojczyzna, gr. patriates) – postawa szacunku, umiłowania i oddania własnej ojczyźnie oraz chęć ponoszenia za nią ofiar. To wypełnianie obowiązków obywatelskich. Charakteryzuje się też przedkładaniem celów ważnych dla ojczyzny nad osobiste, a często także gotowością do poświęcenia własnego zdrowia lub życia. Patriotyzm to również umiłowanie i pielęgnowanie narodowej tradycji, kultury czy języka.
Патріотизм - шанобливе ставлення, любов і відданість до своєї країни і готовність за неї жертвувати. Це виконання громадянських обов’язків. Характеризується також пріоритетністю суспільних цілей над особистими, а часто навіть і готовністю пожертвувати своїм здоров’ям чи життям. Патріотизм - це любов і збереження національних традицій, культури та мови.
Але сучасне розуміння патріотизму в Україні все ж ближче до української редакції Вікі, ніж до польської. Більше того, український «патріотизм» - то псевдопатріотизм або й зовсім не патріотизм.
Україною править постколоніальна адміністрація, що виражає інтереси вітчизняної компрадорської буржуазії та її закордонних бізнес- та політпартнерів. І ця адміністрація розуміє пов’язаність власного інтересу з інтересами української нації в тому розумінні, що життя і добробут паразита залежить від життя і добробуту того, на кому паразитуєш. Звідси й походить наш «Укрпатріотизм».
Визначивши природу цього явища, можна встановити і його характеристики:
1. Укрпатріотизм виражає інтереси української нації в частині, що не протирічить інтересам компрадорської буржуазії та її зарубіжних покровителів.
2. Предметом любові укрпатріотів може бути лише територія України без визначення її національної приналежності.
3. Укрпатріотизм не можна дослідити в історичнім аспекті, позаяк в нього не має минулого і він сам ровесник постколоніальної адміністрації. В нього немає національних героїв, на прикладі яких повинна виховуватись молодь, крім героїв, вкрадених у націоналістів та псевдогероїв - героїзованих промосковських посіпак.
4. Укрпатріот не може жертвувати здоров’ям чи життям заради Батьківщини, бо Україна для нього не Батьківщина, а в кращому разі – складова частина іншої Батьківщини.
5. Укрпатріот не буде захищати Україну від ворогів, бо вороги України - його друзі і, зрештою, він сам.
6. Укрпатріот не буде сприяти збереженню традицій, мови і культури. Бо нема в нього традицій, позаяк нема історії. Його мова – мова сусідньої держави. Його культура – культура слов’яно-єврейських метисів чи російських креолів.
Яка є перспектива в укрпатріотизму? Без сумніву, він не переживе постколоніальну адміністрацію. В широкому розумінні укрпатріотизм – ідеологічне відображення кризи ідентичності залишків «радянського народу» в Україні. «Радянський народ» - це не росіяни, вірніше, не тільки росіяни. Політбюро планувало повторити дослід Александра Македонського, що спробував схрестити греків з персами. Слова з пісні «Ты – эстонка, я – узбек! Нам не встретиться вовек!» були написані вже після краху СРСР. Радянським ідеалом якраз і було змішування естонців з узбеками та ще сотнею етносів для утворення російськомовного «радянського народу».
То ж українським націоналістам треба з великою обережністю вживати термін «патріотизм», позаяк в Україні це липке слово. А ще краще взагалі його не вживати, щоб не було плутанини і щоб українці не набратись ідеологічних «бліх» від наших ідеологічних противників. Патріотизм (в розумінні польської Вікіпедії) цілком поглинається націоналізмом і для українців не може існувати поза ним. Тому на питання: Ти – патріот України? треба відповідати: Я – український націоналіст! І ця відповідь усуває всі подальші запитання.

Нижче подаю свій пост з форуму Главреда в трохи редагованому вигляді. Тема була "Чи можлива сировинна модернізація?"


Цитата:
Не возможна... 
И Путин и Медведев к модернизации России не имели, не имеют и не будут иметь никакого отношения. Это будут делать совсем другие люди... 

