Фильм известного археолога Ричарда Томпсона, автора книг "
Год выпуска: 2000 Страна: США
Жанр: документальный, научно-популярный, образовательный
Описание: Фильм «Тайны священной вселенной» показывает, что космология Бхагавата Пураны – это отнюдь не примитивные представления древних людей. Это целая наука, рассматривающая различные модели мира — астрономическую, географическую и духовную. Фильм иллюстрирован трехмерной компьютерной графикой, анимацией и диаграммами, оживляющими рассматриваемую тему.Фильм «Тайны Священной Вселенной» дает ключи к пониманию ведической космологии как модели многомерного космоса. В данном фильме представлена ведическая концепция построение Вселенной и и рассказывается о данных урья-сиддханты», соотвествующих современным рассчетам диаметров планет. Отдельный раздел посвящен обитателям разных уровней мироздания.
[295x249]
[234x234]
[330x220]
Замочили в сортире

Из просторов рунета:
"Помнится, кто-то террористов
мочить в сортире собирался, а? И чем кончилось?"
Ммммммм ......
Президенты:
Президент Ичкерии Дудаев - убит
ИО Президента Ичкерии Яндарбиев - ликвидирован в Катаре
Президент Ичкерии Масхадов - убит
(по президентам - выполнение 100%)
Полевые командиры:
[показать]
Сьогоднішня ситуація в країні трохи нагадує епоху 90-х. З тією лише різницею, що в 90-х бандити були (оперуючи сучасними термінами) в «опозиції», вони займалися рекетом, грабунками, наркотиками, торгівлею людьми і т.п. Зараз ми живемо в ситуації, коли рекетом займається держава, тобто державні інститути, коли рейдерство, тобто захоплення чужої власності використовуючи рішення судів, стало нормою.
Зараз бандити інші. В 90-х ще були живі ті хто жили за своїми «понятіями» і кодексами. Сьогодні до влади прийшли ті, кого ще років 10-15 тому називали «безпрєдєльщики» і «відморозки».
Разом з тим 90-і для України були епохою національного романтизму, національного ідеалізму. Хотілось би пом’янути цю епоху «незлим тихим словом».
Епоху, коли тисячі і мільйони вірили в ідеали, коли студенти голодували і стояли не за гроші.
Епоху, коли до храму ходили не лише задля показу, проводячи PR-акцію.
Епоху, коли народжувались нові символи і мрії, а віра в загальне ще переважала віру в особисте.
Епоху відродження національної пам’яті і національної совісті.
Епоху, коли у вічній боротьбі духу і «брюха» перемоги, може примарні і тимчасові, мав дух. Це була епоха філософів, поетів і письменників.
Пізніше прийшла інша епоха. Театральних постанов, політичного менеджменту і прагматичних розрахунків. В принципі, прагматизм перемагає майже завжди. Навіть в межах однієї національної ідеї. Подібно тому, як зрілість перемагає молодість.
Але це вже була зовсім інша епоха і час. Час спідління і моральної деградації. Час, коли почали торгувати ідеями, символами, територіями, ласими шматками державної власності, поглядами тощо. Симптоматичними характеристиками того часу стало рейдерське захоплення підприємств, суддя, що «колядує на Різдво» мільйони, «дерибан» державного бюджету, махінацій з ПДВ і тендерами.
Нікого вже не дивувало, що парламент за рік може пропрацювати кільканадцять днів, що судді потрібно дати хабар, щоб він прийняв рішення по закону, що населення країни у мирний час скорочувалось «військовими темпами», що кращі фахівці виїздили за кордон, що служба в армії стала непопулярною.
Не викликали подиву чисельність правоохоронних органів, що в кілька разів перевищувала чисельність армії, десятки тисяч кинутих дітей, села, де основними мешканцями залишилися тільки старі і малі, бо батьки виїхали на заробітки…
Ми (вірніше за нас), дарували ядерну зброю, різали свої ракети, роздавали ВПК, перетворювали недобудований авіаносець на казино, здавали на металобрухт стратегічну авіацію, не сварилися а судилися (ми ж бо добрі) з Румунією за острів Зміїний, дарували свою частку власності СРСР Росії і таке інше. А національними символами того часу ставали боксери Клички, співачка Руслана, перемоги української збірної по футболу.
Найбільш відомою подією того часу став Майдан 2004 року. І закінчилась ця подія класично (це коли більшість революцій розпочинають романтики, а плодами їх найчастіше користуються негідники).
Наступила третя епоха. Про останні кроки Президента Януковича вже було сказано багато. А про останні ініціативи можна коротко – пролонгація окупації. Адже у всьому світі неконституційне (отже незаконне) перебування іноземних військ на території незалежної держави називається окупацією. А ситуація, котру ми маємо – це просто пролонгація окупації. Потрібно називати речі своїми іменами. Чи можна з окупантами та їх посібниками взагалі про щось розмовляти – запитання риторичне..
