Екологічна обізнаність сьогодні – чисте Запоріжжя у майбутньому
19 зі своїх 22 років з вікна своєї кімнати я мала змогу бачити "індустріальний пейзаж" – заводські труби з яких йшов різнокольоровий дим. Дитиною я навіть не здогадувалась яку шкоду, окрім естетичної, наносять ці труби моєму місту і його мешканцям. Замислюватись над цим я стала лише тоді, коли те вікно залишилося для мене єдиним вікном у світ через мою хворобу і інвалідність.
Я пам'ятаю, як у Київській лікарні медичний персонал зі співчуттям питав мене чи я не з Чорнобильської зони. Бо настільки складне порушення здоров'я можна зустріти дуже рідко. Я відповідала що я з Запоріжжя і, знов таки, бачила погляд повний співчуття. Для лікарів це було майже одне й те саме: Чорнобиль та Запоріжжя. А ще пам'ятаю розповіді киян, які, тікаючи від Чорнобильської катастрофи у 1986 році, приїздили до Запоріжжя. Вони згадували ті кілька тижнів у моєму рідному місті як якийсь жах. Вони розповідали що не могли дихати, таким задушливим був запах заводських викидів. Розповідали про те, що шкіра постійно зуділа, особливо це відчувалося якщо потрапити під дощ. Місцеві лікарі тоді переконували їх, що це Чорнобиль, радіація, якої вони "нахапались" у Києві. Але усі симптоми проходили одразу ж як ці люди покидали моє місто. І люди тікали назад у Київ, до радіації... Бо тут, у Запоріжжі, вони почувалися набагато гірше.
Визнаю, мені тоді було дуже боляче чути такі розповіді про моє місто. Як і для більшості людей, для мене моя мала батьківщина здавалась найкращим місцем на землі. А заводські труби за моїм вікном... вони сприймалися як щось невід'ємне. Але, розмовляючи з киянами, я зніяковіло казала що зараз екологічна ситуація у місті значно покращилась. Так воно тоді й було, бо це був тяжкий період історії незалежної України, коли майже усі великі підприємства не працювали. І дим йшов тоді не з кожної труби... і повітря стало прозорішим. А ще стали повертатися різноманітні птахи. Найбільший економічний спад у країні супроводжувався значним покращенням екологічної ситуації у моєму місті.
А потім заводи знов запрацювали... це повернула багатьом людям роботу, у тому числі я моєму батькові. Це приносило дохід у бюджет і давало змогу платити зарплату "бюджетникам", у тому числі і моїй мамі, що працювала в школі. Але з кожним роком погіршувався стан здоров'я дітей, усе більше людей у Запоріжжя хворіло на сезонну алергію. Чи вартий той прибуток у бюджет здоров'я мільйона мешканців Запоріжжя? Можливо й так. Але чи можна робити вигляд що присутність у місті стількох заводів одночасно не як не впливає на здоров'я його мешканців???
Молодь мого покоління, що народилась у Києві, має статус постраждалих від Чорнобильської катастрофи. І тому держава компенсує тим, хто був найбільш вразливим до впливу радіації, можливі втрати здоров'я. Так, саме можливі, бо цей пільговий статус мають усі діти без винятку, навіть ті що є здоровими. Вони мають пільги при лікуванні, оздоровлені. А багато поколінь запоріжців, що народжувались, зростали, народжували дітей серед заводських труб, не мають жодних пільг. Працівники деяких цехів на заводах мають право на безкоштовні молочні продукти. А мешканці будинків, з вікон яких можна побачити заводські труби? А ті, біля осель яких декілька разів на добу зливають розпечений шлак? Шлак, випари з якого містять ледь не всі шкідливі для людини сполуки. Вони не мають жодного соціального захисту. Чому так? Бо зараз кожен учень 10 класу знає що безпечної дози радіації не існує, а ось про безпечні дози фенолу і сіркових сполук продовжують говорити й понині.
Звісно мова не йде про те, щоб надати усім запоріжцям якийсь особливий статус чи пільги. Я кажу лише про те, ще проблема шкідливого впливу на людей заводів існує і її треба вирішувати. Хай неможливо виправити помилки забудовників міста, коли найбільш розповсюджений північно-західний вітер відносить усі заводські викиди на пожвавлений центр міста. Хай неможливо зменшити кількість заводів. Але є й те, що змінити можна – зменшити кількість шкідливих викидів у атмосферу. Наука не стоїть на місці і з кожним роком з'являються найякісніші фільтри, що запобігають забрудненню атмосфери. Вони здатні зменшити шкоду від забруднення для здоров'я людей у декілька разів. Невже наші великі і успішні заводи не мають коштів на їх придбання???
Напевно проблема й досі стоїть не в площині грошей, а в площині моральної відповідальності за свої дії. Про які фільтри можна казати, коли майже кожні вихідні на екранах екологічного моніторингу запоріжці мають змогу бачити як ледь не усі заводи викидають у повітря токсичні речовини у концентраціях, що у декілька разів перевищують норму. Ці разові викиди не питання коштів, яких ніби-то не вистачає на встановлення якісних очисних систем. Це питання сумління господарів заводів. Не можна лише силою змусити людей берегти природу, бо забруднення навколишнього середовища приносить їм прибуток. Потужні викиди шкідливих сполук загрожують для
Читать далее...