Чорне небо, зимний втер  дощ, третю добу вряд :(

Випробовую мобльний блог-клнт. За вкном безперервна злива.

Одна з останніх моїх пісень.

Знову осінь...

В колонках играет - Брегович

Ніяк не розлучуся з цим щоденником, хоч збирався закрити його вже не менше сотні разів. Чому ж не знищив? Не знаю... Додам, принаймні, свою фотку, щоб народ знав своїх героїв в лице. :)

[583x429]

В колонках играет - "Зiрка ясна"
Настроение сейчас - Незрозумiло, яке

Майже цiлий вечiр просидiв над новою пiснею "Зiрка ясна". Свiдомо стилiзував її пiд народну - i слова, й музику. Може, тому що пiсля читання Дерида хочеться простого: чорного хлiба з сiллю. А може, я просто старiю i, завершуючи коло, повертаюся до того, з чого починав. Текст не викладаю: без музики, сам по собi, вiн нецiкавий, як i переважна бiльшiсть текстiв до народних пiсень.

В колонках играет - Плач Єремiї

[показать]

- Це карма кожного артиста, і більшість людей думає, що, крім пісні "Вона", "Плач Єремії" більше нічого не виконує. Дратує, коли на концертах просять її виконати знову і знову?
- Мене це вже давно не дратує, але колись це була навіть ціла велика проблема. Мені було скільки там... десь 24 роки, коли я вперше заспівав "Вону" (назва народної пісні відміняється теж "по-народному". - Авт.) на сцені, бо до того я співав її тільки серед друзів на спеціальні замовлення, вважав, що краще, ніж автор слів і музики Кость Москалець, її ніхто не співає. Зрештою, так воно і є. Просто Кость - закрита для мас людина, думаю, ніхто вже цього ніколи не почує. Я вже багато разів пробував спокусити його на цілий альбом, але не піддається. Тим часом, наприклад, Віктор Морозов видає альбоми на його тексти - зараз готує такий під назвою "Армія світла".
- Ви чули, як виконують цю пісню вуличні музиканти на Майдані, наприклад?
- Колись давно чув. Просто зараз там не буваю. Я був дуже здивований, коли у Львові вночі звідкись повертався і йшов повз ресторан, де було якесь святкування і музиканти грали "Вону" в своїй такій... інтерпретації (сміється. - Авт.), яка мене навіть розвеселила.

Повнiстю iнтерв'ю з Тарасом Чубаєм можна прочитати тут

Ось уже п'ятий день, вiдколи я живу в Келiї Чайної Троянди. Щодня ходжу на прогулянки до лiсу, медитую над сплячими мурашниками, пишу смiшний текст для "PostПоступ" i читаю "Братiв Карамазових" Достоєвського. Вечорами п'ю чай з Яринкою або з Катрусею, - або з обома разом - i жартуємо до чортикiв. Я не встиг зогледiтися, коли вони повиростали... Цю зиму хтось прокляв: Снiгу запекло нема, так, нiби його не iснує в природi. Виглядаю Рябчука, який обiцяв привезти менi твори Юнга i Юнгера. Страшенно хотiлось би прочитати дослiдження, присвячене творчостi Юнгера - Козловски Петер. Миф о модерне: Поэтическая философия Эрнста Юнгера. - Республика. - 2002. Але знайти цю книжку в моїх обставинах майже нереально. Щойно пригадав, що в мене колись уже було д з у й х i ц у пiд назвою "В очiкуваннi снiгу" (у "Нових сполохах") i було воно, мiж iншим, присвячене Миколi Рябчуку. Я тодi неймовiрно захоплювався Гайдеггером i це вiдчувається: Ми всi перебуваємо в очiкуваннi снiгу, затято тримаючи очима нерухомiсть грудневого краєвиду. В оцому триманнi - одна з найбiльш характерних рис нашого людування, нашого способу виконувати буття. Перебування в очiкуваннi i триманнi, хисткий трон, з якого ми правуємо незримо окресленим простором краю мiж сущим та iстотним. Коли приходять снiги - а вони таки приходять, рано чи пiзно , - вони застають нашу бездержавну владу вкрай роззосередженою; вони застають владу, яка тримає нас у полонi тримання i виконання. Снiги збирають нас. Снiги - це Логос, який вiдбирає в нас нiму владу, повертаючи натомiсть голос. Але i тримання, i виконання, i людування так само дар снiгiв; вiд-сутнiх снiгiв. I тому, вiдiбравши в нас владу тримання та виконання, визволивши вiд очiкування, очистивши вiд людування, снiги збирають нас у волi, у непричетностi й осiбностi, повертаючи всетишу без-дарностi, забираючи у непридатнiсть. Але ми все одно повертаємося, рано чи пiзно, потрапляючи до нерухомої пастки очiкування, потрапляючи до тримання, перебуванням виконуючи буття. Ми є. (Цей текст був написаний11.XII.1996, тут-таки, у Келiї Чайної Троянди. Цiкаво, що тут - окрiм питомо гайдеггерiвських мотивiв - з'являється суто стусiвський неологiзм "всетиша", хоч захоплення творчiстю Стуса прийшло до мене пiзнiше, у 1999. Врештi, сам Стус теж захоплювався творами Гайдеггера (якого вiн, на вiдмiну вiд мене, читав в оригiналi); гарно було б дослiдити пiд цим кутом зору якраз способи творення його неологiзмiв - бо ж розмови велися переважно про вплив Рiльке, який помiтний i неозброєним оком).

