http://www.youtube.com/watch?v=sppe8aSms-A

В ролях: Витольд Лунтовский, пёс Барбос.
Оператор - Татьяна Неизвестная.
Режиссер - Витольд Лунтовский.
Монтаж - Витольд Лунтовский.
Клип на песню вокалиста группы "Король и Шут" Михаила Горшенева - Я никому не нужен!

Другие работы Т.О. Toduald можно посмотреть в группе в контакте (http://vkontakte.ru/club6602717) или в youtube (http://www.youtube.com/user/Toduald?feature=mhum).

Промо-фото к клипу смотрите по ссылочке: http://viv-tnn-x.ucoz.ua/photo/gorshok_ja_nikomu_ne_nuzhen/4

Настроение сейчас - депресивний, сльози

Нуль життя. Нуль я. Нуль щастя.
Все зникає в нікуди.
Нуль надія, віра, казка.
Залишилися сліди.
Та і ті давно стирає,
До болю жорстокий час.
І нічого вже немає.
Навіть Місяць теж погас...
Я ніколи не питала,
Що зробила я не так?
Лише доля, що спіткала,
З півшляху відкрила знак.
Нуль. Нема кінця, початку.
Бескінечності нема.
Не існує дня і ранку.
І ні слова. Я німа.
Де ховатися щоночі?
Куди б вітром занесло?
Тиша. Світло ріже очі.
Нуль. Ніколи не було.

Настроение сейчас - задумалась

Думаю про тебе.
Думаю про нас.
Я дивлюся в небо.
Місяць не погас.

Світить в повну силу,
Сяючи блідим
Ніжно-білим снігом...
Темний, сірий дим...

Затулило небо
Сяйво всіх думок,
Що завжди, де треба,
Течуть, мов струмок...

Думаю про тебе...
Думаю про нас...
Я дивлюся в небо...
Місяць не погас...

Настроение сейчас - романтичний

Улыбчивое море,
Сияющй песок.
Ушли с волнами ссоры,
Был лёгкий ветерок.

Заплаканое небо
Забыло горечь зла.
Как будто ты здесь не был.
Я тоже не была.

Красиво бьётся пена
С волнеой о берег твой.
И пальмовые тени
Темнели надо мной.

Но солнышко сияло,
Сквозь тучи в небесах.
Двоим его хватало,
Оно жило в сердцах...

Мир пляжем показался.
На тех морских волнах.
Но сном он оказался.
Далёким сном в наших сердцах...