Вот с этой мыслью нужно согласиться. Можно ее только продолжить, что к модернизации в Украине Янукович с компанией тоже не будут иметь никакого отношения. 
А что касается побудительных мотивов модернизации, рассматриваемых в историческом аспекте, то каждый из ранее выступающих, по-своему, прав. 
Вряд ли англичане в XVIII в. стали бы чухаться до того, как вырубили леса. Именно вздорожание цен на топливо и сделало рентабельным добычу угля, хотя, возможно, кто-то и ранее использовал каменный уголь в местах, где он выходил на поверхность, если такие места были. 
Все развитие капитализма происходило в основном за деньги от эксплуатации колоний. Как непосредственно колонизаторами, так и странами, поддерживающими торговые отношения со странами-колонизаторами. 
В СССР, как отмечал тов. Сталин, такой возможности небыло и кредиты Стране Советов тоже никто предоставлять не собирался. Поэтому изыскали внутренний резерв - ограбление крестьянства (коллективизация и голодомор). 

Написав тільки що коментар в ЖЖ на статтю О.Бузини і бачу, що варто той коментар оформити, як окремий пост. Ми зараз спостерігаємо цікаву картину зміни пріоритетів внутрішньої політики в Партії Регіонів. Стаття Бузини - перша ластівка, скоро будуть і інші.
Опус Бузини можна прочитати тут: http://www.segodnya.ua/news/14176794.html
Ще більш відверто Бузина виклав свої погляди у відеоблозі http://www.segodnya.ua/blogs/olesbuzinablog/14176834.html, що так і зветься "Программная речь Бузины о подлинном национализме".
[показать]
Тепер,  мій коментар:
Да, наваял Бузина много интересного. Собственно вся статья написана ради последнего раздела. Ибо все предыдущее должно подготовить неподготовленного читателя (русского щовиниста) к смене курса на 180 градусов. Бузина призывает русских шовинистов стать... украинскими националистами. Пока не интегральными, на Донцова традиционно котим бочку, а "прагматичными". Собственно, они ими уже и стали, если говорить о Януковиче и компании. Москали оказались вовсе не такими, как о них думал Янукович. В ПР наметился раскол на "донецких" и "группу Росукрэнерго". Гиблой оказывается и стратегия Януковича противостоять украинским олигархам, опираясь на внешнюю поддержку - Москву, Брюссель и Вашингтон. Во всех трех столицах не любят "слугу трех господ", требуя абсолютной лояльности. Политика Кравчука и Кучмы (многовекторность) больше не работает. Все в ответ улыбаються, выражают надежды на построение в Украине демократического общества, но денег не дают. Более того, все зарубежные "друзья" желают свободно эксплуатировать наши природные богатства и наших людей, даже в ущерб отечественным олигархам. И Янукович понимает, что это не есть хорошо, т.к. справиться с иностранными ТНК гораздо сложней, чем с отечественными Ахметовыми и Коломойскими.
Что же делать бедному "профессору"? Наверняка, в АП уже догадались, что нужно расширять социальную базу для "Хведоровича" вообще и ПР, рейтинг которой неуклонно падает, в частности. И вот верный оруженосец Олесь Бузина уже начинает готовить общественное мнение к "смене вех". Янык должен предстать перед народом "национальным лидером", а на службу возьмут недобитых ющенковских "гуманитариев". И появиться такой вот ющенкизм-лайт. Начало уже положено: на сайте президента недавно восстановлен раздел о Голодоморе, который возник при предыдущем президенте и исчез сразу после "воцарения" Януковича.
А что же с национализмом, который интегральный, т.е. настоящий? Он был, есть и будет. И отличие национализма интегрального от "прагматического" прежде всего в том, что приверженец первого готов отдать жизнь за национальную идею, а  приверженец второго этого делать не собираеться. Думаю,  любой интегральный националист согласиться с Олесем в том, что Витя и Катя - казнокрады, которые заслужили виселицу. И если мы доживем до тех славных времен, когда на Майдане будут вешать обладателя рук, "які не крали" и его дражайшую супругу, то мы вправе просить у трибунала об одной почетной услуге: предоставить Олесю Бузине право намылить веревку высокопоставленным висельникам. Заслужил!

