[показать]Основу системы Брэгга составляют всего 5 упражнений. Именно их надо систематически выполнять. Очень важно не только превратить тренировки в систему, но и грамотно рассчитывать свои силы. Чтобы изменить особенности и справиться с нарушениями позвоночника и ваших внутренних органов, которые складывались годами, необходимо время. Не совершайте самых распространенных ошибок:
• не превышайте нагрузку, которую способны выдержать. Это не только не ускорит результатов, но и навредит вашему здоровью.
• даже тогда, когда почувствуете заметные улучшения в самочувствии, не прекращайте выполнять упражнения.
Эффект: оказывает положительное влияние на нервы глазных мышц, головы, желудка и кишечника.
Профилактическое и лечебное значение: снимает напряжение глаз, предупреждает и снижает головную боль, способствует хорошему усвоению пищи.
И. п.: лежа на животе лицом вниз, опираясь на кисти рук и стопы (положение «упор лежа»), ноги на ширине плеч.
Выполнение: приподнимите таз выше головы, одновременно выгибая спину дугой, – тело при этом опирается только на ладони и пальцы ног, колени и локти прямые. Голова опущена. Затем опустите таз почти до пола, не сгибая при этом рук и ног. Поднимите голову, резко запрокиньте ее назад (в этот момент позвоночник максимально напряжен).
Руководство: выполняйте упражнение очень медленно. Поднимайте и опускайте таз с максимальной амплитудой, выгибая спину. Опустите, поднимите, вновь опустите. Происходящая во время выполнения смена напряжения и расслабления позвоночника при правильном выполнении упражнения обязательно принесет облегчение.
Противопоказания. Проблемы с поясничным и шейным отделами позвоночника – переразгибание позвоночника может негативно сказаться на самочувствии.
Повышенное артериальное давление – допустимо выполнение упражнения, начиная с минимальной амплитуды с постепенным ее увеличением: следует начинать с упора лежа, понемногу раскачивая тело вверх-вниз.
Избыточный вес требует осторожного выполнения с вниманием к лучезапястным суставам, несущим основную нагрузку.
Блукаючи просторами Інтернету, випадково натрапив на невелику замітку «Что русскому хорошо?», опубліковану ще в 2005 році на сторінках московської «Литературной газеты». В цій публікації розповідається, що група московських науковців зорганізувала польові дослідження з метою дослідити загадковість російської душі. Очолював дослідників Євгеній Резніков – доктор психологічних наук, професор кафедри соціальної та диференціальної психології Російського університету дружби народів, провідний науковий співробітник лабораторії соціальної та економічної психології Інституту психології Російської академії наук, автор підручників з психології та ряду публікацій.
Дослідження проводили в Костромській губернії – батьківщині знаного Івана Сусаніна, якого вважають патріотом і народним героєм, а віднедавна ще й носяться з бажанням канонізувати – зачислити до святих РПЦ. Однак причина вибору території для досліджень не в Сусаніні (про аферу його героїзації треба писати окремо, як і про «наукову геніальність» Ломоносова – побічного сина Петра І, Кривавого), а в тому, що ці землі, як переконаний професор Резніков, оминуло татарське поневолення; відповідно – не відбулося і етнічного змішання місцевого населення з татаро-монгольською ордою. Не досягли до Костроми і європейські традиції. Отже, з точки зору Резнікова, костромчани – це «чистий еталон» справжніх росіян слов’янського походження.
Щодо «чистого еталону» справжніх росіян, можливо так воно насправді є, але стосовно їх слов’янської етнічної приналежності – виникають питання. Достатньо поглянути на реконструкцію знайденого черепа начебто самого Сусаніна і дослідити: скільки в цьому обличчі є рис слов’янських, а скільки – угро-фінських.
Головний акцент у цьому переконанні полягає в іншому: маститий учений на академічному рівні завуальовано висловив тезу, що решта населення, яке проживає в Москві, Рязані, Брянську, Калузі чи в Твері – не чистого слов’янського походження, а представляють синтез фіно-угорської групи уральської гілки народів із тюркською групою алтайської гілки та незначними вкрапленнями слов’янського етносу. Недарма польові дослідження Резнікова так і не були завершені, зникли з наукових планів Російської академії наук. Принаймні після 2006 року про їх продовження вже не чути.
