Это цитата сообщения АнгелинаБогословская Оригинальное сообщение
Ценность жизни
Нашла хорошее турагентство Calipso. Говорят, что очень хорошее и на другое не променяют! Советую попробовать! Я лично попробую..этим летом....
|
Это цитата сообщения PRITIAGENIE Оригинальное сообщение
ТИХИЙ ШЕПОТ В НОЧИ...
[699x670]Тихий шепот в ночи
Тихий шепот в ночи - это, Господи, я пред Тобою,
Трепет ясной свечи согревает молитву мою,
Я никто без Тебя, ничего без Тебя я не стою,
Я Тебя одного о прощении и счастье молю.
Слез упавших не счесть, Ты их видишь и каждую знаешь,
За любовь, за разлуку, за боль, что таится в душе,
Я так верю Тебе, Ты один только все понимаешь,
И я душу свою доверяю всецело Тебе.
Анна Рычкова
В ім'я Отця і Сина і Святого Духа.
Усі ми з вами спостерігаємо розвиток цивілізації. Людство в своєму розвитку рухається вперед, знаходячи для себе все більше і більше зручностей. Чому з роками краще стає жити, а не гірше? Тому, що людство має досвід. Покоління, які жили, нам зоставили свої досягнення. Ми, наші досягнення, зоставимо своїм нащадкам. І так зі сходинки на сходинку, ми піднімаємось все вище і вище. У зручностях для тіла. А як же наше духовне життя?
Для духовного життя, маємо великий християнський досвід. Як потрібно жити по правді. У світі християнство існує дві тисячі, в Україні тисячу років. Євангеліє, за яким нас запрошує жити Господь, це найвища наука для спасіння душі. І для якнайкращого співжиття в суспільстві. Але до цієї найвищої науки, Господь привів людство поступово. Читаючи Святе письмо, ми можемо дізнатись про дохристиянський досвід побудови суспільства. Можемо дізнатися про те, як жили царі, знатні і прості люди.
У всі часи можна було почути і зараз так говорять, що ось, до нас, люди жили набагато моральніше. Але читаючи Біблію, ми знаходимо розповіді про те, що навіть великі праведники і подвижники робили гріхи. Не кажучи вже про пересічних громадян. У різні часи, бувало, людство опускалось в гріховну прірву. А потім, наче обтрусивши з себе гріховне сміття, прислухалось до Божих заповітів і наводило лад в суспільстві.
Отже, ми сьогодні маємо великий досвід людства. І кожна людина яка хоче спастися, жити по правді, може відкрити Слово Боже і як кажуть, скористатися цим досвідом. Тому тема сьогоднішньої проповіді: правда і любов.
Треба сказати, що з Біблії ми можемо почерпнути не тільки досвід минулих поколінь. Читаючи Новий заповіт, ми маємо змогу навчатись, як досягати високого духовного рівня. Серед усіх апостольських послань, мені особисто, дуже подобаються три послання апостола і євангеліста, улюбленого учня Христового - Івана Богослова. З них можна зробити висновок, що хто перебуває в любові до Бога, до ближнього, той живе в Світлі. А Світло і є Господь. Апостол пише: «…живіть по правді, любіть один одного, віруйте в Ісуса Христа і ви спасетеся». Наче так просто, зовсім просто Іван Богослов пояснює, як нам жити по правді. Любити Бога і любити ближнього. В цьому вся суть Христової науки. Любов всепрощаюча і все об’єднуюча.
Христос говорив про себе так: «Я є правда, і істина, і життя. І до Отця ніхто не може прийти, як не через Мене». (Ів.14. 16). І ще, часто вживав такі слова: «по правді по правді кажу вам…» Він так говорив, щоб запевнити, щоб переконати слухачів про те, що Він говорить правду. Щоб повіривши Йому, кожен міг спастися.
Як ми вже з вами говорили, ми досягли багато благ для свого тіла. Та якщо у нас в будинку є всі зручності, якщо ми маємо хорошу роботу, гарний автомобіль і інші блага, все одно, нам хочеться душевного комфорту. І от якраз цього досягти, буває найважче. Для цього є два ключі. Це правда і любов. Тому, що правда і любов між собою рідні. Як сестра з сестрою. Як сестри народжені від однієї матері, так правда і любов народжені від Бога.
Але спостерігаючи життя, ми бачимо, що в кожного своя правда. І в кожного своя любов. Кожен з нас скаже: я живу по правді. Можливо далеко не по правді, але всі ми думаємо, що ми живемо по правді. Проте як багато людей в цьому помиляється.
