Знову я відкладаю завершення епопеї про американську освіту, бо маю
свіжий цікавий матеріал.

Коли я прийшов вчора на англійський клас, викладач нам сказала, що
на 5-му поверсі є щось цікаве, таке що не часто в Сполучених Штатах
можна побачити. Там тібетці мають виставку і роблять на очах і з
участю спостерігачів мандали - дуже гарні і складні зображення.
Це різнокольорові малюнки-схеми, які містять різні геометричні фігури,
квіти, візерунки. Сама цікава особливість, що ці зображення створюються
насипом різнокольорових піщинок (піску), які насипаються за допомогою
спеціальних мідних трубочок. Ці трубочки мають конусоподібну форму,
відкриті з обох кінців, а з одного кінця до іншого мають таку ребристу
смужку, по якій треба водити металевою паличкою, створюючи вібрації,
внаслідок чого кольоровий пісок рівномірно висипається.

Короче, показую кілька фоток.
[700x525]

[700x525]

А це ми вирішили заодно на пам'ять сфотографуватися з класом і нашою
викладачкою. Вона нас дуже добре вчить.

[700x525]

Виникає логічне запитання: а що буде, коли Мандала готова?
Виявляється, що її не фіксують. Проводять таку церемонію: згрібають всі
пісчинки до купи і потім висипають в траву. А скільки труда було вкладено,
щоб створити таку красу...
Це має символічний смисл - все на цьому світі матеріальне - не важливе для
духовного розвитку. Головне - це духовний стан, спокій, який було досягнуто
під час роботи на створенням малюнку. Якщо людина знервована і стурбована,
то в неї руки дрижать і терпіння не вистачає, отже вона ніяк не може
творити такі зображення.

Це було дуже цікаво. Я і сам спробував трохи малювати піском, тібетський
монах сказав мені, що у мене добре получається. Я взагалі завжди цікавився
східними знаннями і філософією, а тібетська культура мене приваблювала
найбільше. Так що я мав гарну нагоду торкнутися тібетської культури
власними руками.

Схоже, демократи виграли в Штатах.

Люди кажуть, що це на краще, бо демократи за виведення військ з Іраку.
Ну що ж, побачимо...

Я вирішив не надовго перервати сагу про американську систему освіти,
тому що тут, в Америці, завтра відбудеться серйозна (з моєї української
точки зору) подія - вибори до Конгресу.
Мушу вам признатися, що в нас в Україні вибори - це подія набагато
більш цікавіша і хвилююча. У нас тебе звідусіль дістануть, лиш аби ти
проголосував "так як треба". А тут "демократія" - на вулицях практично
не помітно, що наближаються вибори. Є кілька невеличких знаків, які
рекламують певних кандидатів: тільки прізвище і чим займається.
Всі ці плакатики (їм дуууже далеко до наших БІГ МОРДІВ) на паличках
акуратно встромлені в травичку на газонах. Жодних наклеєних реклам!
В одному місці я знайшов прибиту чотирма цвяхами картонку на паркані.
Отакі вони не продвинуті в передвиборчих технологіях.
[700x525]

[700x525]

[700x525]

Як ви вже побачили з фотографій, у них ніякої фантазії, ніякої винахідливості.
Куди там їм до наших ПОМАРАНЧЕВО-СИНІХ баталій!
Ніхто тут з прапорами не ходить, з гучномовцями не зазиває народ голосувати
за "потрібного" кандидата. Ще один негатив - у них не проводять безкоштовні
концерти відомі артисти для підтримки тої чи іншої партії або кандидата.

Нажаль в мене нема телевізора, тоді би я міг розповісти, як у них проводиться
передвиборча кампанія по телебаченню, якого роду в них реклами.
Зате в мене є радіо, яке я слухаю кожного дня. Там практично відсутня
інформація, що стосується виборів! Одного разу я почув рекламу, щоб люди не
йшли голосувати (антиреклама)! І лише вчора, за 2 дні до виборів, я виловив
щось віддалено схоже на політичну рекламу.