Щоб отримати докладне уявлення про загадкову російську душу, група Резнікова розробила ґрунтовну анкету, яку заповнювали вибіркові перші-ліпші мешканці в усіх районах губернії – у містах і в селях. Підсумки наукової експедиції піднесли настільки неочікувані сюрпризи, що результати досліджень не були повністю опубліковані. Проте, навіть з частково оприлюдненої інформації теж можна зробити відповідні висновки.
Наприклад, з’ясувалося, що більшість опитаних респондентів вважають своїх друзів ріднішими, аніж батьків чи власні сім’ї. Цей незбагненний для європейця фактор Резніков пояснив прихильністю костромчан до суспільних цінностей: мовляв, національний психотип російського народу формувався під впливом сільської громади, а тому і присутнє домінування суспільного над особистим.
Однак, якщо провести паралель з українським селянством, то результат буде протилежним: у Київській державі суспільний уклад здебільшого формував домінацію індивідуальних інтересів над суспільними. Отож російська тенденція до переваги колективу над особою створилася не під впливом сільського устрою, а завдяки азіатсько-ординській суспільній моделі. А ще цікаво було б детальніше дізнатися у професора про особливості російського сільського устрою в тогочасній Костромі, з її лісами, непрохідними навіть для татарської кінноти, та лише подекуди розкиданими невеличкими ділянками орних земель.
Здавалося б – продовжимо розповідь про анкетування – що після розпаду радянської псевдо-соціалістичної суспільної формації та зародження ринкових відносин в Росії, слід було очікувати відродження якостей індивідуалізму серед росіян. Проте Росія – країна особлива: опитані костромчани найменшого значення надають грошам, побутовому комфорту і цілком не дбають про власне здоров’я.
–
Иллюстрированный журнал обо всем на свете (drugoi)
«И подо льдом течет вода»: выставка искусства КНДР
[показать]
Ну вот — это, наконец, свершилось. В Москву приехали работы северокорейских художников для участия в выставке современного искусства КНДР в ЦСИ «Винзавод». Итогом долгой, почти полуторагодовой работы исполнительного директора «Винзавода» Софьи Троценко и куратора выставки Анны Зайцевой явилось собрание замечательных, ярких произведений более 50-ти современных северокорейских художников, чье творчество будет продемонстрировано московскому зрителю в середине декабря. (фрагмент - другие картины ниже - Ю.К.)
Рогнеда сделала выбор: «За Владимира не хочу, а за Ярополка хочу». Свое нежелание выходить за Владимира гордая и своенравная Рогнеда мотивировала тем, что не желает «разути робынича», которого, пусть и от князя, родила простая ключница-рабыня.
Уже по этому ответу Рогнеды можно сделать твердый вывод, что она была славянкой, а не скандинавкой: обычай разувать мужа с древних времен существовал именно у славян (у казаков он сохранился до сих пор), а не у скандинавов.
Владимир силой принудил Рогнеду быть его женой. За 8 лет совместной жизни Рогнеда родила Владимиру 4 сыновей и 2 дочерей.
Один из сыновей Рогнеды и Владимира - Ярослав, по прозвищу Мудрый, сначала жил и правил в своей отчине - Новгороде, а после смерти отца с 1019 года воцарился на великокняжеском престоле в Киеве. Это время сопровождалось расширением международных контактов Руси. Женой Ярослава была дочь норвежского короля Олафа Ингигерда (в крещении-Ирина). У них, кроме сыновей, было 4 дочери. Ярослав Мудрый был образованным человеком, знал несколько языков и воспитал своих детей в атмосфере «книжности».
Женская половина семьи Ярослава Мудрого. Фреска из Софийского собора в Киеве. 11 век
Известия о могуществе и богатстве Ярослава, красоте и образованности его дочерей донеслись до западноевропейских королевских дворов. Внучки Рогнеды, Ярославны, сыграли видную роль в политической жизни Европы, будучи выданными замуж за иностранных королей и принцев.
В 1051г. состоялась свадьба Анны Ярославны и французского короля Генриха I, а в 1052г. у них родился сын Филипп. После великолепия Киева Париж впервые годы разочаровал Анну. В письме к отцу в Киев она жаловалась: «В какую варварскую страну ты меня послал; здесь жилища мрачны, церкви безобразны и нравы ужасны».