Один бідний чоловік, щоб вгамувати голод, вкрав у магазині буханець хліба. За цей злочин його присудили до смерті через повішання. Перед виконанням присуду, його спитали, що він хотів би сказати в своєму останньому слові. Злодій звернувся до короля:
—Хочу, ваша величносте, перед смертю посадити в землю насіння яблука, з якого за одну ніч виросте дерево і дасть плід. Це таємниця, яку мені передав батько перед своєю смертю. Думаю, було б великою втратою, як би ця таємниця пропала разом зі мною.
Коли злодій викопав ямку то сказав:
—Це зерно може посадити тільки людина. яка в своєму житті ніколи нічого не вкрала, і не присвоїла собі нічого чужого. Очевидно, що я, який вкрав буханець хліба, не можу цього зробити.
Король звелів посадити зерно своєму прем’єр міністрові. Але той категорично відмовився кажучи:
—Ваша королівська милосте. коли я був ще молодим, то пригадую, присвоїв собі одну невелику річ. Тож, звісно, я не можу посадити зернятко.
Коли було запропоновано посадити зерно скарбникові, то він сазав королю, що ще будучи молодим ошукав когось на певну суму. Коли ж прийшла черга до самого короля,він пригадав, що потайки взяв у батька один цінний перстень.
Тоді злодій сказав:
—Ви всі є достойні і шляхетні особи. Вам нічого не бракує. але ви як бачите, не можете посадити зернятко. А я, який з голоду вкрав буханець хліба маю за це бути повішений?
Король високо оцінив мудрість злочинця, скасував свій вирок і відпустив його на волю.
Молоді хлопчиська насміхалися над своїм бідним, убого вдягненим товаришем:
—Ти ж християнин, — кпили собі. — Якщо Бог тебе любить, чому не заопікується тобою? Чому не скаже комусь, щоби дав тобі пару черевиків і якийсь пристойний одяг?
Ці слова дуже вразили хлопця, але невдовзі з повними сліз очима він відповів:
— Я думаю, що він саме так і каже людям робити, але вони Його не слухають.
Був собі каменяр дуже невдоволений своїм життям. Одного дня проходячи повз дім багатого купця, він побачив через відчинене вікно, як той у розкоші бенкетував зі своїми поважними гістьми. "Напевне це дуже впливовий купець", — подумав каменяр. Побачене викликало в ньому таку велику заздрість, що він сам захотів стати великим купцем. Вже і миті не міг жити як бідний каменяр.
На превелике своє здивування каменяр раптом став купцем. І почав жити в розкоші і мати владу про що раніше не міг навіть подумати. Ті ж, які були менше багаті, заздрили йому. Незабаром до їх міста завітав великий урядовець. Його несли на ношах у супроводі чисельної прислуги і солдатів і били в барабани. Всі, бідний чи багатий мусили кланятися урядовцю.
"Такий урядовець є дуже могутньою людиною. — Хочу стати урядовцем".
І тут же став ним. І його також носили на ношах.
Одного гарячого літнього дня новоспеченому урядовцеві стало погано в нагрітих ношах. Він подивився на небо і побачив сонце яке припікало не рахуючись з всякими урядовцями.
"Сонце напевно могутніше, — подумав він. — Хочу стати сонцем.
І він став сонцем і світив кожному як хотів. Тим часом з’явилася величезна хмара між ним і землею, і його проміння вже не могло досягнути землі.
"Та хмара мабуть має величезну силу", — подумав він. — Хочу стати хмарою".
І став хмарою. Але швидко зауважив, що його несе якась сила. І зрозумів що це вітер.
"О, вітер мабуть найсильніший, — подумав він. — Хочу стати вітром".
І став вітром. Але через деякий час, коли почав дути з усієї сили, натрапив на щось, що не піддавалося йоме не дивлячись на велетенські зусилля. Це була велетенська кам’яна брила.
" Такий камінь певно ніхто не зрушить, — подумав. — Хочу стати каменем".
І він став каменем найбільшим на землі. Але раптом почув удари молотка що забивали клин у кам’яний моноліт і відчув, що почав змінюватися.
"Невже може бути щось потужніше за мене?" — подумав він. Озирнувся і на обрії побачив постать каменяра...
В ім'я Отця і Сина І Святого Духа.