Настроение сейчас - наляканий

Холодна маленька кімната. Сіро. Заляпане чимось дзеркало. У дзеркалі – не я. Якась зовсім незнайома мені людина… Розумію, я – не я. Страшно. У руках бритва. Руки тремтять. Страшно. Я, у цьому незнайомому тілі, починаю бритвою різати руку. Біль. Наче впала, і зчесала шкіру. Пече… Замість того, щоб ця рівна прямокутна рана повністю залилася кров’ю, вона просто пече… Тільки маленькі яскраво-червоні цяточки крові з’явилися у цьому болючому прямокутнику… Страшно…
Прокинулася.
Трохи пізніше розповідаю про сьогоднішній сон Ксюші – своїй двоюрідній сестрі. Вона лише знизнула плечима, мов: «Дурне спить – дурне сниться»… І справді… Але все ж моторошно…
Женька. Теж студрадник. Розповіла йому.
- А ім’я?
- Яке ім’я? – не зрозуміла я.
- Ну, з кров’яних крапочок може ім’я склалося?
- Та ні, наче не було… Не пам’ятаю…
- Ясно…
Він мене десь повів. Дивне місце. Я його не знаю. Там є люди. Дивні якісь. Такі ж дивні, як і це місце. Але їх багатенько.
- Ходімо, дещо покажу! – вказав Женька на двері однієї з кімнат, - Вона?
- Та ні, не схожа. Там було мало місця, темнувато, якось сіро, холодно… і брудне дзеркало було…
Поки я це говорила, він по двинув двері у бік (тим самим відчинив їх) до тієї кімнати, до якої привів. Простора, тепла, щось нагадувало японські інтер’єри, у червоно-помаранчевих тонах… На червоних стінах висіло багато картин, картинок, фотографій з якимись страшними кривими зображеннями демонів, монстрів, чудовиськ…За теплою приємною атмосферою ховалося якесь дивне передчуття нехорошого… Я не хотіла туди йти… Але все ж таки Женька мене туди завів… Десь, стоячи по середині кімнати мені стало моторошно… Навіть страшно!
- Щось тут не добре… Щось тут не так… - прошепотіла я у бік Женьки, який з цікавістю роздивлявся одну з тих страшних картинок…
Мені реально стало страшно. Важко дихати. Кинуло в жар. Щось почало болісно здавлювати моє серце… Запаморочилася голова… Я відчула, що є ще щось невидиме поруч, прямо переді мною. Воно дихає на мене якимось гарячим гірким повітрям… Я відходжу назад. Ноги ледве тримають. Страх здавлює все моє тіло, і заставляє йти назад…
Це щось почало виднітися. Щось червоне, ніби дим, що густішає і густішає, поки не перетворилося у щось темне. Страшне. Демон. Я його дуже чітко тепер бачу. Він сам наче димить червоним димом, ніби щойно з кольорового пекельного вогню виліз…
Він наближається до мене з погрожуючим димлячим виглядом… Я, ледве рухаючись, йду назад. У мене починається істерика, я кричу.
Женька все так же продовжує вивчати ту картинку… Я відчула спиною стіну, а демон все сунеться на мене, продовжуючи дихати на мене гарячим димом, від якого я просто задихаюся…
Я знесилено сідаю, плачу, кричу… Я не знаю, що робити… Страх… Не те, що страх, справжнісінький ЖАХ заполонив мою свідомість, і без того вже майже нічого не розуміючу…
Я вже майже нічого не бачу крізь сльози, і майже не чую свого голосу… Лише червоний дим, і гаряче дихання жахливого демона… і неймовірну біль у душі…
- Боже мій! Що це?! Рятуйте! Женька, допоможи! Допоможи! Я не розумію… А-а-а!!!... – Я несамовито репетую в істериці… - Боже!... Отче наш… Іже єси на небесі… Да святиться ім’я Твоє… Да приідєт Царствіє Твоє… Да будєт воля Твоя, яко на небесі, так і на землі… - Переді мною дике, страшне обличчя, червоне, ніби фарбою пофарбоване і нею ж пропитане, обпалене обличчя демона… Червоні палаючі диким вогнем очі… Кістки замість волосся… Це чудовисько лізе до мого обличчя своїми чорними кістлявими і також наче обпаленими руками з довгими кігтями… Вони гострі… Брудні… Я кричу, відбиваюся руками, У вухах дзвенить… Я не чую себе, захлинаючись, читаю молитву… - Боже!!! А-а-а!... Отче наш… Отче наш… Господи! Рятуйте! Отче наш… Іже єси на небесі… Да святиться ім’я Твоє… Да приідєт Царствіє Твоє… Да будєт воля Твоя, яко на небесі, так і на землі… Хліб наш насущний, даждь нам днєсь, і остави нам долги наша, якоже і ми оставляємо Тебе должником нашим… І не введи нас во іскушеніє, но ізбави нас от лукаваго… І не введи нас во іскушеніє, но ізбави нас от лукаваго… Амінь…
Я нарешті закінчила молитву, захлинаючись сльозами і плачем… Демон зник. Його немає. Навіть того страшного червоного диму…
- Заберіть мене звідси… Виведіть мене… Де двері? – я вже знесилено шепотіла, - Женька!!!
Він нарешті почув, здригнувся, і не менш шокований, ніж я, він підлетів до мене:
- Як ти? Як ти??? Що сталося?!
- Забери мене звідси!.. – я продовжувала плакати…
Він допоміг мені підвестися, повів мене до дверей, які я досі через сльози не могла бачити, навіть відчиненими…
А в душі досі той жах… Ми вийшли з пекельної кімнати у коридор, де продовжували ходити туди-сюди ті дивні люди… В голові досі звучить «Отче наш… Іже єси на небесі… Отче наш…». Я тепер ненавиджу червоне…
Прокинулась...

