хехе... завидуйте!!!
у меня лучшая в мире сестра...
самые классные родители...
мне везет, вернее труды приносят плоды свои...
у меня самые преданые друзья...
и самый прекрасный, нежный и очаровательный в мире парень!!!!!
и еще - за окном весна - а я влюблена по уши...
мррррр....
мы ищем звезды в городской глуши, и слушаем музыку ветра...
у него самые вкусные поцелуи....
и черт, я готова ТАК жить вечно....
мррррр....

ще один день у власних думках..
ще одна недописана історія...
ще одне рішення, яке так складно було приймати...
ще один подих...
ще один погляд...
такі дивне відчуття - надто мало часу знайомі, та надто довірливі стосунки... навіть трошки моторошно, що ж буде потім - байдуже!! бо я дихаю... тепер дихаю...
ми так давно не бачились - але таке відчуття, що при зустрічі ....
аррр.... не хочу ділити його не з ким...
він мій, і крапка...
*дивлюсь в монітор із посмішкою, читаючи його повідомлення...*
2 дні... лише 2 дні - тільки б не з"їхати з глузду...

аррр....намагаюсь побудувати нормальні стосунки... хто ж до цього казав, що це складно, так складно?!
ммм... життя... воно проходить поряд.. але тепер, коли в цьому житті з"являється ще хтось, кому так необхідно довіряти й бути поряд...
дивно.. ми розмовляємо.. так, саме розмовляєм! чорт!!! це так не звично...
хочу бачити його щодня.. хочу знати все про його пари та те, як пройшов день.. про його роботу, хоча нічого не розумію.. анічогісінько...рр...
приємно дивитись з ним на повний місяць.. життя ніби проходить поряд, а ми тут, майже на вершині світу..
чорт! нормальні стосунки... набагото простіше було б... але ні. Я не хочу його відпускати, із кимось ділити... і сама помічаю в себе думки, що мені байдуже щодо інших...
відданість.. закоханість... очікування його смс...
побажання доброго ранку, чи солодких снів...
мені подобається, що коли він мене слухає, то дивиться у вічі.. що так ніжно тримає за руку... що СЛУХАЄ мене, нічогісінько не розуміючи в метафізиці, гендері та діалектичному матеріалізмі..
аррр.. классний. дуже. МІЙ... перші спалахи ревнощів.. та поки тримаю себе в руках...
Переживання... Й чортова хвороба, через яку кілька днів не бачились...
аррр... мені тебе так не вистачає...
це все гормони, це все весна...
сумую...дуже.... трошки пройде часу і все буде гаразд...
нічого...
я дочекаюсь - обіцяю....
мяфф)))

да...
весна....
набережная... волны..лед и крысы...
дренажки и сильное течение...
черт, теперь болят ноги... но улыбка.....)))
арррр... наручники... теплая ладошка и замерзшие пальцы...
полуразваленая лесника и филармония... метро...
много-много народу в метро...
и нежность! чертова нежность...

ммм... кажется во мне начинает брать верх бабское начало...
весна... моя весна)

добре....
дуже добре...
якось спокійно...
прийшла весна... нарешті... чорт, здається закохана...ррр...
хіба, можливо закохатись у людину, з якою провела лише кілька годин?! лише кілька гдин безсонної ночі...але чорт, рррр.... це щось надзвичайне...
Він. Завжди мріяла про ТАКОГО хлопця, про такі очі у хлопця, таке волосся... Він красень, навіть краще - він дуже-дуже классний....
Ніч обіймів під теплою ковдрою, й його пасма волосся, що лоскотят ніс... хочеться сміятись. переплетені ноги, але я відчуваю його холодні пальці...мррр... так приємно, чудово... Притискаюсь до його грудей, й по тілу розливаються хвилі ніжності...мрррр... чорт, як вын мены подобається...ловлю себе на думці, що хочу щоб ця ніч, ця ковдра і його тепле дихання, що лоскоче вушко ніколи не закінчувалось...мрррр....
поклавши голову до нього на коліна лежу, дивлячись у стелю думаю про те, що ніколи ще 8ме березня не було таким чудовим... відкривати очі в обіймах такого красеня, людини... від спілкування з якою мурахи по шкірі...мррр.. а Він мурчав)) сьогодні, вночі, трошки..ледве чутно, але мурчав.... оу... це було так, приємно....)))
станція метро, холодні мармурові стіни... нам в іншу частину міста, час прощатись.... ми прощаємось, дивимось один-одному в очі...і тут я розумію, що хочу вічно повторювати ці миті... Він нахиляеться, торкається вустами й таке відчуття, наче весь світ зупинився.. чорт... я б згвалтувала його.... прямо тут, але тисячі аспектів не дають цього зробити...."побачимось" - лунає вслід, але хочеться назавжди залишити ці хвилини в пам"яті...
маршрутне таксі.... натовп народу, квіти, посмішки, свято.. мені байдуже, бо знаю... здається, моє свято вже теж настало....
мрррр... це було найкраще восьме березня у моєму житті...)))