[365x468]О растущем авторитете Анны во французском обществе говорит и тот факт, что ей было предоставлена уникальная привилегия для французского королевского двора 11 в. - ставить свою подпись на документах государственной важности. Ее четкие, ясные, написанные русским «уставом»буквы стоят рядом с крестами неграмотных королевских чиновников, придворных и самого короля Генриха. Анна знала латынь - официальный язык того времени, на котором писало и говорило образованное общество в Западной Европе. Но вдали от родины она подписывалась и на родном языке - кириллицей.
Анна, дочь Ярослава Мудрого, жена Генриха I , королева Франции
После смерти мужа в 1960г. принц Филипп в семилетнем возрасте был коронован в г. Реймсе, а на Анну были возложены опекунские полномочия. Анна поселилась в городке Санлисе, где основала костел и женский монастырь.
Дальнейшая судьба Анны делает ее похожей на героиню рыцарского романа. В 1062г. ее похитил из Санлисского замка потомок Карла Великого граф Рауль де Крепи де Валуа, с которым она вскоре обвенчалась. Граф был уже женат и его жена Алинора обратилась с жалобой на мужа к папе Александру II. Папа объявил брак Рауля и Анны недействительным, но супруги этим пренебрегли. Более того, Анна Ярославна сохраняла дружеские отношения с сыном-королем и даже сопровождала его в поездках по стране вместе с новым мужем. Анна еще активнее приобщилась к делам политического управления: под многими документами и хартиями того времени ее имя стоит рядом с именем сына или самостоятельно. После смерти графа де Валуа в 1074г. Анна возвратилась ко двору сына и погрузилась в государственные дела.
Точно не известно, умерла Анна во Франции, либо перед смертью вернулась на Русь. Но известно, что внучка Рогнеды и будущая королева Франции Анна Русская привезла во Францию свою библиотеку. От нее в настоящее время сохранилась только часть единственной книги, известной среди историков и языковедов как Реймское евангелие - рукописный памятник, созданный на Руси в первой половине 11 в. На Реймском евангелии короли Франции приносили присягу при вступлении на престол и это славянское евангелие показывали еще Петру I в знак того, что память об « Анне Русской» живет по-прежнему во Франции.
Еще в одну дочь Ярослава Мудрого - Елизавету влюбился находившийся на службе при дворе ее отца норвежский принц Гаральд. Чтобы завоевать руку и сердце своей возлюбленной Гаральд отправился в военные походы, побывав с ватагой викингов в Византии, Африке, в Сицилии, где приобрел славу и богатую добычу, которую пересылал ко
art ma-zaika |
The theme for this year's edition is GrowtH |
|
Edward Burtynsky (Canada, 1955). Нефть, 1997-2009. |
Третья Prix Pictet, ведущая премия мира в области фотографии и устойчивости объявит победителя 17 марта 2011 года. Лучший фотограф будет награжден 100 тысячами швейцарских франков (около £ 63 500) лично из рук Кофи Аннан во время церемонии в Париже. Вашему вниманию фотоработы финалистов.
art ma-zaika |
Милиционера ударили по лицу зажжённым файероМ |
12 ноября 2010 года оппозиционеры провели очередной День гнева. На этот раз критике подвергся новый мэр Москвы Сергей Собянин, которого участники акции обвинили в преследовании бизнесменов. Акцию провели на Тверской площади в ходе которой один из милиционеров получил по лицу зажженным файером.
21 ноября будет 6я годовщина нашей Оранжевой (Помаранчевої) революции Я и мой муж активные участники всех событий 2004 года.Я серьозно занималась политикой более 30 лет Последней "войной" для меня был 2004 год Это год выборов Президента Украины Год борьбы с неправедливостью, с коррупционной властью Борьба за прекрасное будущее моей страны Ни сил, ни времени мы не жалели для победы в этих выборах Очень страшное время, когда могли посадить в милицию просто так, чтоб не мешал выборам, могли покалечить, а то и убить Я возглавляла районный штаб Ющенка Было моментами страшно за себя, мужа, сына, но ничто не могло остановить нас. Сейчас пишу аж руки дрожат так я разволновалась, вспоминая те дни Много воспоминаний о тех месяцах Мы с друзьями каждый год 21 ноября встречаемься и вспоминаем все Дружим до сих пор Вот посмотрите внимательно на лица людей на Майдане,на их глаза Также показано заседание Центральной Избирательной комиссии , на котором объявили победителем выборов Януковича, что и спровоцировало революцию Здесь есть кадры из заседания Верховного суда Украины, которым отменили решение избирательной комисии и назначали третий тур выборов Также показан бой Кличка в эти дни
Mansi song
http://www.youtube.com/watch?v=Y3ZQjwvNkSI
В ходе переписи населения и интеграции проживающих в правящее государство выходцы малых народов приписываются к титульным нациям, им изменяют фамилии.(Петренко на Петров и т.д.) Угодно ли это Богу? В Украине есть люди, отрицающие мою Родину и мой родной Украинский язык. Русский язык тоже родной для меня.