Настроение сейчас - мрійливий

Я - внутри звука...
Я - внутри себя...
В порыв моих мечтаний,
Уносят в никуда...

Мелодией маня,
Зовут в другие страны...
На тёплые моря...
Куда-то в Балаклаву...

Мелодия и драйв...
Красиво и активно...
Я слушаю, и кайф
Заполнит сердце дивно...

Забытые мечты
Волнами укрывают...
Мы слушаем, и ты
Куда-то улетаешь...

Заметила давно
Я музыку мечтаний...
Открытое окно...
Волна твоих признаний...

Театр и кино...
Забытых кадров сценой...
Мне нравится... Оно -
Как будто бы бесценно...

Оно манит гитарным звуком,
Оно манит мелодией...
Моя душа -я внутри звука...
Та музыка... Я буду вечно в ней...



Официальный сайт группы Внутри Zвука

Настроение сейчас - депресивний

На два часа уйти в себя,
На два часа совсем забыться,
На два часа забыть тебя,
На два часа с тобой проститься...

Забыть весь мир, забыть любовь...
Совсем не слышать стук часов...
На это время стынет кровь...
И замирает сердце вновь...

На два часа забыть мечту.
Уйти в себя и не вернуться.
На два часа опять уйду.
И нет возможности проснуться.

Плевать на мир, плевать на всех.
Плевать, что больше нет меня.
Плевать на этот белый снег!
Плевать! Зима - всегда зима...

Забыть, мечтать, и вновь забыть...
Как часто будут перемены?
Как часто я хочу убить
Тебя. За громкую измену.

Как часто я теряюсь тут,
В словах любви, и лжи, и правды...
Как быстро я опять уйду.
Чтоб не казаться сново слабой...

Как быстро высыхают сльозы...
Как долго льются без причин...
Vечты, страдания, и грёзы...
Разбить! Собрать в один почин...

Собрать... И снова разобрать.
На части, мелкие кусочки.
Как хочется всю жизнь убрать...
Начать всё с новой мёртвой точки...

И заново уйти в себя.
И заново в себе забыться.
Теряясь и в мечтах, и снах...
И в грёзах мысленно томиться...

Настроение сейчас - депресивний

Забагато думок, щоб їх висловити...
Забагато думок, щоб про них розказати...
Застарілий сюжет з чорно-білих картин...
Я не хочу тепер про це чути і знати...
Запаковане щастя відправлю назавжди...
У далекі світи, у далеке минуле...
Залишилось у снах тільки те, що бажали...
Залишилось лиш те, чого ми не забули...
Не показані сни ріжуть кадри за кадром...
Не розв'язані сни... Забуваюсь у них...
Таємничі слова залишились за кадром...
Ми ніколи не знали, що значать вони...
Все було, і тепер вже нічого немає...
Все було, і тепер вже весь світ не такий...
Що було, і що є... Час від мене тікає...
Як колись вже не буде нічого, повір...

Настроение сейчас - знову сльози...

Залишились одні тільки сльози
Гіркі, солоні, болючі...
Не видно навіть тієї розмитої дороги,
Яку оточило гілля колюче...

Я не бачу, де мені ступати,
Так, щоб не втонути, і не спотикнутися...
Я боюся навіть зітхати,
Бо повітрям можна задихнутися...

Сполосована білим та чорним
Ця дорога колись та закінчиться.
Вся в тумані, диму... Тут нічого.
Це ніде. Це ніяк не засвідчиться.

Людське око не бачить правдивості.
Воно бачить лиш те, чого хоче.
Не побачить воно вже відмінності
Між тим, що є, і тим, чого хочеться...

І думки... Вони лізуть у голову...
І не хочеться думати... НІколи...
Як згасити це водяне полум'я?
І ніхто не кивне у відповідь...