Сьогодні тема нашої проповіді — про печаль. Кожен із нас, в своєму житті переніс більшу чи меншу печаль. Можливо сьогодні хтось це переживає. Печаль - це проміжок часу, який є неприємний, нерадісний для життя. В той час стривожене серце. Людина смутна в той час, невесела. Бо нема чому радіти, коли в неї є печаль.
Але печаль буває різна. Буває розлука з рідними і близькими. Буває, людина втрачає здоров’я. Або ми несподівано чуємо інформацію про своє погане здоров'я, чи про погане здоров'я наших рідних і близьких. Та чи інша негативна інформація, робить з нами погані речі. Ми ходимо наче в тумані, наче в якісь хмарі, в темноті. Ми ні про що інше не можемо думати.
Інколи печаль нападає, коли людину зраджують друзі, знайомі чи навіть рідні. Чи є випадки, коли обкрадають когось. Дійсно, печалей перераховувати можна багато. Але найбільша печаль, коли ми втрачаємо рідних і близьких нашому серцю.
Що люди роблять, коли приходить печаль? Буває, застосовують різні методи. Одна людина жаліється кожному, бо її болить. Кого зустріне, близького чи знайомого, говорить про свою біду. В неї вже і робота не ладиться, вже й апетиту нема. В іншої людини, коли приходить печаль, взагалі опускаються руки. Вона вже як той човник пливе по воді. Ніхто ним не веслує. Куди вода понесе, туди й понесе. Так і в житті. Що буде зі мною те й буде.
Інші люди не витримуючи печалі, буває спиваються. Бо боротись не в силі. Ще інші накладають на себе руки. І таке буває. Ось до чого доводить печаль.
Але печаль, не має бути нормою нашого життя. Бо вона розрушає людину. І якщо щось подібне трапляється в нашому житті, ми повинні завжди знаходити вихід. Потрібно боротися з тою бідою, з тою печаллю. Як поступати в таких випадках нам підказує Сам Ісус Христос. Адже Він був в такому стані. Читаємо в Євангелії, як перед стражданням Ісус говорив: нині стривожена душа Моя, що маю казати? Бо Він вже не мав що сказати. Але молив Отця Свого Небесного, якщо можливо, хай мине Мене чаша ця. Ця гірка чаша, яка Його чекала. Але потім додає: але не так як Я хочу, але як Ти Отче. Бо Я прийшов на цю годину. Ви знаєте, це була велика печаль Ісуса Христа, напередодні свого страждання. Адже він знав що на Нього чекає.
Ми живемо своїм життям, ми не знаємо що з нами буде завтра, після завтра, чи через рік. Ми все надіємось на краще. А якщо несподівано, на нас напливає якась негативна інформація, ми тоді смутні. Але Ісус Христос знав що Його очікує. І тому Він говорить такі слова, що Моя душа засмучена. І настільки засмучена, і настільки була в печалі, що нам цього і не зрозуміти. Ми поверхово можемо зрозуміти тому, що і самі буває переживаємо з якоїсь причини.
А якщо ми замислимось, спробуємо уявити, що Христос знав усе. Що Його будуть зраджувати, навіть продавати. Що від Нього відвернуться Його друзі. Що повтікають навіть самі близькі учні. Та мало того, Христа зрадили ті Його учні, які належали до малого кола, які знаходились біля Нього при житті. Але Він знав і про те, скільки ще нанесуть Йому ран своїми гріхами ті люди, які будуть жити після Його розп'яття. До речі до них відносимось і ми з вами. В Своєму тяжкому передчутті, Він не раз ділився з
В ім'я Отця і Сина і Святого Духа.
Перед тим як створити людину та поселити її на землі, Господь влаштував так, щоб земля була родючою. Щоб з того що вона вродить, мало поживу всяке живе створіння на землі. Крім цього, заклав всередину земної кулі корисні копалини. Хоча перші люди ними й не користувалися. Але з своїм розвитком стали використовувати копалини для своїх благ. Всі ми про них знаємо. Це є золото, срібло, уран, руда, нафта, газ, сіль та інші. І хоча перші люди без низ обходилися, але вже дуже швидко почали застосовувати ті чи інші речовини. Ми зараз не можемо уявити свого життя без нафти, вугілля. От візьмемо газ. Для загального вжитку газ з'явився не так давно. Але як би зараз нам сказали відмовитись від газу і палити дровами щоб варити їжу, особливо літом, то нам би цього дуже не хотілося. Ми вже звикли до тих чи інших зручностей з допомогою покладів землі і відмовлятись від них не хочеться.
