Ку́пер (англ. Cooper, «бондар», также Couper, Cowper) — прізвище англійського походження; також іспанське прізвище (ісп. Cúper). http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%83%D0%BF%D0%B5%D1%80

(англ. Gary Cooper, повне ім'я Frank James Cooper, 7 травня 1901 — 13 травня 1961) — американський актор, що зіграв в сотні фільмів, отримав два «Оскари» за найкращу чоловічу роль (1941, 1952) і почесний «Оскар» за загальний внесок у розвиток американського кіно (1961). http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B5%D1%80%D1%96_%D0%9A%D1%83%D0%BF%D0%B5%D1%80

Народився 19 квітня 1959 року, закінчив коледж Хейвенфорд. Глибоко цікавиться тибетською міфологією та міфами американських індіанців. Значну частину його роботи засновано на інтуїції, та навіть на снах. Роботу у ФБР Купер розпочав у відділенні ФБР Філадельфії, штат Пенсильванія. Саме там у Купера почалися партнерські стосунки з більш досвідченим Віндомом Ерлом. Через деякий час дружина Ерла стала свідком федерального злочину. Ерла та Купера було приставлено для її захисту і саме в цей час у Купера з Керолайн почалися любовні стосунки. Однієї ночі у Піттсбурзі Купер втратив пильність і Керолайн біла вбита власним чоловіком. Віндом Ерл «втратив голову» та згодом був направлений до психіатричної клініки. Купер був спустошений втратою жінки, як він пізніше говорив, кохання всього його життя, та присягнувся більше ніколи не зближуватись з жінками, що пов'язані з справами, що він веде у ФБР. За три роки до приїзду Купера до Твін Піксу йому наснився сон про тяжке становище тибетського народу, в якому Купер відкрив для себе особливості тибетського дедуктивного методу. Побачене уві сні настільки вразило його, що, як він потім вказував, це спонукало його до нетрадиційних методів у розслідуваннях. Купер розповів про свої дивні пророчі сни своєму начальнику, Гордону Коулу. Хоча на той час спеціальний агент Честер Десмонд безслідно зник при розслідування дивного вбивства, Купер бере на себе розслідування, але не може знайти ніяких доказів, що проливали б світло на вбивство Терези Бенкс, або місцезнаходження агента Десмонда. Приблизно роком пізніше Купер говорить шефові ФБР Розенфілду, що відчуває, що вбивця Терези Бенкс знову має завдати удар найближчим часом і що його жертвою стане молода жінка, що має світле волосся, має активне сексуальне життя та вживає наркотики і яка кричить про допомогу. Розенфільд швидко заспокоює Купера. 24 лютого 1989 року Купер приїжджає у містечко Твін Пікс, аби розслідувати вбивство Лори Палмер. В результаті він допомагає департаменту шерифа Твін Пікса і у розслідуванні інших справ. У Твін Піксі Купер дізнається про існування містичних місць Чорного та Білого Вігвамів та духів, що їх населяють. Купер заходить до Чорного Вігваму, символу зла та пекла, для того, щоб врятувати об'єкт свого кохання - Енні Блексберн. У Чорному Вігвамі він зустрічає свого лихого двійника, який виходить з Вігваму замість нього, натомість подальша доля справжнього агента Купера лишається невідомою. Фільм Девіда Лінча «Твін Пікс: Вогонь, іди зі мною» проливає деяке світло на долю Купера у фіналі серіалу, в той же час цей фільм є пріквелом, який показує деталі останнього тижня життя Лори Палмер. В одному епізоді фільму у сновидінні Лори про Чорний Вігвам та його мешканців агент Купер, що лишився у Вігвамі навіки, зустрічається з Лорою та попереджає ні у якому разі не брати каблучку, котру показує Людина з іншого місця. Коли Лора (вірогідно) прокидається, вона бачить у своєму ліжку закривавлену Енні Блекберн, яка говорить, що "добрий Дейл" зараз у Вігвамі і не може звідти вибратися, а Лорі варто було б записати про це у щоденник. Невідомо чи Лора справді зробила це. У фіналі фільму Лора Палмер сидить у Червоній кімнаті та дивиться на агента Купера. Її рука спочиває на його плечі. Невдовзі після цього янгол Лори постає перед ними і фільм закінчується. Що стоїть за присутністю Купера поруч із Лорою Палмер у Чорному Вігвамі і подальша доля агента - невідомі. http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B5%D0%B9%D0%BB_%D0%9A%D1%83%D0%BF%D0%B5%D1%80

