[700x487]
Корнієнко В.В.,
старший викладач кафедри історії війн і воєнного мистецтва Національної академії оборони України, кандидат історичних наук, підполковник
Розвиток воєнного мистецтва українського козацтва охоплює майже три сторіччя, починаючи з кінця ХV ст. За цей час український народ витворив з невеликих ватаг свої власні Збройні Сили - Військо Запорозьке, військове мистецтво якого було високо оцінено тогочасною Європою та привернуло увагу багатьох полководців різних країн світу. І це недивно, оскільки воно було своєрідним і самобутнім.
Одним з найважливіших етапів його розвитку була перша чверть XVII ст., бо саме тоді, згідно з науковими дослідженями, була створена дисциплінована, добре підготовлена козацька армія під керівництвом відомого гетьмана Петра-Конашевича Сагайдачного та склалась своя козацька школа воєнного мистецтва, в рамках якої були досягнуті значні успіхи у розвитку як стратегії, так і тактики.
Аналіз спеціальних досліджень, щодо воєнних дій, які відбувалися в першій чверті XVII ст. за участю козацького війська П.Сагайдачного, дозволяє виявити особливості його воєнного мистецтва, завдяки яким Військо Запорозьке виходило переможцем у багатьох війнах та походах не тільки в той час, а й в майбутньому. Саме в цьому і полягає мета даної статті, оскільки знання їх служить необхідною передумовою визначення змісту та тенденцій розвитку сучасного українського воєнного мистецтва.
У той час, наприкінці XVI - початку XVII ст., політична мета війн західноєвропейських країн відзначалася обмеженістю й глибокою суперечливістю. Війни цього періоду велись в основному не в національних інтересах, а в інтересах панівних класів з метою їх збагачення й носили загарбницький характер. Все це вело до обмеженості стратегічної мети. Досягнення політичних цілей відносно малого масштабу без крайньої напруги сил було найбільш доцільним способом ведення війни. З іншого боку, і воєнні засоби, якими розпоряджалися країни Західної Європи, були обмеженими. Спосіб комплектування військ, прийнятий в цих державах (вербовка), не забезпечував можливості утворення численних збройних сил і швидкого поповнення втрат у ході війни. Особливо тяжким було відновлення підготовлених кадрів.
На такій основі склалася в Західній Європі стратегічна концепція, згідно з якою питання про знищення армії противника у вирішальній битві не ставилося. Битва розглядалася як один із способів впливу на противника. Рішучий наступ в глибину території ворога, як правило, вважався неможливим через недостачу сил і засобів. Задача оволодіння територією вирішувалася в основному шляхом взяття розташованих на ній найважливіших фортець. Тобто географічні об'єкти набували першорядного значення, а битва відсовувалась на другий план. Особливе значення в тиловому забезпеченні військ набували шляхи сполучення.
Все це привело до формування у той час однієї з керівних ідей західноєвропейської стратегії - вирішити стратегічні задачі шляхом маневрування, спрямованого проти комунікацій противника, не завдаючи ударів по живій силі. Сутність маневрування полягала в тому, щоб прикрити свої шляхи сполучення і створити умови для завдання ударів по комунікаціях противника. Таким чином необхідно було відтіснити ворожу армію, а потім оволодіти необхідними об'єктами.
Це загальні риси маневрової стратегії, як способу підготовки та ведення війни.
Такої ж стратегії наприкінці XVI - початку XVII ст. дотримувалось в основному і Військо Запорозьке, яке було пов'язане багаторічними й надто своєрідними відносинами з рядом європейських армій, зокрема польською і російською, які виступали як союзниками українського козацтва, так і його противниками. Тому і не дивно, що воєнне мистецтво українського козацького війська, яке брало участь у збройній боротьбі з арміями багатьох країн, зазнало впливу з боку західноєвропейського воєнного мистецтва.
Але ж запорожці творче підходили до цього процесу, переймаючи і відпрацьовуючи лише ті прийоми бою, що були їм властиві. Козацькі ватажки не дотримувалися сліпо загальноприйнятих способів ведення війни, а використовували відповідно до обставина більш рішучі форми ведення збройної боротьби. Про це переконливо свідчить військова діяльність у першій чверті XVII ст. козацького гетьмана Петра-Конашевича Сагайдачного.
Сагайдачний зрозумів, що на той час перемогу можна здобути лише рішучими наступальними діями. Саме тому, на противагу західноєвропейській стратегії, він старається уникати безплідного маневрування по тилах противника та облоги фортець і обирає за основу своїх дій - швидкий і несподіваний маневр з метою створення для своїх військ найбільш сприятливих умов і, користуючись цим, нав'язати противнику польову битву та розгромити його. Тобто, прагнення діяти наступально, намір завершити усякий маневр ударом - стає для Сагайдачного одним з основних
(6.10.1927, м. Москва – 17.09.2008, м. Київ)
Його винаходи впроваджували в багатьох розвинених країнах світу,
лише не в Україні
Ренат Петрович Польовий народився 6 жовтня 1927 р. в м. Москві.
Батьки походили з козацького села Комісарівка, що на Дніпропетровщині.
1945 року на Колимі Ренат Польовий зійшовся із членами ОУН та вояками УПА. Завдяки їм пізнав невідому історію Визвольної боротьби українського народу.