Якщо говорити про сіль, на даний час це є найдешевша річ. Але найнеобхідніша для людини. Хоча були часи, коли сіль була дорожча за золото.
Сьогодні ми чуємо в Євангелії де Ісус говорить до своїх учнів (Мф. 5. 13) «Ви сіль землі. Якщо ж сіль втратить силу, то чим зробиш її солоною? Вона вже ні до чого не придатна. Хіба що бути викинутою геть на потоптання людям».
Що ж мав на увазі Ісус Христос порівнюючи апостолів до солі земної? Вони що, стали солоними на смак? Чи їх тіло стало солоним? Звичайно, малася на увазі їхня плідна проповідь, яка пронеслася по всій землі про Христа розп’ятого. Сіль, це Слово Боже. Яке рознеслося по всій землі. І по сьогоднішній день від того часу, мільярди людей прийняли, та продовжують приймати християнську віру як приправу солі в свою страву. Це все одно, що вони не знали солі, та вживали їжу без неї. А коли їм запропонували і вони спробували – тоді без неї вже їжа не їжа і без Христа для них життя не життя. Адже якщо людина почерпнула Слово Боже, познала істинного Бога, повірила Христовій науці, звикла жити в молитві, під Божою охороною і благословенням. Якщо її життя стало виправлятись через сповідь, через покаяння і причастя, то вона вже не захоче від цього відмовитись. Так само як не схоче відмовитись від солі, бо їжа без неї буде несмачна. Отож як сіль важлива для наших продуктів які ми вживаємо в їжу, так Слово Боже важливе для нашої душі.
І так як на сьогоднішній день можна солі придбати сповна і не дорого, так і християнська віра. Можна черпати вчення про Христа та Його настанови всюди без перешкод, та за мінімальними затратами. Маючи на увазі придбання Біблії чи інших християнських книг. Також храми є вже чи не в кожному селі.
Але навернемось до слів Христа які промовляв до учеників про те, що вони сіль землі. І додав, якщо сіль втратить силу, то чим зробиш її солоною? Яку втрату сили солі мав на увазі Ісус? І тут я хотів би повернутися з вами до діянь апостольських. Щоб зрозуміти як можна втратити цю силу солі і як її можна зміцнити.
В день п’ятидесятниці коли зійшов Дух Святий на учеників, Петро наповнившись Святим Духом проповідував в Єрусалимі. Тоді було велике свято іудейське і дуже велике зібрання людей. І в перший день його проповіді про Христа, прийняло хрещення біля трьох тисяч чоловік! Ось як він наповнився цією сіллю, цим Духом Святим. Він наповнився і багато людей повірили йому. Інший випадок. Коли учеників ув’язнили за проповідь книжники, фарисеї, садукеї, начальники погрожуючи їм жорстокою розправою, то Петро знову наповнившись Духом Святим так мудро відповідав, що ті що їх питали не мали що й сказати. Та дивувалися при тому їхній сміливості та мудрості. Гадаючи де так навчились говорити ці неграмотні простаки. Ось де є сила солі про яку мовив Христос. То є наповнення благодаттю наповнення Святим Духом.
Але виявляється сіль може вивітритись і втратити свою силу. Давайте згадаємо вчителів, священиків, фарисеїв які жили в часи Ісуса Христа. І вчили народ своєму вченню. Спочатку вони розп'яли Ісуса Христа, а потім заздрили і учням Христовим. Гонили їх та погрожували їм. Таким чином почали боротися проти волі Господньої. Тим самим втративши свою сіль. І люди відвернулись і не слухали їх. А більше слухали учнів Христових. Почали відкидати вчення книжників, фарисеїв, первосвящеників мов непотріб, топчучи як несолону сіль. Ті злилися. Наказували людям щоб вчення Христового не приймали, а їх слухали. Але люди не хотіли слухати їхню неправду, а прихилялись до християнської правди. Тому сила солі, це сила Духа Святого який перебуває в нас.
Всі люди похилого віку пам’ятають про давні часи, коли не було ще холодильників. Коли приходилось якось зберігати м'ясо чи сало, чи овочі для поживи. Їх пересипали сіллю і складали в ящик для зберігання. А овочі засолювали в діжках. Тому що сіль не давала зіпсуватись тим чи іншим
Престол Кривоозерської Православної церкви, на стіні якої з'явився образ Богоматері, освячений в честь Різдва Богородиці.