(Маленький, Iгор. Вогненна, вiтряна i зливна. - К.: МАУП, 2006. - 144 с.: iл.) "Iдентифiкуючись iз сакральним часопростором Першопочатку, з мiфами Атлантиди, досократiвської Грецiї чи доконфуцiанського Китаю, герой Iгоря Маленького послуговується критерiями, вiльними вiд соцiального або полiтичного, iсторичного наповнення; єдино iстотними змiнами й перетвореннями для такого бачення є змiни космiчнi й екзистенцiйнi: змiна пiр року, забарвлення листя восени, перетворення дiвчини на жiнку або власне старiння. Парадоксально, але якраз отака поезiя, свiдомо зорiєнтована на зв'язок з глибинними, архетипними покладами Слова, успiшно здiйснює магiчну трансформацiю штивних мовомисленнєвих стереотипiв, якої марно шукають - в усi часи! рацiональними зусиллями! - авангардовi й футуристичнi течiї. В українському контекстi ця трансформацiя стає найбiльш помiтною тодi, коли ми зустрiчаємо у "Вогненнiй, вiтрянiй i зливнiй" традицiйнi, "форматнi" постатi матерi або Бога. Саме тодi, замiсть оскоминно-сентиментального воркування/скавулiння i пустопорожнiх, по-своєму нав'язливих едiпiвських поз та комплексiв, ми маємо нагоду пересвiдчитись, що в живому мiфi мати є Великою богинею, а зужитi релiгiйнi форми викликають не благоговiння, а iронiю. /.../ Iгор Маленький - пророк зливної, вiтряної, вогненної релiгiї i через те невластивi форми побожностi викликають у нього, як i в кожного пророка, бажання зруйнувати їх. Понад те, вiршi Iгоря Маленького руйнують усталене конвенцiйне сприйняття поезiї як нешкiдливої (i некорисної) забави; втiм, мову тут слiд вести не так про руйнацiю, як про очищення, катарсис. Розiграна на перехрестi елегiї (якою є кожен "анабазис", кожна автобiографiчна подорож углиб, до "енергiї започинальних днiв") та iдилiї (з її смакуванням i беззастережним виправданням перебiжної митi), поема Маленького вибухає трагедiєю зануреного у невiдворотну осiнь свiту. Свiту, котрий нiяк не може закiнчитись, навiть задля того, щоб згодом розпочатися знову. /.../ "Вогненна, вiтряна i зливна" - це крик пошепки серед пустелi. Це магiчне вiдшiптування насланих напастей. Це ледве чутне запитання - Маленького? Маленького Принца? - про те, чи достатньо сильною є отрута змiї часу. Занурюючись у пристрасний шепiт цього прямого спадкоємця Заратустри, читач стає безпосереднiм учасником жертвоприносин, якi створюють i гарантують безсмертя, долучається до вiщувань i заклинань, спрямованих не тiльки на порятунок людини вiд нелюдського, але й на перевершення цiєї людини в собi" /"Злива понад Зливами", пiслямова до "Вогненної,вiтряної i зливної", Костянтин Москалець/.