Характерними ознаками нової епохи став м’яко кажучи сумнівний з точки зору закону спосіб формування нової більшості, обрання нового уряду, здача збагаченого урану, здача авіаційної промисловість, сховища газу, обмеження свободи слова, свободи мирних зборів, свободи політичних поглядів, думок, переконань. Втративши останню частку хоч чогось святого (якщо в цих людей щось святе в душі взагалі було) влада почала торгувати власною країною. Вже дійшло навіть до заборони торгувати українською книгою, українською музикою, українською символікою (як це зараз відбувається на Майдані). Прийшла нова епоха хамів.
Проблема в тому, що ця епоха вже є, а України в ній не буде. Тут хотілось би зазначити що великою заслугою і першоджерелом сьогодення є вічна війна між собою лідерів помаранчевої революції – але зараз, здається не час. Багатьом знайоме відчуття, що в перші дні помаранчевої революції її лідери самі злякалися того вибуху народного протесту. Замість подолати свій страх, вони побігли домовлятися до Леоніда Кучми. Шкода, але зараз знову Ющенко, Тимошенко і Яценюк закликають до протестів всіх, але самі виступають окремо.
Я

Увечері 24 жовтня помер один із засновників Української національної асамблеї, народний депутат Ради другого скликання Олег Вітович. Молодий чоловік 1967 року. Народний депутат ВР другого скликання.
Країна яку ми втрачаємо.(Олег Вітович)
Я належу до того покоління початку 90-х, що боролося за українську незалежність.
Я не належу до жодної політичної партії чи громадської організації, а взятися за перо змушує ситуація повної безвіри, апатії, розчарування і поганих передчуттів, що охопила українське суспільство після президентських виборів.
Ми часто досі згадуємо про Майдан 2004 року, бо багато хто з нас був на тому Майдані. Ми часто звинувачуємо політиків у зраді ідеалів помаранчевої революції, але не хочемо розуміти, що люди на Майдані були об ’ єднані спільним протестом, а ідеали у кожного були свої.
Ми просто не хотіли жити по-старому але виявились не готові жити по-новому. Ми виявились не готові зформулювати політичним лідерам чіткі цілі і завдання а вони виявились не готовими до такої реакції народу і такого національного пробудження. В принципі, це стара як світ ситуація, коли революцію завжди починають романтики, а її плодами найчастіше користаються негідники.
Я не знаю, яким Президентом, кращим чи гіршим, була б Тимошенко, бо зрештою ця дискусія вже не має ніякого значення.
Але я знаю які політичні цілі декларувала команда Януковича, і зважуючи – чи дійсно краще двомовність, газопровід в обхід України, довічний статус Чорноморського флоту, новий союз з Росією і зрештою, втрата незалежності, життя по правилам зони, освячення президента партіархом сусідньої держави - водночас оцінюю, яку країну ми втрачаємо.
Країну, де кримінальна практика влади довела до вимирання цілі регіони, де кращі інтелектуали вже виїхали за кордон, де парламент збирається тільки щоб поділити бюджет, де судді потрібно дати хабар для прийняття рішення по закону, де всі громадяни рівні, але ті що з мандатами чи посвідченнями трохи рівніші за інших, де десятки тисяч кинутих дітей, де нормою стали рейдерські захоплення підприємств, де мера за неприбраний сніг не можливо спитати (бо він на постійному звязку з космосом). Країну, де новою національною ідеєю стало вкрасти з бюджету, захопити шматок держвласності, перевести гроші в офшори і з кількома паспортами чекати часу наближення до котеджів на Кіпрі. Тільки нації, як мені здається, в такої національної ідеї немає, як немає і майбутнього.
Але ми мали і іншу країну. Ми мали країну національного романтизму початку 90-х, коли мільйони вірили в ідеали, а студенти протестували не лише за гроші. Ми мали країну, де нашими новими національними символами ставали чемпіонські титули Кличків, перемога Руслани на “Євробаченні”, дуже рідкісні перемоги національної збірної по футболу, здобуття Кубку УЕФА донецьким “Шахтарем” тощо. Ми мали країну, якою ми могли гордитися навіть за такі мізерні , здавалось би речі, як набагато більшу ніж у сусідів свободу слова і приїзджі москвичі нам із заздрістю говорили – ого, у вас можна по вулицях ходити без паспорта і менти на вокзалах не в ’ яжуть всіх підряд. Ми мали країну, де всі неблаговидні вчинки наших політиків хоча б діставали розголосу. Ми мали країну, котру мріяли перетворити на міцну європейську державу з таким же рівнем життя. Ми мали країну, де навіть з формальними атрибутами нашої незалежності (герб, прапор, гімн) за 19 років виросло ціле покоління. Це була країна нашої віри, мрій і сподівань.
Я звичайний мешканець Києва, представник малого бізнесу. Здавалося б, і втрачати нема чого. Але чомусь згадується Василь Симоненко : “ Можеш все на світі вибирати сину, вибрати не можна тільки Батьківщину ” .
Я вважаю, що за країну, яку ми можемо втратити, варто поборотися. І саме за цю країну варто жити і варто помирати (не для себе то хоч для наших дітей). І якщо кримінальна банда, що оточує нового президента не знає, як цю країну звати (бо схоже на те), то ми їм повинні нагадати. Україна – це ми, і саме ми, а не вони є джерелом влади в цій країні.
[показать]
Веселых выходных!
- Скажите, кофе – ОН или ОНО?
- Смотря, какой кофе. Вот закажешь себе чашечку и думаешь – ОН. А попробуешь – ОНО.
![]()
-Але, мам, папа пролил кофе на белое полотенце! Замочить его или как?
- Отца не трогай. А полотенце кинь в стирку - приду, разберусь.
![]()
Посетитель у доктора:
- Доктор, что мне делать? Прихожу домой - у жены посторонний мужчина. Я только хочу поднять скандал, а жена говорит мне: "Пойди на кухню, успокойся, попей кофе". И так каждый день.
Доктор недоуменно пожимает плечами:
- Так что же вы хотите от меня?!
- Я просто хотел узнать, не слишком ли много пью кофе?
- Скажите, сколько порций кофе эспрессо. Вы выпиваете в день?
- Ну,... 5-6, иногда 7...
- А у Вас не возникает привыкания к кофе?
- Привыкания?... Нет. ...Отвращение... Да...
![]()
Рассчитываясь в ресторане, посетитель говорит:
— Не понимаю, почему люди ругаются: суп превосходен!
— Они бы не ругались, сэр, если бы повар сказал, что это суп. Но он предполагает, что это кофе.
![]()
Хозяин кабачка говорит клиенту:
— Сегодня я не могу подать вам кофе: он кончился.
— Это меня совсем не удивляет. Он слабел у вас с каждым днем.
Сидят в кафе три примерные католички за чашечкой кофе и разговаривают. Первая говорит: - Вот у меня сын - уже пастор. Прихожане к нему обращаются "святой отец"... Вторая: - Подумаешь, мой сын - кардинал... И к нему обращаются "Ваше высокопреосвященство"... Третья скромно молчит. Первые две, ехидно улыбаясь: - Что, и сказать-то нечего?.. Третья: - Ну почему же... Мой сын - двухметровый красавец, мускулистый, блондин... он участвует в стрип-шоу. И когда появляется на сцене, все женщины хором кричат: "О БОЖЕ!!!"
![]()
Когда француженку спросили о лучшем в жизни удовольствии, она ответила:
"Чашка кофе до, сигарета после". Услышав это, русский воскликнул:
"Бутылка водки вместо!"
![]()
Парень провожает девушку домой и спрашивает:
- Можно зайти к тебе на чашечку кофе?
- Право не знаю, я никогда не приглашаю парней в дом на первом свидании.
- ОК, как насчет последнего свидания?
В ресторане:
- Официант, можно мне кофе?
- Я вам доктор что ли, откуда я знаю, можно вам кофе или нельзя.
Янукович не понимает элементарных составляющих политики, - эксперт20.10.2011 17:46
Лишение экс-премьер-министра Украины Юлии Тимошенко свободы является абсолютной глупостью, а президент Украины Виктор Янукович вообще не понимает основополагающих принципов европейской интеграции, считает Американский политолог Александр Мотыль.
Александр Мотыль - американский историк, профессор политологии в Радгерском университете (США), директор программы изучения Восточной и Центральной Европы, пишет УНИАН.
По словам эксперта, не выдерживают критики заявления Януковича о том, что если бы дело наподобие дела Юлии Тимошенко рассматривалось в любой, даже самой демократической стране мира, кроме Украины, то другие страны и слова бы не сказали против.
«Во-первых, политические показательные суды вызывают осуждение, если они происходят в других государствах. Во-вторых, они не вызовут осуждения, если состоятся в демократических странах, потому что они никогда не состоятся в демократических странах. В-третьих, все страны, которые заявили о желании стать членами ЕС, рассматриваются «под микроскопом». Это то, что представляет собой европейская интеграция. Если Янукович действительно не понимает эти три элементарных составляющих современной политики, тогда он действительно ничего не понимает, хоть и возможно считает себя большим специалистом», - отмечает Мотыль.
При этом профессор политологии напоминает, что даже более мягкое недостойное поведение в Словакии премьер-министра Владимира Мечиара заблокировало перспективу членства этой страны в ЕС на пять лет.
Также Александр Мотыль считает, что за исключением Польши у Украины уже не осталось сторонников в ЕС.
«И, Слава Богу, остальная Европа, вздыхая, говорит: мы больше не будем иметь дела с ними. Возможно, это является недальновидным, но это не тревожит никого в то время, когда Европа пытается спасти саму себя», - подчеркивает эксперт.
Джерело: Rupor.info
Приглашаю посетить!
Ролик полной экскурсии (самая свежая версия)