1951 року, відбувши покарання, поселився на Кубані, де побрався з козачкою Вірою Денисенко, мама і тітки якої своїми розповідями зацікавили Рената Петровича історією Кубанської України.
1953 року молода родина переїхала на Донеччину, у Костянтинівку, де на заводі скловиробів Ренат Польовий влаштувався скловаром. Закінчивши вечірній інститут за фахом інженера-механіка, працював конструктором, механіком, технологом. Розробив і впровадив кілька високоефективних винаходів з технології виробництва скляного волокна. Працюючи на заводі, зазнавав критики начальства за вживання української мови.
Проживаючи на Донеччині, Ренат Польовий часто відвідував у Києві скульптора Івана Макаровича Гончара.
1972 року Ренат Петрович перейшов на роботу до Київської науково-дослідної лабораторії базальтових волокон, де розробив удосконалену технологію виробництва волокон. Не знайшовши в лабораторії підтримки своїх технічних ідей, 1975 року влаштувався на Ірпіньський комбінат “Прогрес”, де розробив високоефективну технологію виробництва базальтового супертонкого волокна, яку згодом було впроваджено на десятках заводів країни.
1982 року Рената Петровича спіткало лихо – на будівництві кінотеатра “Київська Русь” трагічно загинув його єдиний син Микола...
З дитинства Ренат Польовий любив українську пісню, тож логічно, що 1982 року він став учасником народного хору під керівництвом Леопольда Ященка. Цей колектив приваблював не тільки любов’ю до української народної пісні, але й можливістю перебувати в середовищі споріднених душ. 1987 року Польовий став членом Українського культурологічного клубу, засідання якого відвідували ті, кого не задовольняло офіційне висвітлення української літератури, мови, історії, філософії та релігії. На таке не кожний міг наважитися, бо всі члени УКК перебували під пильним наглядом і пресингом КҐБ.
27 квітня 1988 р. Ренат Польовий разом з іншими членами Українського культурологічного клубу, дружиною Вірою та малолітніми онуками взяв участь у першій екологічній (і політичній!) демонстрації на Хрещатику, яка була брутально розіграна міліцією. А за кілька днів, 1 травня, на стадіоні “Динамо” під час офіційних партійних заходів Ренат Петрович разом з іншими активістами УКК публічно протестував проти замовчування масштабів чорнобильського лиха.
Восени 1988 р. Ренат Петрович стає членом Української гельсінкської групи – найрадикальнішої в той час організації. КҐБ діяв проти неї жорстко, без гальмів. Членами УГС могли стати тільки сміливці. Таким і був Ренат Польовий.
Наприкінці квітня 1990 р. УГС перетворилася на УРП. Ренат Петрович як делегат установчого з’їзду, став членом-засновником УРП. Уже в лавах цієї організації він продовжив боротьбу за волю України. У складі УРП і хору “Гомін” він узяв участь у найважливіших подіях Української революції 1989 – 1991 років, яка завершилася проголошенням самостійності.
1994 року Ренат Польовий написав заяву до Всеукраїнського політичного об’єднання “Державна самостійність України”, заснованого політв’язнями-бандерівцями Зеновієм Красівським та Іваном Кандибою. Авторитет пана Рената в ДСУ був високий, тому невдовзі й погодився він очолити Суд честі.
У 1995 – 1997 рр. Ренат Польовий розробляв технологію виробництва базальтового неперервного волокна в Ізраїлі, на основі якої мав бути збудований завод. Але побачивши, що його хочуть ошукати, залишив Ізраїль, розірвавши контракт. Завод так і не був побудований. Роботу винахідник закінчив в Україні 2001 року. А вже наступного року він виїхав впроваджувати цю розробку в Південну Корею. Працював і в японській компанії, фахівці якого належно оцінювали геній українського науковця. За своє життя Ренат Польовий здійснив 93 винаходи, написав 72 технічних статей у галузі виробництва скляних волокон. Його винаходи впроваджували в багатьох розвинених країнах світу. Лише українська держава, для якої й тільки хотів працювати пан Ренат, не виявила інтересу до винаходів свого вірного сина...
З 1997 р. Ренат Польовий – член Історичного клубу “Холодний Яр”. Написав і власним коштом видав книги “Кубанська Україна”, “Кобзарі в моєму житті”, “Моя боротьба (спогади)”. Він автор багатьох публіцистичних статей в українських виданнях, насамперед у “Незборимій нації”. Його спогади
| ||||||||||||||||
АНГЛИЙСКИЙ - РУССКИЙ: Метод Пимслера 1
АНГЛИЙСКИЙ - РУССКИЙ: Метод Пимслера 2
АРАБСКИЙ - РУССКИЙ
ГОЛЛАНДСКИЙ- АНГЛИЙСКИЙ
ГРЕЧЕСКИЙ- АНГЛИЙСКИЙ
ИВРИТ- РУССКИЙ
ИСПАНСКИЙ- РУССКИЙ
ИТАЛЬЯНСКИЙ- РУССКИЙ
КИТАЙСКИЙ- РУССКИЙ
КОРЕЙСКИЙ- АНГЛИЙСКИЙ
НЕМЕЦКИЙ- РУССКИЙ
СЕРБСКИЙ- РУССКИЙ
ТУРЕЦКИЙ - РУССКИЙ
ФРАНЦУЗСКИЙ- РУССКИЙ
ШВЕДСКИЙ- АНГЛИЙСКИЙ
***