который день проигрываю это в голове
рисую зарисовки карандашом
розтянутые кофты и вязаные тапки
и сидеть сидеть дома, и всё время трощить яблоки, хоть от них не полнеешь
Никит вали из этого Питера там сыро, холодно я буду вредичать. Я скучаю за тобой первый год в университетах и раздельно теперь
теперь мы по домам сидим,выпивая чашки чая, согреваясь под одним одеялом ,поедая N количество пирожных и эти маленькие и зеленые,обьясняясь музыкой и рисунками. теперь ночами сидя на подоконнике и смотря на огни вдалеке, мы чаще говорим про то, что было,будет,про то, что сделали не так, про то, что ещё надо сделать. теперь улици белые и солнце вроде ярче, теперь мы перебегаем между домами и кафе. теперь нам ещё больше нужно тепло,но ты есть у меня мой маленький хомячок с вечно сурьёзным лицом
казнить,нельзя помиловать....
казнить нельзя,помиловать...
вороны
вороны.....
закрыть ладоньми лицо
пусто,темно
вороны
вороны...
в этом что то есть.
когда тёмное слегка небо,голые деревья
и стаи кружляющих воронов
чёрно-белое кино
хотя нет,серо-чёрное
закрыть ладоньми лицо
плёнка
воспоминания
киноплёнка событий
недостоверность
наложение кадров друг на друга
злоба
обида
страх
тишина
темнота
пустота
душит
немного
больше
сильно
задыхаюсь......
они это вроде называют рецедив
ты вроде вылечился
нормальный
всё хорошо
но пресование не помогло
рецедив вроде они это называют
Моя личная жизнь стабильна как кардиограмма у покойника!
посищение мысли " а надо ли оно?"
это проблема
подлый страх одиночества исчез
[показать] хочу раствориться в этом
в этой тишине
тихой музыке
согревая руки чаем
так тихо ночью
и в такт музики похрапывает Жу-жу)
Это как Алиса в стане чудес. Но тут не факт что чудес. Перевернуто,вывернуто наизнанку и отображено в кривых зеркалах.
[показать] ты в моих волосах, вплетен в них паутинами рос
ты в моих расветах, нежно-молочным туманом
ты в моих венах, бабочками порхаешь
ты в передрассветных снах
ты кусочками памяти, воскресающих во снах
ты во мне
там под рёбрами тихо бьешься
Please could you stop the noise, I'm trying to get some rest
From all the unborn chicken voices in my head What's that (my name is paranoid, I am android) What's that (my name is paranoid, I am android) When I am king you will be first against the wall With your opinion which is of no consequence at all What's that (my name is paranoid, I am android) What's that (my name is paranoid, I am android) Ambition makes you look pretty ugly Kicking squeeling gucci little piggy You don't remember, you don't remember Why don't you remember my name Off with his head man, off with his head now Why don't you remember my name I guess he does Rain down, rain down Come on rain down on me From a great height, from a great height, height Rain down, rain down Come on rain down on me From a great height, from a great height, height Rain down (that's it Sir, you're leaving) Rain down (the crackle of pig skin) Come on rain down (the dust and the screaming) On me (the yuppies networking) From a great height (the panic, the vomit) From a great (the panic, the vomit) Height (God loves his children) (God loves his children, yeah)
І сором'язливість, і нахабність
Мішель МОНТЕНЬ "Досліди"
Ми, звичайно, слідуємо за нашими нахилами праворуч і ліворуч, нагору й униз, туди, куди несе нас вихор випадків. Ми думаємо про те, чого ми хочемо, лише в той момент, коли ми цього хочемо, і змінюємося, як та тварина, яка набуває кольору тих місць, де вона живе. Ми відкидаємо те, що щойно вирішили, потім знову повертаємося до залишеного шляху; це все якесь неперервне коливання, мінливість. Ми не йдемо -- нас несе, як предмети, підхоплені течією річки: то плавно, то стрімко, залежно від того, чи спокійна вона, чи бурхлива.
Щодня нам на думку спадає щось нове, і наш настрій змінюється разом із часом. Ми коливаємося між різними планами: у наших бажаннях ніколи немає сталості, немає волі, немає нічого безумовного. Емпедокл звернув увагу на одну дивну рису в характері агригентців: вони віддавалися насолодам так, ніби їм належало завтра померти, водночас будували такі будинки, ніби їм належало жити вічно.
Нехай не здасться вам дивним, що той, кого ви бачили вчора безмежно сміливим, завтра виявиться ницим боягузом; гнів або нестаток у чому-небудь, або якась дружня компанія, або випите вино, або звук труби змусили його серце впасти в п'яти, адже мова тут іде не про почуття, породжені розумом і міркуванням, а про почуття, викликані обставинами. Що дивного, якщо людина ця стала іншою за зовсім інших обставин?
Ця мінливість, що притаманна нам, і суперечливість спонукали одних мислителів припустити, що в нас є дві душі, а інших -- що в нас вкладено дві сили, з яких кожна манить нас у свій бік: одна -- до добра, інша -- до зла, бо впадання в крайнощі не можна пояснити інакше.
Я надаю своїй душі то один вигляд, то інший - це залежить від того, у який бік я її повертаю. Якщо я говорю про себе по-різному, то лише тому, що дивлюся на себе з різних поглядів. Залежно від того, як я дивлюся на себе, я знаходжу в собі і соромливість, і нахабність; і цнотливість, і розпусту; і балакучість, і мовчазність; і працьовитість, і розніженість; і винахідливість, і тупість; і похмурість і добродушність; і облудність, і правдивість; і вченість, і неуцтво; і щедрість, і скнарість. Будь-хто, хто уважно вивчить себе, знайде в собі, навіть у своїх судженнях, цю нестійкість і суперечливість. Я нічого не можу сказати про себе просто, цілісно й ґрунтовно, я не можу визначити себе єдиним словом, без сполучення протилежностей -- така постійна передумова мого логічного мислення.
Якби це було виявом природженої чесноти, а не випадковим поривом, то людина була б однаково рішучою в усіх випадках: як тоді, коли вона одна, так і тоді, коли вона перебуває серед людей; як під час двобою, так і в бою, бо, що б там не говорили, немає однієї хоробрості на вуличній бруківці, а іншої на полі бою. Така людина буде так само непохитно зносити хворобу в ліжку, як і поранення на полі бою, і не боятиметься смерті вдома більше, аніж під час штурму фортеці. Коли людина, що занепадає духом від образи, непохитно зносить бідність, або той, хто боїться бритви цирульника, виявляє твердість перед мечем ворога, то тоді варте похвали діяння, а не сама людина.