Защита национальных интересов свойственна малым и угнетённым народам, что иногда приводит к неожиданным результатам. Гагаузы в СССР добились обучения в школах на родном языке и в определённое время большинство выпускников не могли сдать экзамены на русском языке, чтобы поступить в ВУЗ.
Украинцы в Украине не являются малым народом. Что ждёт Украинский народ в составе России или Китая? Думаю, рост этноцентризма, но можно опоздать с реакцией и прийдется смешиваться или выезжать за рубеж Родины.
Многих из Вас интересует хождение Русского языка в Украине. В Украине шумиха на тему Русского языка является заказной. В защите нуждается Украинский язык и Украинское печатное слово. Думаю, в ближайшее время уничтожить Украинский язык в Украине не удастся и Русский язык в России тоже. Любые попытки ограничить сферу жизни Украинского языка будут иметь негативные последствия в будущем славянских народов. Украинский язык ограничивают в умах некоторых простых русских не русские личности. По моим наблюдениям анти - Украинские настроения живут в среде людей размытой национальности, в основном не декларируемая ими национальная принадлежность относится к одному из пришлых не коренных не очень многочисленных народов и к выходцам из России рабочего класса. В культурных слоях общества отрицание Украины проявляется меньше, чем в необразованных и малокультурных. Люди , о которых я говорю, обычно еле сдерживаются, чтобы не назвать Украинский народ не существующим или малочисленным.
Русская песня = Украинская песня = Mansi song по своему значению для человечества. То же думаю в отношении народов и о народных независимых государств. (у Манси пока такого государства нет). Если нет любви к ближнему и уважения к его народу - сложно о чём - либо разумно говорить.
Мы улыбались, когда Борис Ельцин открыто вопрошал о том "что он сегодня сделал для Украины". Такой вопрос должен быть в сознании и властей Украины и также властей России, где плодотворно трудятся многие выходцы из моей Родины.
Мне очень нравится предложенная Вам песня Манси и многие Русские и Украинские песни. Я люблю Украину без грубости и хамства - сердцем. Также у меня нет негативных чувств к другим народам и государствам. Ищу не имперского или кланового, а Богу угодного единства, потому песня и нашла глубокий отклик в Душе. такие песни - как драгоценный камень в мозаике Души всех народов бывшего СНГ. Такая красота существует в духе и не может быть уничтожена, чистые люди могут так петь, а слушатель приобщится к этой чистоте, если хочет жить достойно и если находится на достаточном уровне развития. Над Земной красотой есть красота Божественная, которой служит добрая песня Манси. Сейчас чувствую, что не хватает в эфире Людмилы Зыкиной, поющей о Волге. У нас в Украине поют тоже в основном не о Днепре, а о страстях и мелких дрязгах. Если работать и поставить цель обновить самих себя - будут положительные результаты. На это способны не все.
В качестве варианта прогноза задаю вопрос: Будет ли Русский и Украинский народ равным или всё же малым в составе Китая? А если не в составе, а во взаимодействии?
Павел В. Лашкевич.
Так, офіційно союз з Московією тривав лише 6 років. Все, що відбувалось після того – чиста анексія українських земель Московською державою. Передісторія події.