Э́лис Ку́пер (англ. Alice Cooper; имя при рождении Ви́нсент Дэ́ймон Фурнье́ (или Фёрни́эр) (англ. Vincent Damon Furnier; 4 февраля 1948, Детройт) — американский рок-музыкант, вокалист, автор песен. Купер был одним из первых шок-рокеров и стал, как отмечает All Music Guide, королём этого жанра[1], своей новаторской деятельностью радикально расширив рамки представлений о сценических возможностях рок-артиста. Первый состав группы Alice Cooper — Фурнье (вокал, губная гармоника), Глен Бакстон (лидер-гитара), Майкл Брюс (ритм-гитара), Дэнис Данавэй (бас-гитара) и Нил Смит (ударные) — ворвался в рок в 1971 году с хитом I'm Eighteen, за которым в 1972 году последовали добравшийся до верхних позиций в хит-парадах сингл School’s Out и хит-альбом Billion Dollar Babies (1973), ознаменовавший пик коммерческой популярности группы. Начав с детройтского гаражного рока[2] и глэм-рока[3], Элис экспериментировал с различными музыкальными стилями: концептуальный рок, арт-рок, хард-рок, поп-рок, экспериментальный рок, индастриал, принимал непосредственное участие в формировании звучания и облика хэви-метал. Купер стал одним из первых музыкантов, которые добавили к рок-н-роллу элементы ужаса, а также своим актёрским мастерством и новаторскими сценическими находками он оказал заметное влияние на развитие жанра.[4] Rolling Stone Album Guide назвал Элиса «самым любимым хеви-метал-артистом во всём мире».[5] Сольная карьера Элиса Купера, начавшаяся в 1975 году с концептуального альбома Welcome to My Nightmare, успешно продолжается по сей день: в 2011 году он выпустил свой девятнадцатый сольный альбом Welcome 2 My Nightmare. Помимо музыкальной деятельности Купер известен как актёр, игрок в гольф, владелец ресторана и, начиная с 2004 года, ведущий собственной радиопередачи «Nights with Alice Cooper». [6]

КУПЕР Уильям (Cowper, William) (1731-1800), английский поэт. Родился 26 ноября 1731 в Грейт Беркемстеде (графство Хартфордшир) в семье священника. После смерти матери с шести лет ходил в местные школы, десяти лет его отдали в лондонскую Вестминстер-Скул, где в 1749 завершилось его формальное образование. До 1763, живя в лондонском Темпле и бессистемно занимаясь правом, он продолжал изучать античную, а также французскую, итальянскую и английскую литературы. В 1763 Купер пережил первый страшный период безумия; до самой смерти он страдал от приступов тоски и подавленности и не раз пытался покончить с собой. Мрак и ужас его жизни и творчества уравновешиваются тонким чувством комического и вспышками светлой радости. Это качество, а также легкость и гармоничная простота прозы Купера несомненно ставят его в ряд великих мастеров эпистолярного жанра английской литературы. Основные поэтические публикации Купера - сборники Олнейские гимны (Olney Hymns, 1779) и Стихи (Poems, 1782), написанная белым стихом поэма Задача (The Task, 1785) из 5200 строк, переводы Илиады и Одиссеи (1791). При жизни и в первой трети 19 в. его считали лучшим поэтом своего поколения, в частности из-за его любви к животным и природе и ценя его юмор, благочестие и нежную чувствительность. В Задаче он сочетал все эти свойства с сатирой и нравоучением и создал произведение, которое стало для нескольких поколений эталоном дидактической поэзии. Поэзии Купера присущи приглушенные, интимные, глубоко личные интонации. В сатире он тяготеет к обобщению и морали. Из Темпла Купер в 1763 попал в частную психиатрическую лечебницу. В 1765-1767 жил в Хантингдоне, потом до 1795 - в Олнее, всегда под опекой друзей. С 1795 он находился в Норфолке, где умер 25 апреля 1800.

Джеймс Фенимор Купер (англ. James Fenimore Cooper; 15 сентября 1789, Бёрлингтон, штат Нью-Джерси — 14 сентября 1851, Куперстаун) — знаменитый американский романист. Классик приключенческой литературы.
Вскоре после его рождения отец его, довольно богатый землевладелец, переселился в штат Нью-Йорк и основал там посёлок Куперстаун (Cooperstown), превратившийся в городок. Получив первоначальное образование в местной школе, Купер отправился в алабамский университет, но, не окончив курса, поступил в морскую службу (1806—1811); был назначен состоять при постройке военного судна на озере Онтарио.