щоденник, який ніколи ніхто не прочитає...
думки, які я ніколи не озвучу...
життя....
рррр...
маразм весняного безсоння...
дурниці написані чорнилами совісті на білих простирадлах надій...
автограф, залишений сльозами.... від щастя... від життя....
шизофренія....
гарячий подих безумства, й холодний відчай спекотного літа....
сили....
ррррррр....
здається, втрачаю совість...
здається, втрачаю всі рамкии моралі...
здається, втрачаю власну гідність...а хіба вона була*???
рррр.....
дурепа!

Настроение сейчас - тошно

Пусто... нет, холод и отчаянье...
Скука пустота... Я жива!! дышу... я знаю, что мир перед глазами... дотронуться рукой....
на стоит!
Назад?! - не хочу....
вперед?! - зачем???
люблю...
здесь и сейчас.....

"БІЛЬШЕ ЗА ЖИТТЯ..."
НАЗАВЖДИ
ДО ОСТАННЬОГО ПОДИХУ....

Настроение сейчас - Счастье отчаянного...

Люблю его!!! и мне плевать, что все не так, как должно быть... люблю, ведь только благодарю ему у меня есть все, все что есть теперь, только он умеет вызвать улыбку, только он видит мою душу, только он знает и понимает мой внутренний мир... и пускай мы будем не рядом, пускай время и расстояние разделят нас по разным мирам и континентам, я все равно буду его любить.. ВСЕГДА!!! пока бьется мое сердце, пока я УМЕЮ любить....
И я обещаю, что сделаю все, что могу: буду рядом, когда ему плохо, смогу выдержать то, когда другим будет не под силу, смогу помочь, дать ему силу... отдаю свое сердце навсегда!! С сегодняшнего дня и НАВСЕГДА..... И НИКТО, слышишь, никто другой не получит то, что просто так... за красивые слова, глаза и музыку... оно принадлежит ему....
Обещаю и клянусь... КЛЯНУСЬ!!!

слова!!! пустые слова... просто слова, которые пытаються так много и так мало передать...
Я ЛЮБЛЮ!!! я люблю тебя... и впервые испытываю нечто подобное.. смотря человеку в глаза говорить єто... это так страшно....
А потом получать в ответ молчание... и вопрос, про то, готова ли я рисковать нашей дружбой... я не знаю...боюсь, дико..