Дивно те, що у них вибори відбуваються у робочий день. Нам казала викладач
англійської мови, що багато людей скаржаться, що із-за роботи багатьом не
вдається проголосувати. Оце ДЕМОКРАТІЯ - право на голос мають всі, але не
всі мають змогу ним скористатися
А ще в них дуже дивна система голосування. Я не знаю точно чи воно однакове і
на виборах до Конгресу, але Президента вони точно вибирають по наступній
системі. Кожний штат, в залежності від населення, має певну кількість
представників (Арканзас здається має щось 11 чи 15 таких людей). В залежності
від відсотка людей, які проголосували за певного кандидата, ці представники
будуть мати голоси ЗА або ПРОТИ. Наприклад, якщо з 11 чоловік 6 проголосувало
ЗА певного кандидата, а 5 - ПРОТИ, то всі одинадцять голосів з цього штату
йдуть в ПЛЮС цьому кандидату. І так по всіх штатах, а потім сумуються всі
голоси оцих представників, і хто набрав більше, той і виграв.

На перших виборах Джорджа Буша молодшого до останнього моменту лідирував
його опонент (Гор, якщо не помиляюся), а потім залишився один єдиний штат -
Флорида - який має досить велике населення, і, відповідно, велику кількість
представників. А в тому штаті губернатором на той час був кузен Буша. Там,
як тут кажуть, провели якісь махінації, і всі голоси цього штату пішли
відповідно Бушу. Таким чином він і переміг. Американці кажуть, що це був
перший випадок за всю історію виборів президентів в США, коли не було до кінця
ясно і чітко, хто переміг. Там навіть якийсь суд був, який хотів відмінити
результати голосування по штату Флорида, але верховний суд перекреслив
рішення місцевого суду - і маємо те шо маємо.

Отака демократія в країні, яка вчить весь Світ, як "правильно" будувати
демократію. Не знаю, можливо я і помиляюся в своїх судженнях і висновках,
але я описую те, що бачу і чую, і порівнюю до нашої молодої демократії в
нашій країні. Може у вас є інші думки?

Ну от і добрались ми нарешті до університету.
Покажу для затравки картинку найстарішої будівлі
університету (там у мене проходять лекції з англійської)
[293x432]

Університет Арканзасу дуже великий. Приведу деякі формальні дані.
Засновано в 1871 році в місті Фейетвілль.
Зараз нараховує 42000 студентів і 13700 працівників.
Річний бюджет дорівнює $1.1 млрд.
Університет має 11 кампусів в містах:
Пайн Блаф (Pine Bluff), Літл Рок (Little Rock), Монтіселло (Monticello),
Хелена (Helena), Де Куін (De Queen), Хоуп (Hope), Бейтсвілл (Batesville),
Морілтон (Morrilton), Гот Спрінгс (Hot Springs) і Форт Сміт (Fort Smith).
Центральний і головний кампус знаходиться в Фейетвіллі.
Все це вкупі має президента. Тобто в них головний -
президент (а не ректор, як у нас).
Кожний кампус має свого керівника (Chancellor) і заступників.
Це аналогія до нашого ректора і проректорів


Далі буде йти мова лише про кампус в Фейетвіллі.
Університет у них поділяється не на факультети, як у нас, а на коледжі і школи:

- Dale Bumpers College of Agricultural, Food & Life Sciences
Коледж сільського господарства, харчових наук і наук про життя

- School of Architecture
Школа архітектури

- J. William Fulbright College of Arts & Sciences
Коледж мистецтв і наук імені Уільяма Фулбрайта

- Sam Walton College of Business
Коледж бізнесу імені Сема Уолтона

- College of Education and Health Professions
Коледж освіти і професій, пов'язаних із здоров'ям

- College of Engineering
Інженерний коледж

- Graduate School
Школа, яка займається аспірантами (магістри і доктори)

- Honors College
Почесний коледж
(Не маю жодної гадки, що там вчать)

- School of Law
Юридична школа

- Division of Continuing Education
Відділ післядипломної освіти (якщо правильно переклав)

- The Clinton School of Public Service
Публічна школа імені Клінтона

Кожний коледж має декана (Dean) і відповідно деканат (Dean's Office).
Коледжі поділяються на департменти (оце щось подібне до наших факультетів).
Мій департмент (фізичний) входить до Коледжу мистецтв і наук Фулбрайта.
Кожний департмент має свого керівника (Chair)(У прямому перекладі - це
крісло, чи стілець, але це означає керівну посаду).