Этому обстоятельству мы обязаны великолепным описанием Онтарио, встречающемся в его знаменитом романе «Следопыт, или Озеро-море» («The Pathfinder»). В 1811 г. женился на француженке Делане, происходившей из семьи, симпатизировавшей Англии в эпоху войны за независимость; её влиянием объясняются те сравнительно мягкие отзывы об англичанах и английском правительстве, которые встречаются в ранних романах Купера. Случай сделал его писателем. Читая однажды вслух жене какой-то роман, Купер заметил, что не трудно написать лучше. Жена поймала его на слове: чтобы не показаться хвастуном, он в несколько недель написал свой первый роман «Предосторожность» («Precaution»; 1820). http://provizorii.ru/index.php/%D0%94%D0%B6%D0%B5%...%D0%9A%D1%83%D0%BF%D0%B5%D1%80

Вечером 24 ноября 1971 года мужчина по документам на имя Дэна Купера (Dan Cooper) сел в самолет, который вылетал из Портленда в Сиэтл. В воздухе он заявил, что везет с собой динамит, и потребовал 200 тысяч долларов и четыре парашюта. Когда самолет сел в Сиэтле, власти выполнили его требования, а затем угонщик приказал отвезти его в Мехико. Самолет вновь поднялся в воздух, и где-то над юго-западной частью штата Вашингтон Купер выпрыгнул через задний аварийный выход, прихватив с собой деньги и два парашюта.

ФБР передало СМИ рисунки, выполненные по описаниям очевидцев, а также карту местности, где злоумышленник мог приземлиться. "Кто был этот Купер? Выжил ли он после прыжка? Мы просим вас помочь раскрыть это дело", - говорится в обращении бюро к гражданам.

Сначала следователи полагали, что Купер имел опыт прыжков с парашютом, однако затем пришли к выводу, что он почти наверняка разбился. Потребовав лететь в Мескику, он не указал точного маршрута и не имел никакого представления о местности, над которой пролетал самолет, когда вышел из него. Кроме того, его запасной парашют был зашит, и в воздухе его открыть было невозможно.

С 1971 года несколько человек попытались выдать себя за Купера, однако ФБР опровергло их заявления на основании физических данных и опыта в парашютном деле, а также с учетом результатов анализа ДНК, найденного на дешевом галстуке, который Купер забыл в самолете. В 1980 году мальчик, прогуливаясь вдоль реки Колумбия, нашел 5800 долларов из полученных угонщиком денег в меченых купюрах по 20 долларов. Не исключено, что повторный анализ этих банкнот поможет определить место приземления угонщика, поясняет агентство.

Ссылки по теме
- FBI makes new bid to find 1971 skyjacker

Дивно!виявляється,якщо вірити генуезцям,чорноморський степ і південне Поділля,не були такими дикими,як нас навчає офіційна історія.. [700x541]












 

[700x487]

[700x574]

[700x426]

[700x542]

Звертаємо увагу,що ще в 1941 році українці заселяли північний Казахстан. [700x431]

[246x213]

Абрам Владимирович (Муся) Пинкензон (5 декабря 1930, Бельцы, Бессарабия, Румыния — ноябрь 1942, Усть-Лабинская, Краснодарский край, СССР) — пионер-герой, расстрелянный немцами. http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B8%D0%BD%D0...%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87 Сын врача Владимира Борисовича Пинкензона и его жены Фени Моисеевны. Один из основателей медицинской династии Пинкензонов был самым первым врачом Бельцкой земской больницы в момент её создания — ещё в 1882 году. С детства учился играть на скрипке, и когда ему было пять лет, местная газета уже писала о нем как о скрипаче-вундеркинде. В 1941 Владимир Пинкензон получил направление в военный госпиталь в Усть-Лабинскую. Летом 1942 г. станицу Усть-Лабинскую заняли немецкие войска, притом настолько стремительно, что госпиталь не успели эвакуировать. Вскоре семью Пинкензонов арестовали как евреев. В числе других приговоренных к смерти, их вывели на берег Кубани, куда согнали жителей со всей станицы. Солдаты расставляли приговорённых к расстрелу вдоль железной ограды перед глубоким рвом. Перед расстрелом Муся заиграл на скрипке «Интернационал» и тотчас был убит. После Великой Отечественной войны подвиг Муси Пинкензона стал широко известен сначала через статьи в центральной печати и радиопередачи. А потом эта информация была подхвачена не только во многих уголках Союза ССР, но и в Европе и Америке. На месте расстрела скрипача был установлен многометровый обелиск, в конце 70-х заменённый на бетонный памятник. Имя Муси Пинкензона носит школа № 1 города Усть-Лабинск, действует экспозиция об отважном бельчанине. Писатель Саул Наумович Ицкович (1934—1988) написал о нём книгу «Расстрелянная скрипка». Был создан большой анимационный фильм на документальной сюжетной основе. Федерико Феллини был вдохновлён героизмом А. Пинкензона: в знаменитом фильме «Амаркорд» есть эпизод-метафора, навеянный подвигом Пинкензона. Бывший переулок Пушкина в Бельцах с 2007 года носит его имя, где, на недавно построенном общинном доме «Хэсэд Яаков», была вывешена мемориальная доска.