Настроение сейчас - одиноко

На столе догорает последняя свеча.. остывает гарячий чай, за окном дождь..проливной, он не прекращаеться вот уже который день, а в душе... просто пусто и тошно!! Тошно!! От себя..
Как хочеться сделать резкий поворот в жизни, как хочеться снова окунуться в водоворот событий и почувствовать сладкий, притарный вкус влюбленности... Сотни людей, сотни лиц, куча знакомых... и лишь одинокая тень среди них! я одна... бреду вперед, мечтая о чем-то лучшем, сделать мир лучше... и немогу. Просто потому, что внутри пустота, холод и отчаянье... я не могу больше так! Не могу!!
Просыпаться на рассвете... я просыпаюсь уже 4й раз за ночь.. сниться что-то странное: холод в пустыне... мне холодно, хоть и его рука находиться на талии. Чтож это такое?! Почему я делаю это?? Почему вновь пытаюсь изобразить радость, когда так тошно..?? Вдыхаю холодный утренний воздух подной грудью, и просто плачу в утреннем полумраке.. Плачу!! Обидно, грусно, несправедливо... Как хочеться наконец-то ощутить любовь.. просто закрыть глаза, с нежностью провести по его волосам и лишь на миг представить, что чувствую..
Он вновь шевелиься во сне, а я, смахнув рукавом слезы закрываю глаза, и перед глазами проносяться многовенья минувшей ночи...зачем?? - я не понимаю.. не знаю!! разрываюсь на куски от грусти, но вновь продолжаю думать, терзать себя и просто теряюсь...
Кто видел слезы?! Кто увидит мои слезы.. никто!! Не могу их показывать, показывать свою слабость... не могу. ..Но тем не менее продолжаю плакать.. о том, что просто живу по другим законам, о том, что закрывая глаза, нахожусь в другом месте, что продолжаю в моменты грусти перечитывать старые смс...
а жизнь продолжает вращаться в замкнутом кругу, как иногда хочеться сказать "спасибо, что ты есть" - а не могу..я смотрю на человека который рядом, рядом с которым я засыпаю и просыпаюсь, с которым занимаюсь любовью (ложь!!! просто банальным сексом) и понимаю, что сама себе этим отгораживую путь назад... нехочу, а иначе не могу.. мы деаже говорим на разных языках, но продолжаем поддерживать видимость...
Туман застилает глаза, это все просто слезы... пишу, как глупая маленькая девочка... нельзя так, но тем не менее... так есть! но нет, не будет...я не переживу еще один глоток пустоты...

Пусто внутри.. наверное, я никогда не смогу полюбить....

Настроение сейчас - трошки загублена

ну що?! знову пишу... і пишу тут!! дивно так все... надто дивно! й не хочеться нічого змінювати, але потрібно міняти..)Розумієш мене? - ні, Чуєш мене?? - ні.. навіщо задавати пусті питання у тишу, у розчинене вікно... *підставляю обличчя прохолодному осінньому вітру, він так ласкаво перебирає волосся, шуркотить роздруковками на столі. Такі відчуття - відчуття нескінченної ніжності, любові... Може знов закохана?! - не знаю... а може все знов повторюється* Пот
рібна впевненість, потрібен фундамент... ах, так, "В мене ж все є.."(с), а от все одно чогось не вистачає.. можливо потрібно щось таке, щось прекрасне, чарівне... єх, можливо повернеться те відчуття - всепоглинаючої могутності?? можливо зможу знов заплющувати очі, забіваючи про той оточуючий світ, розчинятись у спогадах... можливо зникне те, липке й відразливе відчуття власної нікчемності (не вірю, ну хоч вбивайте мене, але я не вірю...) не думаю, що здатна на зраду(як пафосно то звучить, тим не менш...) не вірю!!!!! ось і все... більш нічого казати...

Звична посмішка знов повертається на обличчя, знов роблю вигляд, що все гаразд... Життя чудове!!!?? Ви що - не вірите?! - я теж... просто робити вигляд що все гаразд - простіше, аніж відкривати душу кожному зустрічному!!!

Я живу, я дихаю, я існю.. що ще потрібно?! В мене є друзі, є люди, які мене люблять... й мабуть тільки кроку недостатьно до ідеалу - я не вмію кохати... просто вкладаю все своє почуття в це слово, всі ємоції, переживання...

Настроение сейчас - ностальгія за минулим, але сподівання на майбутнє...

просто відсутність емоцій.. ні, я знов брешу - емоції є.. але вони так глибоко сховані, так, що майже знищенні... дурна?! - ага, але я й не відмовляюсь... просто така, яка є..