Лише тиша... Лиш сльози прозорі...
Ніщо, темрява, пустота все здолає...
Самотня дорога, куди летять зорі...
Це ніщо. Не життя і не смерть. Час зникає...

Настроение сейчас - дууууже сумний...


Сльози вітру, сльози ночі,
Сльози снігу і дощу.
Я відкрию серце, хочеш?
Я тебе туди впущу.
Сніг летить крізь світло ночі,
І зірки летять дощем.
Я за снігом бути хочу
І зірками, і дощем...
Сніг танцює,
Дощ співає,
Вітер кличе в нікуди.
Ти малюєш,
Я літаю,
Я лечу туди, де ти...

Настроение сейчас - сонное

Не боїшся втратити свій шанс?
А якщо мене знайдуть скоріше?
Є іще один такий нюанс...
Ми не маєм права знати більше...
Не боїшся? Я ж не повернусь!
І не гляну більше в твої очі.
Я не кину погляд, не звернусь.
І не будеш ти в моїх думках щоночі...
Геть в твоїх очах немає страху...
Як же ти без мене будеш жить?
Не боїшся навіть мене втратить?
Так навіщо ж хочеш ти любить???
Чи ти любиш, просто не цінуєш?
Ти не знаєш, як мене тримати.
Ти не знаєш, як ти жити будеш...
Але я не буду повертатись...

Слушать этот музыкальный файл

Сказать, что меня эта песня прёт - ничего не сказать. Электронная версия песни "Я живу" от Forgotten Symphony.

Слушать этот музыкальный файл

Одна из любимых:))) Одна из немногих заставивших меня плакать от переполнения эмоциями...

Слушать этот музыкальный файл

Настроение сейчас - Веселий і трошки сонний

Крізь сон ти пишеш мені вірші,
Кохання збило тебе з ніг
Коли ти повідомлення допишеш,
Миттєво ти пришлеш його мені.
І в кожне слово вклав свою ти душу,
І в кожну крапку вклав свою любов.
І літери пливуть, читати мушу,
Бо це втоє - мені, мені і знов.
Тепло нестиме кожне твоє слово,
І знов, і знов я згадую тебе.
І наче зірки з неба світяться любов'ю,
Коли я уявляю в них тебе.
Сумую, мрію, але ти далеко.
Мені без тебе сумно, я сама.
І тягнеться хвилинка та маленька,
Немов роки, коли чекаю я.
Нехай співає вітер, ти почуєш,
Мої слова і щирі почуття,
Я знаю, ти мою любов відчуєш!
Почуєш крізь моє серцебиття!

Настроение сейчас - романтичний

У травні справжній зорепад.
Зірки, мов дощ, летять із неба.
І ллється місячна краса.
Вони летять немов до тебе!

Із темряви гірлянли сну
Світились крізь свідомість часу.
Під ранок вони всі замруть,
Сховавшись за блакитну масу.

І місяць сяє повним щастям,
Даруючи його мені.
А потім Сонце встане зрання.
А я віддам його тобі.

Ти маєш Сонце, маєш Небо.
У тебе Місяць і Зоря.
Мені так хочеться до тебе!
Та ти не мій, а я - твоя.

Я віддала себе з корінням.
Я віддала себе усю.
Я буду сяяти промінням,
Щоб ти про мене не забув.

Ти пам"ятай - я завжди поруч!
Я маю крила - не впадеш!
Це я - твій Янгол Охоронець!
Зі мною ти не пропадеш!

За праву руку я тримаю
Тебе. Ти жити обіцяв.
Я за тобою спостерігаю.
Щоб обіцянку ти тримав!