[480x640]

Это цитата сообщения Руслан_Еслюк Оригинальное сообщение

Норд-Ост - вспоминая погибших!..

26 октября - сегодня, в девятую годовщину захвата террористами здания на Дубровке (23-26 октября 2002),  в Москве прошла траурная панихида по жертвам террористического акта. Всего боевиками-смертниками во главе с Мовсаром Бараевым были захвачены 916 человек, из них погибли 130 человек. У тех, кто выжил, остались тяжёлые душевные раны после пережитого.

 

[350x210]

 

ДАЛЕЕ

В Киеве появилось движение догхантеров, занимающихся уничтожением бродячих собак По словам Ларисы Гнащук, волонтера при Киевской городской администрации, движение распространяется все более широко, пишет Комсомольская правда в Украине. Она рассказала, в частности, что у догхантеров есть даже свой сайт, на котором они обмениваются опытом отлова и убийства собак. «Они составляют и выкладывают в Интернете карты «собачьих мест»: где живут, сколько особей. Там делятся рецептами ядов и адресами аптек, где можно купить тот или иной препарат», – рассказала волонтер Валентина. По словам волонтеров, обращения в прокуратуру о закрытии сайта не дают никакого результата – на эти просьбы внимания не обращают. «Мы закрытием сайтов не занимаемся, а только даем соответствующие распоряжения СБУ и милиции. Мы наблюдаем за действиями правоохранительных органов. Так, заявление защитников животных направили в прокуратуру района, а оттуда – в Шевченковский райотдел милиции. Они разбираются в гибели собак по соответствующим заявлениям», – комментируют в киевской прокуратуре. Специалисты отмечают, что уничтожение собак на определенной территории не приводит к какому-либо долговременному результату. «Убийство бездомных собак не решит проблему. Каждая стая держит свою территорию. Когда территория освобождается, на это место приходят другие собаки и сбиваются в новую стаю. Притом если убивают сильную особь, на ее место приходят несколько слабых», – говорит бывший главный врач Киевского зоопарка Александр Шкрабалюк. С юридической точки зрения охотники на бездомных собак также могут столкнуться с проблемами – по словам правозащитника Эдуарда Багирова, украинским законодательством за жестокое обращение и издевательства над животными предусматривается наказание в виде штрафа до 50 необлагаемых минимумов или ограничение свободы на срок до 6 месяцев. Если над животным издевались в присутствии малолетнего – до 200 необлагаемых минимумов доходов или ограничением свободы на срок до 2 лет. 3.1.Схоже,що догхантери займаються цим за ради задоволення. http://focus.ua/kiev/205133/

підписка на патріотичне відео на ютубі: http://www.youtube.com/user/artwakeup?feature=mhee

Это цитата сообщения herodot_10 Оригинальное сообщение

Украинец, потрясший мир авиации.

После того, как братья Райт построили свой первый самолет и поднялись на нем в воздух, всё человечество, подобно ребенку,

получившему новую игрушку, заразилось аэропланами. До этого на высоту птичьего полета можно было подняться только на 

воздушном шаре, что тоже по сути , было большой редкостью. В России, занимавшей тогда 4-е место в мире по темпам про-

мышленного развития, к проектированию самолетов устремилась целая когорта талантливых изобретателей и конструкторов.