я не перебірлива в своїх бажаннях, не вирішую своїх проблем... а то!!! зачепило!!! дуже... дуже, не хочу це чути знову... не хочу бачити той погляд, коли чула від близької людини ці слова... Зрада*?! - ні.. просто непорозуміння! дивний збіг обставин... я не знаю...
пишу це просто заради того, аби плегшити свою совість!! у цьому щоденнику, бо знаю, що ніхто не прочитає... не зрозуміє... і добре)
не жалкую ні про що... лише про те, що інколи не можу тримати емоції під контролем, що інколи відчуваю те, що не повинна..
а можливо це накраще?! - хз... я живу, дихаю... поступово вчусь жити... в мене є все, як сказала одна близька людина, ну що мене ще не влаштовує?! можливо просто мрії про казкове щастя? а може нехай вони залишаться казковими вигадками?! а може й ні...
"я не вирішую власних проблем.." - добре!!! але я вірю людям, вмію бачити, вмію розмовляти й підбирати слова... але автору цих слів багато чого не зрозуміти, мене не зрозуміти, не зараз... можливо з часом!!!

ех, а взагалі здорово просто дихати, відчувати свободу й теплоту... десь в районі серця:)

Настроение сейчас - у меня есть крылья!

Я хочу утонуть в синеве твоих гла,
И своею рукою дотронутся к сердцу,
Я хочу полюбить тебя сдесь и сейчас,
И закрыть для других в душу дверцу...

И касаясь тебя, я сгораю в огне,
В нежном шорохе первых признаний,
Я в волшебных краях, я парю в вышине,
С первым вдохом вечерних прощаний...


да, да, да!!! я способна и на такие стихи... и на восприятие романтики...
Перечитываю, аж самой нравится!!! эх...

Какие-то такие нажные чувства!!!

I love you so... Take this gift and dont ask why....

Настроение сейчас - депресс.........впадаю в спячку. я просто не умею любить никого, кроме себя!увы(

Просто нет слов... уже все исчерпались. Ну сколько можно?! а я все продолжаю искать себе проблем на голову. И к черту, что никто не понимает что и зачем я делаю... и пофиг, что всем абсолютно наплевать на то, что мне нужно!!! Да мне тоже пофиг... почти на всех!!! Мне пофиг, что вы обо мне подумаете... не нравится - знач вам другим путем!!!
Не собимраюсь играть роль доброго и милого, воспитаного и правильного создания!!! Это не я!!!! Я делаю то, что считаю нужным, и точка!!!! большая и жирная!!!!!!!!
Мне просто все равно...я ничего не чувствую!! только немного сожаления... иногда грусть... иногда немного необоснованой эйфории!!! да говорите, что хотите...я все равно знаю, что мен нужно... наверное знаю... нет, уже не знаю. разочаровалась(
просто пустота... да сколько можно!!!!! столько времени прошло... а все не так!!! я не могу так более. просто не могу!!! это не мир сошел с ума... это я!!! во мне просто что-то... все не так! пора с этим смирится......пора.
.....никогда.....навеки..........низачто!!!

П.С. прости за то, что когда-то оказался рядом.....

Настроение сейчас - внутрение откровения

а кто-то когда-то задумывался, что такое отражение??
что такое отражение жизни в зеркале судьбы! что такое вообще жизнь, или для некоторых то, что называется существование... И то, каким это отражение видят мимо проходящие случайные прохожие, странники, блуждающие по миру в поисках себя, блуждающие, ищущие свой путь... Кем ты и твоя жизненная тропа будет являтся в жизни окружающих, друзей, случайных спутников...

мне кажется, что давно уже потерялась, заблудилась, запуталась... кто и что, какую роль играют в жизни! и вот, оглянувшись на миг назад, в прошлое, вдруг поняла, что столько всего можно было исправить, изменить, сделать по другому! сделать, и просто наслаждаться вдохом свободы!!! да, именно свободы совести, не чувствовать вину за многое и за многих...
и видеть в зеркальном отражении радость, счастье, благополучие... так бы было, если б не то, что всегда будет тянуть вниз, сковывать, ограничивать...

...одеваю маску безразличия, блуждаю в сумерках сознания, спрятав поглубже все переживания и ощущения...

Настроение сейчас - с высоты птичего полёта не страшно...