У ході ремонту церкви її настоятель, о.Леонід Лотоцький, планував зафарбувати плями, які виступили на штукатурці, і зібрались це робити одразу після Трійці. А напередодні цього свята парафіянці церкви приснився сон, що в церкві з'явилась нова ікона зі словами 'Прийди і приклонись'.
І ось настало свято Пресвятої Трійці. На урочистій літургії у переповненому храмі якось особливо звучав прокімен 'Хто Бог великий як Бог наш. Ти єси Бог, що твориш чудеса'. Віруючі виконували його з хором особливо піднесено і натхненно.
У понеділок, день Святого Духа, церква знову була наповнена парафіянами. На їхнє прохання хор знов урочисто виконав Великий прокімен. 'Ти єси Бог, що твориш чудеса' - врочисто лунало над нашим селищем із динаміків, які озвучували храмові богослужіння.
А під вечір, парафіянка церкви, Антоніна Пожарницька, проходячи біля вхідної церковної брами, глянула на стіну храму і здивовано спинилася - вона побачила образ Богородиці.
Спершу не повірила своїм очам, наступного дня уранці навмисно прийшла пересвідчитись - і ясно, чітко побачила образ.
Цікаво, що настоятелю, о.Леоніду Лотоцькому, тієї ночі наснився сон, що біля церкви дуже багато людей - не в церкві, а саме біля неї. А вже у середу, з 12-ї години дня, до церкви потягнувся потік людей. Зі сльозами благодатної радості та в священному трепеті поклонялися Пресвятій Діві. До пізньої ночі не втихали щирі молитви біля нерукотворного образу.
Згодом виявилося, що цей образ є на фото дворічної давності. Але Господь іще незволив його нам явити. Всі думали, що просто плями сирості виступили на стінах храму. І лише тоді, коли вирішили зафарбувати їх, Мати Божа явила Свій образ, щоб ми його не знищили фарбами.
З великої любові та вдячності, в четвер собором священиків перед новоявленою іконо Божої Матері був відправлений урочистий акафіст із водосвяттям. Щирими серцями всі молилися за долю України, за здоров'я та добробут нашому народу, за дощ, якого так зачекалась пересохла земля... І в п'ятницю Небо тричі зіслало щедрий благодатний дощ.
Правда, серед людей оселився певний острах: чи на добро це? Стан моралі в суспільстві плачевний, і всі розуміють, що кара цілком можлива. Люди згадують, що перед війною, перед голодом також часто ікони з'являлись, та люди не каялись, насміхалися з Бога і пожинали гіркі плоди.
А ось у Біблії читаємо, як до міста Ніневії Господь послав пророка Іону, щоб попередити про наближення кари Господньої. Люди відгукнулись на призив до народу: розкаялись, постили, молились... і минуло їх нещастя.
Тому маємо розуміти, що так жити ми далі не можемо. Події останніх часів змушують нас замислитись: чи правильно ми живемо? Зрозуміймо це на такому прикладі: у нас у всіх є годинники, але разом з тим, є головний годинник, за яким усі звіряють час. Якби не було головного годинника, то час давно би збився, і людство б запуталось.
У житті, у нашій поведінці головним годинником є Слово Боже. По ньому звіряймо свої думки і вчинки. Врешті, це не так важко, тому що головними заповідями є: полюби Господа Бога твого усім серцем твоїм і всією душею твоєю. І ближнього твого, як самого себе. І ще, як хочеш, щоб ставились люди до тебе, так само стався до них і ти.
Ще одне запитання, яке найчастіше турбує людей: чому це явлення сталося саме у вас? Можливо, тому, що наша громада особливо набожна. Віряни люблять свій храм, їздять по святих місцях. Явлення ікони Божої Матері показало, наскільки вони прагнули цього. Для них немов відкрилось джерело цілющої води.
І дуже часто розповідають із тихою радістю, що, приклонившись до Матінки Божої, відчувають особливе цмиротворення, спокій, легкість. Тому що образ ніжний і лагідний. А поруч Господь зобразив мирних ягнят і голуба. Тож будемо сподіватися на ласку та Покров Матінки нашої, Цариці Небесної.
Але ворогу людському, дияволу, не подобається, що біля церкви збираються люди, які, може, ніколи б і не переступали поріг церкви, і звичайно, є такі ним підбурені, які переконують, що нема ніякого образу і взагалі все це вигадки.
Та це й не дивно: