Розділ 2
про квітку і ніж

Неділя почалася в метушні. Вирішили святкувати на природі. Все потрібно було підготувати. Цим звісно більше займалися батьки. А Іванна готувалася до свята трохи з іншої сторони: вона готувала до свята себе. І ось вже година, година десять, двадцять, о’пів-на-другу, без чверті два… Прийшла Аля, прийшов племінник Іванки Костя (хлопчак менший від Вані на півтори роки), і вони пішли зустрічати Вовчика. Вова тактично привітав Ваню зі святом, і молодь пішла до Іванни додому, де з хвилини на хвилину могли з’явитися інші гості.
В дачне містечко Іванну з гостями обіцялися відвезти Ванін тато і його друг двома машинами. Виїжджали вони таким складом: у автівці татового друга їхали Іванна, Костя, Аля, Вовчик та Іванчина одногрупниця Іра. Іванчин одногрупник Ярослав поїхав з батьками Вані за Сонею та її старшим братом Антоном. Соня повинна була приготувати свою коронну страву – печену картоплю і взяти магнітолу (то щоб було веселіше і не нудьгувати). Ось таким чином усі дібралися маленького будиночку Іванчиного тата у дачному містечку.
Першими звісно дісталися місця призначення Іванка з друзями, а вже потім батьки. Всі поздоровляли Іванну з днем народження, дарували подарунки, їй було дуже приємно, що ці всі люди вшанували її своєю присутністю на цьому святі.
Коли до кімнати зайшла Соня, то спочатку вона не звернула уваги на Вовчика, але потім, коли вже всі сиділи за столом, спілкувалися, Соня покликала на хвилинку Ваню з кімнати.
- Іванко, ці очі, ця посмішка, ці жарти… - задихаючись шепотіла Соня.
- Так, я знаю, Сонечко! А я про що тобі казала. І що відповіла ти мені на це?!
- Іванко, беру свої слова назад. Але… він так схожий на свого брата… І водночас це геть не він.
- Так, я все це знаю, так-так! – ухмильнулася Іванна і пішла до гостей.

Вечір на природі пройшов чудово. Молодь сходила в ліс, потанцювала, грала в карти… Було весело! Та була й інша сторона медалі – батьки! За усим цим Іванна забула за батьків, але ж це вони організували таке відмінне свято. Прийшлося просити у батьків пробачення. Це був маленький мінус того вечора. Але! Вечір на тому не скінчився. Іванна зателефонувала Соні, і вони домовилися зустрітися та піти до Вовчика додому. У нього біля двору була чудова лавочка…

Ось так почалася взагалі ця сторінка Іванчиного життя…

Через декілька днів, коли Іванна була ввечері на парах, до аудиторії залетіла Соня.
- Що таке? – запитала Іванка.
- Мені тільки що телефонував Вовчик. Так от, він з якимось другом за нами зараз зайдуть.
- Що?! – недовірливо перепитала Ваня, прекрасно все почувши.
- Так. То ти йдеш? – промовила Соня.
- Питаєш? – відповіла їй дівчина.
Соня вибігла з аудиторії, а за нею, нічого не пояснивши Алі, яка теж навчалася на вечірньому у цьому коледжі, і Ірі, яка просто сьогодні вирішила прийти сюди з Іванною, вилетіла й Іванка.
В той вечір хлопці були трохи під градусом, і це було видно, та дівчатам на це було начхати. Вони йшли вечірнім містом і балакали про все на світі. Головне їм всім було весело. І ще: дівчата зрозуміли, що з другом Вовчика Сергієм, як і з самим Вовою, можна весело посміятися. Віком Сергій був такий, як і Іванка, але вона вже навчалася в коледжі, а він у школі в одинадцятому класі.
Взагалі з ними обома було весело. І знову, тільки ще більше, почали ображатися на Іванну її подруги. Головним чином це були Іра і Аля. Доречі до цього вони не спілкувалися між собою, а тут раз і раптом почали. Але ж Іванка старалася не забувати про подруг.
Одного дня Аля запросила Ваню і Іру до себе в школу на концерт. Саме в цій школі навчався Сергій. Іванна погодилася піти на виставу, але з умовою, що буде вона там недовго, адже вона вже раніше домовилася зустрітися з Сонею, Вовчиком та Сергієм. Дівчата погодилися. Ще б пак, про них згадали (може занадто іронічно, але так воно й було)!
Іванка одначе була задоволена тим, що вона погодилася піти на концерт, адже це було захоплююче видиво! Смішні персонажі і все таке… Особливо їй запам’ятався якийсь хлопець, який грав певне, голубого))). Такий симпатичний думала Ваня. Білявий, худорлявий та високий. Та був час бігти, і Іванна забувши про все побігла до своїх новоспечених друзів і Соні. В той вечір вони гарно погуляли, але почалося от що.
Іванна завжди була для друзів жилеткою, в яку можна було поплакатися. Вона розуміла друзів краще, ніж себе. Вона давала їм гарні поради, і, водночас не могла розібратися сама в собі. І от у той вечір Сергій почав проявляти знаки уваги до Соні, а Вовка злитися. Ваня його заспокоювала, це їй вдавалося, але… Таке кохання – воно зле.
Хлопці обоє закохалися у Соню. Іванна старалася пояснити Вовчику, що Соня йому непотрібна, але все було марно. Він не хотів розуміти, що Соні уже вісімнадцять, а йому лише тринадцять. Байдуже навіть, що скоро буде чотирнадцять. Але й Соня була не права. Як вважала Іванна, Соня неправильно себе вела. Своєю поведінкою вона ніби давала надію Вові. Вона відторгала залицяння Сергія, і з іншої сторони давала їм привід до сварок. Читать далее...

Їх життю присвячується…



Розділ 1
про переломний сонячний день у її житті

Іванна того року вчилася останній рік у коледжі. О який це був рік! Попереду випускний вечір, то нічого, що перед ним ще сім випускних іспитів. Всі через це проходять, і нічого, пережити можна. Адже за ними грядуть ще вступні іспити. А потім, як та пташка, буде Іванка вільна… Та останнім часом Вані цього й не дуже хотілося, одна думка, що треба буде відлітати з рідного гніздечка, визивала з глибини душі сльози з очей. Але так у всіх, тому Іванна старанно готувалася до іспитів, ходячи п’ять разів на тиждень до приватних викладачів. Навіть у вихідні їй не давалося можливості виспатися, адже потрібно було вставати о сьомій ранку і йти до репетитора з французької мови.
До Григорія Петровича вона ходила три рази на тиждень: по вихідних і в середу. Це був суворий і прискіпливий викладач, справжній майстер своєї справи. Він загружав дівчину, але розумів, що так треба, і тому старався не дивитися на те, що вона й так дуже завантажена. Він знав, що якщо Іванні дати слабину, вона не витримає і розслабиться. Тож одразу стає зрозуміло, що Ваня трохи недолюблювала свого репетитора з французької. У понеділок і п’ятницю Іванна ходила до репетитора з української мови. Це теж було для неї, можна сказати, «вбивче». Вона майже засипала на кожному занятті. Вона так втомлювалася, адже, дівчина навчалася ще у одному коледжі на вечірньому відділенні, на секретарку. Вона сумлінно відвідувала всі заняття…

- Іванно, вставай! – ніжно будила мати дівчину. – Ти запізнишся у лікарню. Вставай, дитино, вставай! Не лінуйся!
- Ну, матусю, ну ще трішечки, ну можна я ще трохи подрімаю, - потягуючись просила Ваня.
- Я і так дала тобі більше часу, щоб ти поспала. Підіймайся, доню! Час вставати. Поп’єш хоч чаю перед тим, як іти на лікування.
Іванна неохоче вставала і йшла до ванної кімнати. Пізніше, прибравшись, поснідавши, вона з батьками їхала до лікарні. Застудилася бідолашна, і от як уже неділю лежала вдома. На її думку виглядала вона не кращим чином: мішкувате пальто, волосся, декілька днів не мите, блищало і було забране обручем, очі сумні та втомлені, без косметики… (хоча вона й так не дуже нею користувалася – мати не дозволяла).
Це був звичайнісінький собі день, такий, які вже ось весь тиждень переслідували Іванну. Вона зайшла до лікарні, батьки зосталися на вулиці, батьку потрібно було до аптеки. Зайшовши до ліфту натиснула кнопку з цифрою «4». Саме на четвертому поверсі знаходилося процедурне відділення. Зайшла до кабінету і сіла чекати, поки звільниться апарат, на якому лікувалася вона.
Двері в кабінет відчинилися, Іванна підвела очі: в дверях стояв хлопець, доволі вродливий і на диво, знайомий. Це був молодший брат однокласника Ваніної кузини. Ваніна кузина, Соня, вже два роки, як випустилася зі школи після одинадцяти класів. Ваня вважалася кращою подругою Соні, а Соня відповідно – кращою подругою Вані. Вони частенько ходили разом гуляти, і звісно, так як Соня була старшою, то вона завжди брала Іванну гуляти з собою, до себе у компанію. А на той час компанією Соні були її однокласники, тож Ваня звісно знала все про всіх них. І знала у кого є молодші брати і сестри, і, навіть, знала деяких з них.
Вова, молодший брат Колі, був видним хлопчаком, адже для його віку він виглядав занадто доросло і притягуюче. Тож, коли він зайшов, Іванна трохи підвелася і знов сіла.
- Привіт! – сказав Вова з посмішкою на лиці. – А ти чого тут?
- Привіт! Та ось застудилася трохи, - трішки сором’язливо та здивовано відповіла Іванна. – А ти чого?
- А я вухо застудив, мучуся тепер, - знову посміхнувсь Вовчик. – Один плюс – тепер до школи вже другу неділю не ходжу.
На цей раз Вова розсміявся.
- Тільки не подумай, що я так люблю школу прогулювати – ні! Та просто, ходиш до школи – надоїдає, а не ходиш – теж нудно стає. Тож я ось уже з п’ятниці до школи рушаю, - і знов він посміхнувся.
Іванна була зачарована. Вона сиділа і вже не думала ні про яке лікування. Куди там? В голові швидко завирували думки про те, як вона виглядає і взагалі… Мабуть в той момент вона ще й до всього зашарілася, тому що Вова вже сором’язливо посміхнувся.
Тут підійшла медсестра і запитала, хто перший в черзі на апарат. І Вова звісно пропустив вперед Іванну.
Вже виходячи Ваня посміхнулася Вовчику і попрощалася. З такою ж посмішкою Іванна вилетіла до батьків. Вона вже ні про що не могла думати окрім Вови.

Цілий день Ваня марила Вовчиком, вона подзвонила своїй кращій подрузі Алі і розповіла про ту чарівну зустріч у лікарні. Але подруга не схвалила Ваніної захопленості і порадила їй не забивати голову усілякими дурницями. Ваня не здавалася і зателефонувала Соні, але та ще більш грубо відповіла Вані на її розповідь. Вона теж сказала, що це все такі дурощі.

Пізно ввечері Ваня лежала у ліжку й думала, як це все чудово, але… Вона пообіцяла собі не закохуватися і вже півроку її друзі не впізнавали дівчину. Вона дуже змінилася. І як же так може бути, що за один день вся та створена черствість зникла, і з’явилося таке Читать далее...