Мир, который однажды раскололся на тысячи осколков, упав в один миг, вдруг снова начал приобретать четкую картину... и вновь все вроде стало по местам, и вновь я "на вершине мира"!!
я верю в лучшее, живу надеждой на то, что всё будет хорошо...
но жизнь - это лишь игра, игра - в каждой у которого своя роль, игра без правил и ограничений. и у каждого это своя игра, и у каждого свои правила: кто-то основывает свои, а кто-то придерживается существующих.
Я не боюсь против течения - пусть течение плывет против меня, я не боюсь спотыкаться, и падать, пускай боятся слабые... я умею любить, сильно, бешено и предано... но я не умею ненавидеть, по крайней мере я на это надеюсь...


и так ложатся строки на листок,
и мир за гранью серости и скуки
уже привычны встречи и разлуки,
и час прощанья... в мире одинок,
лишь тот пылающий костер страстей в глубинах сердца...
да там, за пеленою темноты,
разбитые осколками мечты,
и в погребальном танце суеты,
навек от мира, от людей закрыта дверца...

а руки вкровь, я просто на куски,
ломаю жизни..разрушаю судьбы,
вперед... где свет... зачем туда идти?!
ведь там не рады,
никому не надо,
твои слова...в обьятьях пустоты,
ты просто тень... средь шума, лжи, обмана,
укутавшись лохмотьями тумана,
сжигаю в пепел все свои мечты...
блуждая по замерзшему асфальту,
где миром правит грусть, отчаянье, боль,
где непонятно: кто есть нищий, кто король,
где безразличны все различия педанту,
пускай царит война... и льется кровь...

Настроение сейчас - хочу померти... чи просто загубитись у світі тіней...

просто моторошно!!! холодна, вітряна пустеля всередині. холод обійма за плечі, а за вікном краплі весняного дощу стукотять у вікно... я не боюсь за себе, у мене свій шлях, який я пройду, адже маю дуже велику частку егоїзму...я за інших боюсь! просто не вірю у те, що доля милосердна, що час такий добрий і спаведливий дядько, що ніжно обійме за плече і проведе теренами нехожених чащ у глибокий і темний ліс! не вірю... просто віри вже нема! а чи була вона колись?!


та яка власне різниця! життя пусте, сенс втрачений, а шлях ... шлях десь загублений!!! очі осліпляе сяйво, начищених до блиску, якравих і блискучих слів... але пустих ззовні!! як же хочется крикнути, аби ви всі замовкли!!! аби ніхто у цій тиші, моїй тиші не говорив ні слова... мені просто страшно!!! страшно від світу, від майбутнььго, я боюсь знову втрачати.... я просто не зможу жити далі!!! світ зруйнує мої принципи, так, як раніше зруйнував життя... вже навіть на страшно, із кожним подихом я втрачаю все... та все буде гаразд, адже моє життя для мене нічого не варте! я живу для інших! і ладна руку собі відгризти, аби у вас все склалось...

а у серці emptiness and oblivion...

Настроение сейчас - депресні роздуми на тему сенсу життя

серед ілюзій, фальші та обману, серед натовпу сірих масс, які гублятся у лоні відчайдушних спроб уникнути фатальності, намагаются зробити щось більш індивідуальне, а тим самим просто плутаються, падають на дно, стають одними з сотень тих невдах, які не в змозі навіть викласти власну волю, які просто на все життя не живуть, а існують... які не відчувають, а лише живуть чужими емоціями (така, досить цікава форма вампіризму) й ця сіра маса не лише не має власних думок, має лише закони, й ці закони відштовхують тих, хто інакші,тих хто не такі, як воні... серед сотень тисяч однакових обличь, поклоніння гламуру та матерілістичним ідеалам, тупості й відчуженості, просто серце огортає ненависть до всього світу! ненависть за те, що ті відчуття лише є відображенням дійсності...

а свічка вже догорає, вогник ще палахкотить, але уже тьмяніє... іще горить, адже найменший вогник людського серця здатен осліпити найяскравіше полум"я штучно нарганих емоцій...

серед темряви, у пітьмі, палає слабкий вогник свічки... вона палахтить осяюючи окремі предмети у темряві. а навколо нічого, тільки тиша й нескінченність.. безкрайні простори вранішнього неба, й клітка правил, рамок і стереотипів людського життя...