Майже 90% приміщення фізичного департмента займають науково-дослідні
лабораторії, тобто це більше схоже на науковий інститут. Лекції студенти
слухають в інших будівлях. Наприклад я слухаю лекції "Напівпровідникові
прилади" і "Напівпровідникові наноструктури" в будівлі Інженерного коледжу,
яка називається BELL ENGINEERING CENTER:
[700x525]

Основні департменти розміщені в кампусі, однак є великі комплекси
(наприклад, сільськогосподарських і харчових технологій), які знаходяться
за межами кампуса - там у них спеціальні поля, парники і лабораторії.
Також є досить далеко від кампуса науковий центр електроніки HiDEC
(High Density Electronics Center). До цих відділень курсують автобуси.

Унікальною особливістю цього університету і цього кампусу в Фейетвіллі
є спеціальні тротуари з іменами всіх випускників (здається я вже раніше
про це згадував?), які називаються Senior Walk:
[240x336]

Велику частину території кампуса займають спортивні споруди. Особлива
гордість - це стадіон для американського футболу. Він не так давно був
відреставрований і зараз вміщую близько 72000 чоловік (це при тому, що
все населення Фейетвілля ледве дотягує до 80000, і то за рахунок студентів).
До речі, їхня команда "Рейзорбекс" після першої гучної поразки всі інші
матчі виграє. Вже 7 ігор підряд. До кінця сезону залишилось десь 4 гри.
[699x524]

Отакий тут у нас кампус.
Далі на черзі особливості їх системи освіти.

Сьогодні видався дуже складний (неочікувано) день.
Наш інструктор (викладач) з "Напвіпровідникових наноструктур"
раптом вирішив перенести тест з понеділка на сьогодні. Десь в
10:30 ранку я отримую е-мейл, що в понеділок доктор Маназра
буде зайнятий, тому тест буде сьогодні. Але при цьому ми отримаємо
меншу кількість задач (3, а не 5) і зможемо їх рішати не в класі,
а у себе в лабораторіях (чи де завгодно). На це дається часу з
1:30 до 4:30 (3 години). Але у частини студентів (і в мене в тому числі)
з 3:30 до 4:30 - семінар, причому я на тому семінарі повинен був
розказувати про систему освіти в Україні. То ми завозмущалися,
і він відклав час, коли ми маємо повернути розв'язані задачі на 5:30.

Хочу вам сказати, що тут (в Америці) коли вам пропонують як здавати
тест ("openbook test" чи "takehome test"), то краще його здавати в
аудиторії і без зошитів і книжок, тоді задачі будуть простіші. А у
випадку, коли можна користуватися книгами чи конспектами, то будьте
певні, що задачі будуть такі по складності, що відкрита книжка вам
не допоможе. Ще гірше, якщо ви погодитеся на тест, коли ви берете
завдання додому на кілька днів. У цьому випадку задачки будуть такі,
що ви потратите весь час на розв'язання, на пошуки методів у інтернеті,
на консультації з іншими студентами - все буде марно, все-одно не
напишете на всі 100 балів.

Отакі тут бувають приколи з тестами.
Я сподівався повчитися на вихідних спеціально до цього тесту, запланував
час, а тепер у мене різко прибавилося (відносно звичайно) вільного
часу. Із трьох задач я думаю, що правильно написав дві, а третю тільки
почав, але вона була не така проста. Із-за цих подій я трошки розчарований,
що я не можу отримати хороший бал за тест по причині, яка залежить не
від мене.

А от моя презентація про систему освіти в Україні пройшла дуже добре.
Я приніс в клас і показав свій диплом: всі розглядали и дивувалися,
який він маленький (американські дипломи більші ніж формат А4, і їх
вішають в рамочку на стіну).
Ця презентація навіяла мені думку описати вам Штатівську систему освіти,
університет і таке інше. Тому наступний запис, можливо навіть завтра,
я хочу присвятити цьому питанню.