Среди них выделялся уроженец Украины Игорь Сикорский. Талантливый конструктор родился в Киеве в 1889г., учился в технической

школе, а в 1911г. закончил Киевский политехнический институт, в этом же году получил диплом летчика, что тогда было очень

большой редкостью.

Но Сикорский один из немногих, кто реализовал мечту еще Леонардо да Винчи, построив в 1909г. прототип "винтокрылой машины",

или вертолета по - современному. Довести ее ему тогда не удалось, он переключился на постройку 4-х моторных тяжелых

самолетов. Здесь он добился выдающихся результатов, его самолеты "Русский витязь" и "Илья Муромец" стали известными всему миру, 

часть их поступила в летные части России. 

Революция 1917г. заставила многих русских покинуть Родину, к сожалению среди таких оказался и И.Сикорский. Тяжело ему

было , на первых порах, на чужой земле. Но природный талант изобретателя не дал ему затеряться среди сотен тысяч других

эмигрантов. Уже в 1932г. он открывает свою авиационную фирму. Когда же он убедился, что в авиационном мире воцарилась

жесточайшая конкуренция, где участниками стали фирмы с миллионными капиталами, он решил довести свою студенческую

конструкцию винтокрыла-геликоптера до нужных параметров. Не хватало денег. В этом проекте ему помог другой русский

- С.Рахманинов, ссудив ему 5 тыс. долл. Уже в 1939г. машина поднялась в воздух. Через год упорного труда она была прдемон-

стрирована пр-ву США, которое выделило ему 3 млн. долл. За три года Сикорский довел вертолет до совершенства, кстати,

сам принимая участие в его испытаниях, как летчик. В 1942г. вертолет Сикорского поступил на вооружение в ВВС США. До

самой своей кончины в 1972г. Сикорский спроектировал целую серию вертолетов для гражданских и военных нужд США. 

Похоронен наш земляк в г.Итон штата Конненектикут. На его похоронах были члены пр-ва США.

[640x493]

