Вознесение Господне! Всех с праздником!
 

[717x537]      Вознесение Господне      Название праздника отражает суть события - это Вознесение на небо Иисуса Христа, завершение Его земного служения. Этот праздник отмечается всегда в 40-й день после Пасхи, в четверг 6-й недели. Число "40" - не случайное. Во всей Священной истории это было время окончания великих подвигов. По закону Моисееву в 40-й день младенцы должны были приноситься родителями в храм, к Господу. И теперь в сороковой день после Воскресения, как бы после нового рождения, Иисус Христос должен был войти в небесный храм Своего Отца как Спаситель человечества.     Победив смерть, это страшное последствие греха, и дав тем самым возможность воскреснуть в славе, Господь вознес в Своем Лице человеческую природу, включая тело человека. Тем самым Господь открыл каждому человеку возможность по всеобщем Воскресении вознестись в высшую обитель света к самому Престолу Всевышнего.   [500x375] "Он поднялся в глазах их, и облако взяло Его из вида их. И когда они смотрели на небо, во время восхождения Его, вдруг предстали им два мужа в белой одежде и сказали: мужи Галилейские! что вы стоите и смотрите на небо? Сей Иисус, вознесшийся от

Поминальна субота.

В ім'я Отця і Сина і Святого Духа.

Сьогодні ми згадуємо своїх померлих близьких і рідних. Не просто згадуємо, а підносимо до Бога свої молитви за них. Щоб Господь простив їм всі гріхи, які вони допустили за земного життя. І ось, сьогодні, дуже багато людей по всіх церквах, згадують померлих. І цим, наче повертаються в минуле. Бо в теперішньому часі, ми живемо без них. Звичайно, буде ще й майбутнє. Але, сьогодні, ми користуємось теперішнім часом. І поводимось так, як рахуємо за потрібне.

Але був минулий час. Сьогодні, оглядаючись в минуле, ми  згадуємо тих, з ким жили. Їх на жаль зараз нема поруч з нами. Чи це батьки, чи інші родичі. Близькі чи знайомі, які відійшли з того життя. Про них сьогодні ми згадуємо на поминальному Богослужінні.

Проте кожен з вас згадує їх набагато частіше. Згадує якими вони були. Їхні радості чи смутки, їхні посмішки, слова, вчинки добрі, чи погані.

Серед покійних є такі, яких ми просто згадуємо. А є такі що померли і ми дуже сумуємо за ними. Плачемо раз від разу, жаліємо про те, що їх нема поряд. Приходимо на могилки, згадуємо їхню теплоту, їхню ласку, добрі справи.  Згадуємо їхню любов. Чому ми сумуємо і плачемо за ними? Тому, що вони жили ради нас, любили нас. Вони все робили, щоб нам було добре. І тому ми сумуємо, скучаємо і плачемо за ними.

На превеликий жаль, серед покійних є і такі люди, яких ми також згадуємо із сльозами і с сумом. Але через те, що вони нам причинили за життя багато образ і болю. Чи то ми терпіли приниження від них, чи нас обманювали. Чи може ми бачили їх безпутне життя і хотіли щоб вони виправилися, але цього не сталось. І так закінчили вони своє життя, залишивши по собі сумні, неприємні згадки. Не покаявшись перед Богом. На жаль, і такі є серед покійних. 

Християнська душа схильна до прощення. І згадуючи про них ми вже може не стільки сумуємо за біль і образи які вони нам причинили, скільки за те, що вони так нерозумно розтратили своє життя, так і не виправили своїх поганих звичок.

Проте, смерть забирає і добрих і поганих. За добрими жаліємо, що вони більше не зроблять нічого для нас доброго. За тих, хто робив нам пакості, ми молимося і прощаємо їм. Заспокоюємо себе хоча б тим, що у них вже гріх до гріха не додасться.

Але давайте і про себе подумаємо. Які в нас були відносини до них, коли вони були разом з нами. Чи то батьки, чи чоловік, чи жінка, чи брат, чи сестра, чи якийсь наш родич. Чи сусід, чи співробітник. Які відносини наші були до тієї чи іншої людини, що нині знаходиться в потойбічному світі?

Якщо ми згадуємо померлих, яких ми любили, яким годили, старались робити для них все можливе, то ми можемо мати спокій для наших душ. Ми молитовно можемо згадувати їх, просячи у Бога для них найкращих місць у Царстві небесному. Але, коли ми згадуємо, що ми їх не терпіли, може обманювали, а можливо вкоротився вік їхній через нас, чи ми не були стримані в словах, чи вони сильно терпіли від нас, чи були побиті від нас чи принижені від нас. І таке буває. То нам на душі дуже неспокійно. Часто гірко і соромно. Тому, що відчуваємо свою провину, і розуміємо, що можемо за це бути наказані.

Та ми можемо ще все виправити, поки Господь дає нам життя. Адже Він може і покликати нас до себе в будь який час. Отже маємо старатись якось спокутувати перед ними свої провини. Молитись за тих людей, роздавати милостиню за них нужденним. Ми можемо ставитись з добротою і ласкою до всіх, хто нас оточує. Хоч може ці люди зовсім не подарунок для нашого життя. Можливо вони часто роблять нам боляче, але Господь випробовує ними душі наші. Цими людьми які живуть поруч з нами. Тому дуже важливо як ми ставимось до них. Якщо ми в минулому погано ставились до людей яких