Вiтаю! Ти повинен пам'ятати одне: Армiя Свiтла все одно переможе Армiю Мороку; остання iмперiя все одно буде знищена, як би вона не лютувала напередоднi своєї загибелi.

Новая ссылка в коллекции:

Алiна Бжезiнська

Арфiстка зi Львова, яка зробила блискучу кар'єру в Шотландiї

Ключи: музыка, арфа, львiв, едiнбург, шотландiя, алiна, успiх [Сохранить ссылку себе]

alina-harpist.co.uk

Арфiстка зi Львова, яка зробила блискучу кар'єру в Шотландiї

[показать]

Настроение сейчас - Свiтлий настрiй зимового вечора

Падав перший снiг, а ти написав слова про мiсто, де померли птахи, мiсто, в якому жили ми; снiг падав саме в цьому безлюдному нарештi мiстi, поглянь за вiкно i переконайся, що це дiйсно так - вони виемiгрували звiдси всi до одного, українцi й жиди, росiяни й чеченцi, люди i нелюди. Легка хуртовина пролiтає за вiкнами. I все дотеперiшнє життя було ось такою хуртовиною - швидкою i чистою, нiби наступна вiртуальна сторiнка. Хто ми? Звiдки прийшли на цi неозорi майдани Всесвiту, де перший снiг нарештi запорошивзужитi слова використаних мов? I чому цi мови занепали, не розвинувшись - i все, висловлене ними, здається анахронiчним, архаїчним, несправжнiм? Поодинокi зблиски сенсу i краси - але тiльки в нейтральному середовищi естетичної концепцiї (Солов'їна мова) свiтосприйняття. А коли справа доходить до реального i конкретного, стає моторошно, настiльки неадекватний стрiй цiєї мови сьогоднiшньому дневi. Приклад: опцiя SMS у моєму Siemens'i перекладається "Звiсточки". Ти тiльки вслухайся: "ЗВIСТОЧКИ"! Але ж це дико звучить, невже нiхто не чує?! Невже обов'язково треба бути поетом, щоб вiдчути: "вiхола" звучить прекрасно; але "звiсточки" з оцим олiгофренiчним зменшувальним суфiксом виглядають макабрично i нежиттєздатно. А таких "звiсточок" у нашому щасливому повсякденнi - мiрiади. Добре, коли за вiкнами вiхола i вони всi кудись пiшли. Вiхола - безмовна. Разом з нею можна змiстовно мовчати цiле життя - хоч по-українському, хоч по-росiйському, хоч на санскритi. ОМ.

В колонках играет - Алiна Бжезiнська
Настроение сейчас - Сум

500 рокiв не було такої теплої зими. Дiти плачуть, дiти просять снiгу. Може статися, що це початок Апокалiпсису. Мерзота запустiння на святому мiсцi снiгу.

Ходорковський, Полiтковська, Литвиненко, Гайдар... На черзi - Путiн i Березовський.

 

бiлий туман повсюди вiн заповзае в легенi вiн примушуе бути таким як усi люди на вулицях свiту вони не впiзнають себе в туманi вони хочуть бути щасливими i помирають навпомацки

 

Сьогоднi я майже цiлий день слухаю Баха. А за вiкном - безпросвiтна злива.

 

Нео, вiтаю тебе в мому щоденнику!

 

Ми всi живемо в Матрицi, але не всi про це знамо. Ранiше Матрицю називали "майя", космiчна iлюзiя. Президент крани А. - такий самий робот i симулякр (майiн), як президент крани Б. Вiд'днуйся! Пилигримы всех стран, отсоединяйтесь!