Секрет «Формули успіху» 
Михайло Дубінянський публікує свої статті рідко, але написані вони в нього дуже фахово. Їх навіть можна назвати програмовими, в тому розумінні, що розкривають якусь актуальну тему. Остання стаття автора на УП називається «Формула успіху». Але оскільки мислення у пана Михайла ліберальне, то автор змушений жертвувати талантом заради торжества ідеологічної доктрини.
Зараз Дубінянський непрямо критикує національну ідею. Ні, не нашу, а африканську. Так уже вийшло, що найкращою ілюстрацією того, що національна ідея визначає рівень розвитку економіки країни, є модель суспільного устрою у т.з. «азійських тигрів». Дубінянський пише про Південну Корею та Сінгапур, але сюди ще відносяться Тайвань, Гонконг і меншою мірою Малайзія з Таїландом. У Філіппін та Індонезії справи йдуть значно гірше, тому «тиграми» їх не вважають.

Карта отображает в каких странах Европы педерасты чувствую себя наиболее и наименее комфортно 

[показать]

Переглядаючи старі файли на компьютері, знайшов копію свого посту на форумі, фактично це маленька стаття про Великий український міф.З того часу мої погляди на цю тему не змінились і є актуальними й на сьогодні. То ж пропоную читачам цю статтю.



Это большая тема. Можно статью об этом написать. Кстати, прошлое не делиться на части. Т.к. историческая концепция должна быть единой, т.е. цельной в пространстве и времени. Периодизация истории - другой вопрос.
Любая история воспринимается через призму идеологии. Набор фактов не есть история, ибо отсутствует связь между такими фактами. Идеология в свою очередь базируется на методологии с одной стороны и на Мифе с другой.
Миф в свою очередь можно определить как квинтэсенцию идеологической доктрины. Вырабатывают Миф околоисторические идеологи. М.Грушевский тут скорее исключение, т.к. он живой "первоклассик" (термин В.Войновича), который был выдающимся историком и идеологом по совместительству.

Вопрос:
Когда образовались украинцы? И как это племя после образования стали звать? 

Ответ:
Этногенез происходил с 10 по 14в. С момента попадания Крымского ханства в зависимость от Османской Турции этот процесс закончился в Украине. Но в Крыму продолжался. Формально,  конец славяно-тюркского етногенеза наступил а 1-ой половине 19в. - исчезли последние ногайцы. Племя, точнее, страна называлась Русь, а жители ее - русины. С присоединением Восточной Украины к России получил распространение термин Малороссия. Паралельно был известен термин "Украина" в значении нынешней Центральной Украины. Население, соответственно именовалось малороссами практически до конца 19в. При этом теперишние русские именовались великороссами. Те и другие, вместе с белорусами именовались русскими (в значении православных восточных славян). При большевиках великороссы исчезают, точнее стают русскими. 
Отсюда существует много приколов от русских шовинистов. Цитирует такой исконник хоть "Тараса Бульбу", хоть универсал Хмельницкого и говорит: Смотрите, небыло никаких украинцев, написано ведь: русские! Вот только написанное тогда значило не то, что теперь. Теперишних русских в Украине именовали: Москва (в значении народа, а не города), московские люди и москали. И именовать москалей руськими никому бы и в голову не пришло. Да, в царском титуле значилось "царь и великий князь Великия и Малыя и Белыя России", но никто не утверждал, что это один народ.

Вопрос: 
А было ли Крещение Руси, которое все так празднуют? Или имеет место быть поздняя идеологическая конструкция? 