«Радянські» у військах СC http://sd.org.ua/news.php?id=20149 ХХ століття було надто страшним та кровопролитним в європейській історії. Антихристиянська науково-новітня утопія комуністичного раю реалізувалась в Радянськогму Союзі шляхом небаченого в історії тоталітарного режиму, який поставив народи імперії на межу повної культурної руйнації і геополітичного знищення. Шляхом голодоморів, масових ув’язнень та знищень в концентраційних таборах, масових розстрілів, виселення мільйонів людей в Сибір комуністичний режим до кінця 30-х років зробив неможливими прояви масового і активного опору всередині країни. Лише війна Німеччини з СРСР, що розпочалася 22 червня 1941-го року, надала багатьом людям і народам шанс для відновлення широкого народного опору комуністичному тоталітарному режиму для всіх тих, хто розглядав сталінський режим як головного ворога своєї країни і свого народу. Ні в одній країні, що воювала з нацистською Німеччиною, не знайшлося такої кількості людей, що надягнули військову форму ворожої армії і взяли участь у війні проти власної держави. На основі даних, що наведені різними дослідниками, в СРСР ця цифра становить від 1 млн. 300 тис. до 1 млн. 500 тис. чоловік. Співпраця з німцями мала військово-політичний, адміністративний та економічний характер. На початок квітня 1945-го року в Комітеті визволення народів Росії проходили службу 1 генерал-лейтенант, 5 генерал-майорів, 2 комбриги, 29 полковників, 1 бригадний комісар, 1 капітан 1-го рангу ВМС СРСР, 19 підполковників, 41 майор, 5 військових інженерів 2-го рангу. З полону звільнено 535 523 чоловіки, які в подальшому несли службу у складі східних військ Вермахту. Водночас, в німецькому полоні знаходилось 232 тисячі вояків США та Великобританії. І лише від 30 до 60 чоловік з них вступили в Британський добровільний корпус СС. Серед учасників антикомуністичного руху було багато людей, які або ніколи внутрішньо не сприймали комунізм, або в 1920-1930-х роках пройшли шлях від близького сприйняття ідей більшовицької революції до несприйняття комуністичної держави як найбільш нелюдського й антинародного режиму в нашій історії. Тому відновлення фактичної картини подій Другої світової війни з використанням широкого поля джерел має особливо велике значення для сучасного молодого покоління громадян. В першу чергу, слід висвітлити широке коло питань, що пов’язані з формуванням, потенціалом, кадровим складом і бойовим застосуванням підрозділів, частин і з’єднань, що воювали в Східних військах німецьких збройних сил і складалася з громадян СРСР. Російські формування СС: - XV козачий кавалерійський корпус СС; - 29-та військова гренадерська дивізія СС; - 30-та військова гренадерська дивізія СС; - шість гренадерських полків СС; - військова частина СС «Цепелін»; - військове формування СС «Дружина»; - особливий полк СС «Варяг»; - винищувальне військове з’єднання СС «Ост». Чотири останніх формування були підпорядковані безпосередньо Головному імперському управлінню безпеки (RSHA). Білоруські формування СС: - військова гренадерська бригада СС №1; - 40 батальйонів СС, що до кінця літа 1944-го року були створені у складі Білоруської Крайової самооборони (БКО). Українські формування СС: - 14-та гренадерська дивізія СС «Галичина»; - три полки СС. Латвійські формування СС: - 15-та гренадерська дивізія СС; - 19-та гренадерська дивізія СС; - 36-та гренадерська дивізія СС; - 2-га добровільна бригада СС; - сім полків СС; - охоронна рота СС №15 Естонські формування СС: - 20-та гренадерська дивізія СС; - 3-тя добровільна бригада СС; - Естонський легіон СС; - три естонські полки СС у складі дивізії «Айнінг». Туркменські формування СС: - 38-та гренадерська мусульманська дивізія СС «Новий Туркменістан»; - полк СС «Туркменістан» №1; - чотири батальйони СС, поруч з якими знаходимо відомості про 818-й азербайджанський та 831-й волзько-татарський батальйони СС. Татарські формування СС: - 8-ма військова гірська бригада СС «Татарська» №1; - чотири батальйони СС. Кавказькі формування СС: - 70-й та 71-й кавказькі батальйони СС; - охоронна бригада СС «Північний Кавказ» - «Кавказький корпус» СС (пізніше його перейменовано на «Кавказьке з’єднання», яке складалося з 9-ти армійський польових батальйонів). З’єднання складалось із представників трьох національних груп: вірменської, грузинської, північно-кавказької. Одним з найбільш важливих аспектів у вивченні історії військ СС є правильна оцінка кількості іноземців у них. Виходячи з даних про участь представників певних національностей у лавах СС, маємо приблизне число добровольців: Голандія – 23 тис. Бельгія (фламанці) – 7,5 тис. Бельгія (валони) – 5,5 тис. Франція – 10 тис. Італія – 20 тис. Данія – 7,5 тис. Норвегія – 8 тис. Швеція – 0,3 тис. Фінляндія – 2 тис. Албанія – 6,5 тис. Хорватія – 26 тис. Сербія – 7 тис. Болгарія – 0,75 тис. Румунія – 5 тис. Угорщина – 40 Читать далее...