Україна-Гетьманщина після смерті Богдана Хмельницького і початку так званої Руїни, коли посилив своє втручання в справи Гетьманщини Московський уряд, мала не один шанс на відродження, але якісь гіркі обставини постійно ставали на заваді. Московські воєводи в багатьох містах, і зокрема в Києві, почали відкрито підтримувати антиукраїнські позиції, спрямовані проти нового гетьмана Івана Виговського, який не погодився ревізувати Переяславські угоди на користь Московії, і фактично сприяли загостренню громадянської війни в Україні. В цих умовах Виговський був вимушений укласти Гадяцький договір(16 вересня 1658), за яким Україна отримувала рівноправне місце в Речі Посполитій під назвою Велике Князівство Руське поряд з Польщею та Литвою. Восени 1658 року уряд Московії перейшов до збройного вторгнення в Україну. З'єднавшись з ворогами Виговського — Іваном Безпалим, осавулом Вороньком та запорожцями кошового Барабаша, армія Григорія Ромодановського захопила низку українських міст і вирізала не тільки прихильників гетьмана, але також і грабувала мирне населення. Московська армія (більш ніж 150 000 чол.) на чолі з Олексієм Трубецьким почала вторгнення в Україну на допомогу Ромодановському навесні 1659 року. До московського війська приєдналися деякі козаки — вороги Виговського в громадянській війні — на чолі з новопризначеним московитами «гетьманом» Безпалим. За деякий час загін Ніжинського полковника Гуляницького напав на обоз армії Трубецького та, відступаючи, зненацька захопив м. Конотоп. Незважаючи на погрози та умовляння зрадити Виговського, Гуляницький відмовлявся та з чотирьохтисячним загіном козаків боронив Конотопську фортецю. Велика московська армія вирішила захопити Конотоп перед тим, як просуватися далі вглиб України. Облога Конотопа почалася 21 квітня 1659 року. До 29 червня 70 днів чотирьохтисячний загін Гуляницького утримував фортецю проти багатотисячного війська Трубецького, що надало Виговському змогу організувати свою власну армію, було досягнуто домовленності з Кримським Ханом Мухамедом-Ґіреєм IV про допомогу; хан з'явився на початку червня на чолі 30-тисячного війська. Відомо, чим закінчилась битва під Конотопом, рештки московської армії відкинули до кордону з Московією, цар Олексій Михайлович схопився за голову і віддав наказ людям всіх чинів поспішати на земляні роботи для зміцнення Москви. І от трапляється несподіванка: гетьман Виговський якось не домовився із кошовим отаманом Іваном Сірком, який тим часом здійснив напад на татарські поселення (їм би мобільний зв'язок, так не було ж). Хан з ордою залишає Виговського та вертається в Крим. Громадянська війна спалахнула з новою силою. А цар вже був хотів тікати за Ярославль, так доля йому посміхнулась, а Україна не змогла скористатись цією перемогою. Змарнований шанс. Неузгодженість дій, взаємонедовіра, підступність улесливих ворогів, незнання національної психології північного сусіда знову спрацювали на поразку. Івана Виговського не зрозуміли. Союз із Польщею, незадоволення частини козацтва зовнішньою політикою гетьмана та інтриги деяких старшин на чолі з Я. Сомком призвели до усунення І. Виговського від влади. На козацькій раді за підтримки промосковськи налаштованої частини старшини Ю. Хмельницький був знову обраний гетьманом. Згодом з'ясувалося, що на раді не було більшості, і тому в історії залишилась назва Чорна Рада.
Ще один шанс, не минає й року. У 1660 році розпочалася нова війна між Польщею і Московщиною за українські землі, у якій узяли участь і українські війська, очолювані Ю. Хмельницьким, людиною слабодухою і з фізичними вадами. Воєнна кампанія московських військ під командуванням В. Шереметева, до яких, за наказом Ю. Хмельницького, приєднався козацький корпус під проводом Т. Цецюри, завершилася нищівною поразкою під Чудновом. У світлі таких подій 27 жовтня 1660 року гетьман Ю. Хмельницький оголосив про свій перехід на бік поляків та уклав з Польщею Слободищенський трактат. Знову до поляків, але тепер козацька старшина не ремствувала, як за І.Виговського, вибору не було. Провідну роль у виробленні його умов з української сторони відіграли козацькі старшини Г. Гуляницький, Г. Лісницький та митрополит Д. Балабан, а з польської — коронний гетьман С. Потоцький і польний гетьман Ю. Любомирський. Цей договір скасовував невигідні для України Переяславські статті 1659 року. Зокрема згідно з його умовами Гетьманщина розривала союз з московським царем і відновлювала державний зв'язок з Річчю Посполитою на основі Гадяцького договору 1658 року.
Отже між іншим днями ми відсвяткували 350-річчя з дня розірвання Переяславських угод і скасували міф про «одвічне устремління українського