[515x386]Як уособлення небесного вогню, свіча відігравала значну роль не тільки в повсякденному, а й в обрядовому житті українців. Вона була обов'язковим ритуальним атрибутом в усі три найважливіші моменти: під час народження, весілля та смерті. Свіча набула особливого значення в народній магії, її застосовували як один із найважливіших оберегів. Особливо зросла роль свічі за часів християнства.
Спалювання дідуха, великодні багаття, вогнища на Купала — всі ці звичаї відображають особливе ставлення до вогню. Годилося вшановувати його, звертатися до нього з побожністю. Аж ніяк не годилося дозволяти собі, як свідчить переказ, поводитися з полум'ям фамільярно: "Ніколи не кажи вогню: "Брате!" Пошанування його було пов'язане з культом сонця, про життєдайні й водночас караючі властивості якого українці знали з давніх-давен.
Багато народів світу вірили, що життя в тілі й вогонь, який запалювали в оселі, — явища взаємозалежні. Якщо він раптом погасав — тієї ж миті мало скінчитися й життя людини. Тому вогонь у помешканні завжди намагалися підтримувати. Лампадка, яка горить перед образами, не загасаючи, — це християнізований відгомін давнішого уявлення про домашній вогонь як аналог людського життя, відповідник душі, що перебуває в тілі.
Те саме вірування мало втілення у ворожіннях зі свічею чи скіпкою, або, як її ще подекуди називали, лучиною. В Галичині в такий спосіб ворожили на смерть. Учасники таїнства збиралися до хати, одна з дівчат запалювала скіпки й роздавала їх усім присутнім, які при цьому співали:
Ай ке би-м знав, єж погину,
Запалив би-м і свою хатину:
Най би вона ізгоріла,
Що мене не приютила!
Чия скіпка швидше погасне, той і помре раніше. Учасника ворожіння, в якого вона перестала горіти, всі обступали, співаючи:
Не покидай же нас, наш милейкий,
У світ не ходь далечейкий:
Бо нам без тебе, сивий голубе,
Ой тяжко, тяжко, ой тяжко буде!
Якщо скіпка гасла в дівчини, то її готували до смерті й, поклавши на лаву, оплакували. Іноді молодий хлопець пропонував їй одружитися — і вона тут же "воскресала". Подібне ворожіння було і в росіян: якщо скіпка горіла ясно — довго жити тому, хто її тримає; з іскрами — будуть хвороби; погасне — той, хто ворожить, помре.
Ворожили зі свічкою і на Купала. Дівчата діставали з-за пазухи заздалегідь приховані свічі, ліпили — кожна до свого вінка, а потім вінки пускали на воду. Якщо вінок пливе добре і свічка горить — дівка незабаром заміж вийде. Коли крутиться на місці — ще дівуватиме. Якщо вінок пристане до далекого берега — туди дівчина й заміж піде. Свіча, поглинута хвилею, віщувала смерть.
Росіяни знали також замовляння на смерть зі свічею, про що свідчить пісня:
Ты гори, гори, моя рублевая свеча,
Ты умри, умри, у милого жена.
Догорат, догорат, моя рублевая свеча,
Умират, умират у милого жена.
При важких пологах баба-пупорізка запалювала свічку, щоб пришвидшити народження дитини. Для молодого й молодої виготовляли перед весіллям індивідуальні свічі. Тому, хто помирав, давали в руки свічку, щоб полегшити відхід. В цей час спостерігали за тим, як вона горіла, щоб зауважити момент, коли смерть забирає душу. Якщо вогник свічі здригався, твердили, що це душа вийшла з тіла попрощатися з усім і всіма, кого любив небіжчик. Мала горіти свіча й по смерті, допоки тіло перебувало в оселі.
У міфології різних
[363x446]
[570x420]
[показать]
[312x432]
[640x449]
[422x640]
[показать]