Судьба муравейника: гибель и воскресение (перевод с украинского сайта:http://sd.org.ua/news.php?id=20149 Народний оглядач) 19:35 12.08.2011 Ученые-мирмекологы (мурахознавци) установили, что иногда здоровые молодые муравейники без всяких видимых причин в считанные месяцы погибают. Исследования показали, что виновник таких катастроф - жук-паразит по имени ломехуза (Lomechusa) и вещество, которое он выделяет. На рабочих муравьев это вещество обладает наркотическим действием. Феномен заражения муравейника ломехуза ярко описал французский биолог, профессор Реми Шовен (Remy Chauvin, 1913-2009) в книге «Les societes animales: de l'abeille au gorille» (Paris, 1963) - Сообщества животных: от пчелы до гориллы ». Вот что он пишет: «Муравьи (а также термиты, но не пчелы) держат в гнездах массу тунеядцев и проявляют о них разнообразные чувства: от неприкрытой вражды до полного безразличия или живого интереса. Именно в последнем случае и наступает катастрофа, по крайней мере для муравьев. Самым ярким примером могут служить отношения муравьев с жучками ломехуза - крошечными жесткокрылых, в самом имени которых есть нечто зловещее. Ломехуза, проникая в муравейник, не упускают случая съесть где-нибудь в уголке галереи рабочую муравья. Свои яйца они откладывают в пакеты муравьиного расплода, так что ни о чем не подозрюючи муравьи выкармливают чужое потомство. А однако личинка жука обладает незаурядным аппетитом и ощутимо объедает своих хозяев. При случае она пожирает и муравьиные личинки. Но хозяева их терпят, так ломехуза всегда готова поднять задние лапки и подставить трихомы - влажные волоски, которые муравей с жадностью облизывает. Она пьет свою смерть. Привыкая к выделений трихом, рабочие муравьи обрекают на гибель и себя, и свой муравейник. Они забывают о превосходно отлаженный механизм, о тысячах важных дел: для них теперь не существует ничего кроме проклятых трихом, заставляющие забывать об обязанностях и несут им смерть. Вскоре они уже не способны передвигаться своим подземным галереям; из их плохо откормленных личинок выходят муравьи-уроды. Пройдет немного времени - гнездо ослабеет и исчезнет. А жучки ломехуза отправятся в соседний муравейник за новыми жертвами ». Термин «мирмекология» был введен американским энтомологом Уильямом Уилер (англ. William Morton Wheeler) (1865-1937). Он смотрел на муравьев с точки зрения социальной организации и в 1910 году выступил с лекцией «Колонии муравьев как организм», где первым предложил идею суперорганизму. Дальнейшим развитием идеи социальных организмов стала биосоциология (социобиология) - система взглядов на общественную жизнь, основанная на законах эволюции органической природы. Биосоциология возникла благодаря трудам профессора Гарвардского университета Эдварда Осборна Уилсона «Социобиология: новый синтез» (1975) и «О человеческой природе» (1978). В этих работах Уилсон утверждает: у человека, включая его мораль, культуру, социальные институты, не может быть никаких проявлений, которые противоречили бы ее биологической природе. Биологическая эволюция является фундаментом и сопутствующим процессом социальной и культурной эволюции. По определению Эдварда Уилсона, социобиология представляет собой «распространение принципов популяционной биологии и эволюционной теории на социальную организацию». В пределах очерченного поля исследования ученый формулирует два основных постулата. Первый: Человека нельзя считать биологической машиной, но ей присущи биологические механизмы, не допускающие целей и социальных действий, которые были бы противоположные ее биологической природе. Второй: Особенности природы человека - это лишь малая часть природы других видов; большинство стереотипных форм поведения человека свойственны другим живым существам, а во многих аспектах (например, по кооперации, разделения труда, альтруистического поведения) люди уступают сообществам насекомых. Биосоциология была негативно воспринята либеральными интеллектуалами на Западе и марксистами в странах соцлагеря. Однако сегодня биосоциология уже окрепла как наука и породила новые направления исследований, например, биополитики. Достижения мирмекологии и социобиологии делают научно обоснованными очевидные параллели между жизнью муравейника и человеческого сообщества. Так, в 2003 году московская газета «Известия» опубликовала серию статей своего спецкора Дмитрия СОКОЛОВА-МИТРИЧА и аспирантки биофака МГУ Татьяны Путятин, в которых показали выразительную аналогию между жизнью муравейника, пораженного ломехуза, и обществом, пораженным социальными паразитами, которые продвигают наркоманию, алкоголизм и другую отраву. Авторы поставили вопрос: можно спасти такое общество, используя знания по мирмекологии? Для ответа на него провели эксперимент по спасению муравейника, зараженного ломехуза. Подопытный муравейник расположен на территории мирмекологичного заповедника «Пешко» в Московской области, которым руководит доктор биологических наук Анатолий Александрович Читать далее...