Ответ:
Крещение, конечно, было. Но и поздняя идеологическая конструкция также имеется. 
Историков всегда настораживал тот факт, что такое эпохальное событие, как Крещение Руси, практически не замечено в странах-соседях и вообще нигде. Единственный источник, отечественный - "Повесть временных лет". Там же сказано, что князь Аскольд был христианином, но обстоятельства крещения не сообщаются. Поэтому историками была выдвинута достаточно убедительная гипотеза, что он крестился во время одного из походов на Византию на территории Болгарии по латинскому обряду, ориентировочно в 965г. Болгары на тот момент побили горшки с византийцами и в пику последним пригласили латинян для крещения. Церковный раскол формально произошел в 1054г., но отличия между церквями были и раньше. 
Косвенным доказательством латинского крещения есть церковный календарь с латинским названием месяцев. Впрочем, в украинском, белорусском и польском языках используются народные названия месяцев. 
Князь Владимир в 988г. действовал по образцу Аскольда (принимал религию с позиций победителя), но с большими трофеями в виде византийской принцессы Анны. 
Ну и с религиозным плюрализмом было покончено, за что и почитает князя православная церковь. 
Поэтому об "идеологической конструкции" можно говорить с момента принятия христианства Владимиром или уж совсем точно, с момента написания "Повести временных лет". 
Следующее обращение к "идеологической конструкции" произошло уже в Российской империи в рамках лозунга графа Уварова "Православие, самодержавие, народность", начиная с середины 19в. Памятник Владимиру в Киеве на Владимирской горке - из этой серии. 
И последний всплеск интереса к "Крещению" начался в 1988г. в рамках тысячелетия "Крещения Руси" и продолжается до настоящего момента. 
Можно выделить "церковную" и "светскую" части "Крещения" в современной российской идеологии, впрочем они тесно переплетаются. Пикантность ситуации в том, что как писал один украинский автор "В 988г. на территории Москвы можно было окрестить только медведя". Крестилась только территория современных Украины и Белоруссии. А из теперишних российских территорий только Новгородщина и Псковщина. Но новгородско-псковская цивилизация погибла, а к Московщине ее жители не имели никакого отношения. 
Главная задача российских идеологов, и церковных, и светских, - доказать "дедуктивным методом" мистера Шерлока Холмса, вопреки логике и фактам, что Московщина тоже крестилась в 988г. "Дедуктивный метод" заключается в династической преемственности: раз во Владимире-на-Клязьме тоже правили Рюриковичи, значит енто тоже Русь. По такой логике, если подданные французского короля норманнские герцоги завоевали Англию, значит Англия - это Франция. 
Визиты в Украину Кирилла Гундяева новым этапом создания "идеологической конструкции" считать не будем, т.к. ничего нового ни сам Гундяев, ни российские идеологи не придумали. Концепция "Русскаго міра" - традиционная политика русских в отношении Украины. Ее можно назвать "Дранг нах зюйд-вест".

Не судіть та несудимі будете!
Цікаву і водночас болючу тему підняв Ігор Гузь у своєму блозі.Все таємне стає явним, як сказано у Святому письмі.От і подробиці допитів борців за свободу України виявились опублікованими. І зовсім не по-геройськи вони себе вели на допитах в НКВД. Як до цього всього відноситись? Про це мій пост у блозі Ігоря.

Складне питання і непопулярна тема. Читав спогади Данила Шумука. Член КПЗУ, потім націоналіст, потім розчарувався в ОУН, лишившись, однак, націоналістом. До речі, сидів в таборі з Петром Дужим. Пише, як розмовляв з колишніми упівцями, що в таборі вийшли в бригадири та інше начальство. "Я навіть не член Проводу" - виправдовувався один бригадир на фоні тих, хто був членом Проводу, як П.Дужий. Так, система ламає. Шумука не зламали, але скільки тих Шумуків було?
Отож, коли бачиш зібрання ветеранів УПА, то лізе в голову гидка думка, що від половини до двох третин ветеранів вижили тому, що зрадили своїх товаришів. Це гірко констатувати, але це так.
Але я повністю з Вами згоден в тому, що не нам їх судити і, взагалі, судити не треба. Є два беззаперечних судді: власна совість і історія. От хай вони й судять.
Тим більше, що й прецедент у світі є. Коли була утворена держава Ізраїль, то до неї поїхали різні євреї, в тому числі й колишні  члени "єврейської поліції" і юденратів. А підлість людська не має меж. Єврейська адміністрація в гетто торгувала чергою в Аушвіц. Є гроші, можна відкупитись, нема грошей - така твоя доля. От і вийшло так, що старики, діти, одинокі жінки, стали першими кандидатами на смерть. А та сволота, що мала гроші, заробляючи їх на своїх співвітчизниках, а на кому ж ще заробляти, чи займаючи пости в "єврейській" адміністрації гетто, вижила і стала будівничими Ерец-Ісраель. Бувало, що колишніх німецьких посіпак, впізнавали. Що з ними ізраїльтяни робили? А нічого. Горя й так багато, а євреїв і так полягло, щоб ще й вендетти після війни влаштовувати... Прощали ізраїльтяни ту наволоч і будували Ерец-Ісраел.
Мабуть і нам так треба робить.