Настроение сейчас - сонное

Але чому, чому, чому?!
Не можу я отак співати?
Чому я маю кожен день
Себе ганяти, заставляти?
Я не машина, я не робот!
І не росте у мене хобот!
Чому ж із мене всі сміються,
Коли гуртом чогось нап’ються?!
Не розумію! Я втикаю!
Я телефон не вимикаю!
Не зрозуміло що чекаю!
Я всіх – ЛЮБЛЮ, його – КОХАЮ!
А що робити я не знаю!
Мабуть я просто вже звикаю!
Його цілую обіймаю,
Любов до нього відчуваю...
А все заради чого, га?
Щоб не взяла мене нудьга?
Ні! Це не правда! Не чекайте!
Брехню в газетах не читайте!
Ми робим все заради себе!
І не відбрехуйтесь! Не треба!
Я знаю, ця ідея вічна!
Це егоїзм із поконвічний!
Кохаєм, щоб і нас кохали!
І брешем, щоб і нам брехали!
А все навіщо? Що нам з цього?
Ми іншим людям ні до чого!
Стараймось жити у достатку,
Щоб мати і машину й хатку...
Не треба жити для речей!
Живіть для себе, для дітей!
І щастя буде в домі вічно!
Нехай всі дивляться критично!
Нехай всі кажуть, що захочуть!
Нехай ті голуби вуркочуть!
Ти й сам не знаєш свою правду!
Навіщо мати з ними справу?
Залиш у спокої їх душі!
Для них брехня – дрібниці сущі!
Не врятуватися від них!
Цей яд не вб’є кошачих бліх!
Ти знаєш сам це пречудово!
Тож почувайся вже здорово!
Мені немає до них діла!
Я все сказала, що хотіла!

Настроение сейчас - замучаное:))

Когда Любовь приходит,
Все несчастья забываются,
И просто ты не знаешь,
Почему всё так случается...
Когда нибудь Фортуна
Улыбнётся и тебе
На все 32 зуба,
И сойдёт Любовь с небес.
Узнаешь ты что такое Любовь,
Когда при виде её замираешь в трансе.
И сердце твоё разбивается в кровь,
Когда нет взаимности в твоём романсе.
И если ты читаешь, что Любовь - это бред,
Которая всем людям приносит только вред,
Тогда послушай эти тексты, послушай наш рэп,
И ты поймёшь, что есть на свете это чувство...
Когда Амур всего лишь выстрелит стрелой,
И эта стрелка попадёт двоим вам в сердце,
И ты забудешь в миг, что есть такая боль,
И что судьба, любовью выбрана насыпет тебе перца,
И загорится твоё сердце,
В сотни раз быстрей забьётся,
И жар почувствуешь в себе,
Поймёшь - всё лучшее вернётся.
И ты почувствуешь тот выстрел в сердце,
И этим жаром ты её Любовь согреешь,
И видя её взаимность, ты от неё обалдеешь! Не веришь?
Что ещё могу сказать? Ведь неужели
У тебя никогда сердце не болело,
Не вырывалось из груди, когда с другим она гуляет,
И неужели никогда в тебя Любовью не стреляли?
Не может быть! Не верю я!
Судьба всегда стреляет метко!
Ты посмотри на мир вокруг:
Ведь невлюблённых встретишь редко!
У каждого своя судьба,
У каждого своя дорога,
И каждый человек на свете
Встретит свою Любовь с порога!
Он - ЛЮБИТ, я - ЛЮБЛЮ, мы ЛЮБИМ!
И своей Любви мы не забудем!
Когда ж и ты кого-нибудь полюбишь,
Ты наши тексты точно не забудешь!
Они писались от души и сердца,
Не просто так, когда работал мозг,
Рука сама строчила эти тексты,
И диктовали текст лишь сердце и ЛЮБОВЬ!!!

Ну, всем привет! Татьяна я!
Фамилия... - Неизвестная!
Чтоб Вам такого рассказать,
Ну, чтобы Вас заинтересовать...
Я - человек немного скромный.
В душе романтик я огромный.
Люблю цветы: нарцыссы, розы...
Но не люблю, когда морозы!
Люблю весну. Когда теплеет,
И цвет сиреневый белеет...
Я уважаю честь и правду.
Не уважаю за неправду!
Стихи пишу. И вышиваю.
Своих друзей не забываю!
Ну, вот я о себе немножко рассказала...
Кстати! Стихи сама писала:)
[611x699]