Доля мурашника: загибель і воскресіння 19:35 12.08.2011 Народний оглядач: http://sd.org.ua/news.php?id=20149 Вчені-мірмекологи (мурахознавці) встановили, що інколи здорові молоді мурашники без всяких видимих причин за лічені місяці гинуть. Дослідження показали, що винуватець таких катастроф – жук-паразит на ім’я ломехуза (Lomechusa) і речовина, яку він виділяє. На робочих мурашок ця речовина має наркотичну дію. Феномен зараження мурашника ломехузою яскраво описав французький біолог, професор Ремі Шовен (Remy Chauvin, 1913–2009) у книзі «Les societes animales: de l’abeille au gorille» (Paris, 1963) – Спільноти тварин: від бджоли до горили». Ось що він пише: «Мурашки (а також терміти, але не бджоли) тримають у гніздах масу дармоїдів і проявляють щодо них різноманітні почуття: від неприхованої ворожнечі до повної байдужості або живого інтересу. Саме у останньому випадку і настає катастрофа, принаймні для мурашок. Найяскравішим прикладом можуть служити стосунки мурашок з жучками ломехуза – крихітними жорсткокрилими, в самому імені яких є щось зловісне. Ломехузи, проникаючи в мурашник, не упускають нагоди з’їсти де-небудь в куточку галереї робочу мураху. Свої яйця вони відкладають в пакети мурашиного розплоду, так що ні про що не подозрюючі мурахи вигодовують чуже потомство. А проте личинка жука володіє неабияким апетитом и відчутно об’їдає своїх господарів. При нагоді вона пожирає й мурашині личинки. Але господарі їх терплять, оскільки ломехуза завжди готова підняти задні лапки і підставити трихоми – вологі волоски, котрі мурашка з жадністю облизує. Вона п’є свою смерть. Звикаючи до виділень трихом, робочі мурашки прирікають на загибель і себе, і свій мурашник. Вони забувають про цей чудово налагоджений механізм, про тисячі важливих справ: для них тепер не існує нічого крім проклятих трихом, що примушують забувати про обов’язки і несуть їм смерть. Незабаром вони вже не спроможні пересуватися своїми підземними галереями; з їхніх погано годованих личинок виходять мурашки-виродки. Пройде трохи часу – гніздо ослабіє і зникне. А жучки ломехуза відправляться в сусідній мурашник за новими жертвами». Термін «мірмекологія» був запроваджений американським ентомологом Вільямом Уілером (англ. William Morton Wheeler) (1865–1937). Він дивився на мурах з точки зору соціальної організації і в 1910 році виступив з лекцією «Колонії мурашок як організм», де першим запропонував ідею суперорганізму. Подальшим розвитком ідеї соціальних організмів стала біосоціологія (соціобіологія) – система поглядів на суспільне життя, заснована на законах еволюції органічної природи. Біосоціологія виникла завдяки працям професора Гарвардського університету Едварда Осборна Вілсона «Соціобіологія: новий синтез» (1975) та «Про людську природу» (1978). У цих працях Вілсон стверджує: у людини, включаючи її мораль, культуру, соціальні інститути, не може бути жодних проявів, які суперечили б її біологічній природі. Біологічна еволюція є фундаментом і супутнім процесом соціальної та культурної еволюції. За визначенням Едварда Вілсона, соціобіологія являє собою «поширення принципів популяційної біології та еволюційної теорії на соціальну організацію». У межах окресленого поля дослідження вчений формулює два основних постулати. Перший: Людину не можна вважати біологічною машиною, але їй притаманні біологічні механізми, які не допускають цілей і соціальних дій, що були б супротивні її біологічній природі. Другий: Особливості природи людини – це лише мала частина природи інших видів; більшість стереотипних форм поведінки людини властиві іншим живим істотам, а в багатьох аспектах (наприклад, щодо кооперації, поділу праці, альтруїстичної поведінки) люди поступаються співтовариствам комах. Біосоціологія була негативно сприйнята ліберальними інтелектуалами на Заході і марксистами у країнах соцтабору. Проте сьогодні біосоціологія вже зміцніла як наука і породила нові напрямки досліджень, наприклад, біополітику. Досягнення мірмекології та соціобіології роблять науково обгрунтованими очевидні паралелі між життям мурашника і людської спільноти. Так, у 2003 році московська газета «Известия» опублікувала серію статей свого спецкора Дмитра СОКОЛОВА-МІТРІЧА і аспірантки біофаку МГУ Тетяни ПУТЯТІНОЇ, в яких показали виразну аналогію між життям мурашника, враженого ломехузою, і суспільством, враженим соціальними паразитами, які просувають наркоманію, алкоголізм та іншу отруту. Автори поставили запитання: чи можна врятувати таке суспільство, використовуючи знання з мірмекології? Для відповіді на нього провели експеримент з урятування мурашника, зараженого ломехузою. Піддослідний мурашник розташований на території мірмекологічного заповідника «Пєшки» в Московській області, що ним керує доктор біологічних наук Анатолій Олександрович ЗАХАРОВ. Він провідний у світі мірмеколог, фахівець з внутрівидових структур і соціальної організації мурашок. Заповідник – це шістсот гектарів лісу і одна старенька хатинка. Але Читать далее...

Это цитата сообщения alexandre75 Оригинальное сообщение

Хорватские почтовые марки времен Второй мировой войны

Как-то натолкнулись на распродажу e-bay хорватских почтовых марок, почтовых конвертов и удивились, что в 1942-43 гг. выпускалось довольно большое количество марок, посвящённых тематике "хорватские легионеры в России" (Сталинград, Ржев, Севастополь)...

[700x700]

more