Весь минулий тиждень в Фейетвіллі була група з 5 українців,
які приїхали сюди вивчати локальне управління (місцевий уряд
штату Арканзас і міста Фейетвілль). Всі вони з різних організацій
і різних міст України: Одеса, Полтава, Черкаси, Львів і Київ.
Приймала їх так звана "Ліга Жінок-Виборців" штату Арканзас.
Перед приїздом українців ця організація через офіс міжнародних
студентів зв'язалася з українськими студентами в університеті,
тобто зі мною, Юльою і Мариною (схоже, що інші українські студенти,
якщо вони є, не відгукнулися). Ці жінки попросили нас по можливості
приходити на неформальні події (вечері, обіди, зустрічі), щоб
допомогти в спілкуванні, бо серед українців лише троє говорили
англійською мовою. Відповідно на всіх цих подіях ми могли їсти і
пити безкоштовно, що для наших студентів завжди було пріоритетом

Всі члени цієї групи - це чоловіки різного віку.
Що мене трохи здивувало, це те що більшість з них розмовляли
українською мовою. Було дуже цікаво з ними поспілкуватися.
Юра (зі Львова) зробив гарну презентацію про Україну. Він
дуже добре розмовляє англійською мовою, бо вчився в Америці
(На фото він сидить в центрі):
[700x525]

Далі на фотографії зліва направо: Віталій (з Полтави), Анатолій (з Одеси),
Анатолій (з Черкас), я, Євген (з Києва), Марина.

Американці сприйняли інформацію про Україну дуже зацікавлено і після
презентації задавали багато питань. А потім ми (студенти + приїжджі
українці) заспівали кілька українських пісень, але найкраще у нас
вийшло заспівати "Ще не вмерла України...", тримаючи руку на серці.
Американці стояли і слухали, затамувавши подих.
А потім дружно і гучно аплодували

В п'ятницю в приватному будинку одного з членів Ліги Жінок-Виборців
було влаштоване прощальне барбекю, на якому був присутній у неформальній
обстановці навіть сам мер міста Фейетвілль (на наступних фото це дядько
в білій сорочці):
[700x525]

[700x525]

Всім українцям, в тому числі і нам - студентам, вручили грамоти, підписані
в адміністрації міста Літл Рок (це столиця штату Арканзас), про те, що ми
тепер є послами доброї волі штату Арканзас всюди в світі, куди б ми не пішли.
Отака красива грамота:
[700x525]

А ще, крім того, всім нам подарували "синю пташку щастя" - це сувенір із
синього скла, який виробляється в цьому штаті. До кожного сувеніру додали
картку, що це подарунок від Ліги Жінок Виборців.
[700x525]

Цікава особливість: господар цього дому - майстер-винахідник. Ми спустилися
в підвал, а там ціла майстерня, купа різних станків, виробів з металу.
Цей чоловік сам розробив модель пістолету для пейнтболу (гра, коли стріляють
кульками з фарбою), а зараз працює над моделлю якогось невеликого літака.
Я не втримався і сфотографувався на мотоциклі, який теж стояв у майстерні:
[700x525]

В суботу вони ще ходили на футбольний матч (місцева команда виграла з
рахунком 38:3), але я вже з ними не був там.

Нам, студентам, це було як бальзам на душу - зустрітися і поспілкуватися
зі своїми земляками. Вже відчувається туга за батьківщиною.

Я сподіваюся, що на електронну пошту пришлють ще інші фотографії цих
зустрічей, тоді я їх добавлю або прямо сюди, або створю новий фотоальбом.
Все, до нових зустрічей у віртуальному ефірі.

Як і обіцяв, добавляю деякі фотографії

[700x525]

[700x525]

[700x525]


[700x525]

Привіт усім. Нарешті я трохи звільнився від буденних американських справ
і добрався (практично повзучи /це я жартую/) до свого щоденника.

Ось уже два місяці і 6 днів, як я приїхав до Сполучених Штатів. Можна
озирнутися назад і підсумувати, які зміни відбулися в моєму житті, що
нового я здобув, як влаштувався і що варто чекати від майбутнього.
Я вже трохи звик, прилаштувався до іншої ширини американських рейок
(це я модифікував трохи вираз, коли "життя повертається в свою колію")
і зараз набираю хід. Навчання йде повним ходом - середина семестру.
В науці - невелика перерва, бо нема свіжих зразків, щоб міряти, та і
Юрій Іванович, з яким я в основному працюю, поїхав на три тижні до
Німеччини.

Отже, що ж я здобув до цих пір. Я живу в окремій квартирі (про Ахмедовий
переїзд буде трохи пізніше), яка досить велика і знаходиться не дуже
далеко від місця роботи і навчання. В мене значно покращилося розуміння
англійської мови (принаймні голова уже не болить в кінці дня). В розмовній
мові теж є прогрес, хоча я б хотів кращого. Я трохи шкодую, що практично
не взяв з собою адаптованої літератури на англійській мові, щоб вчити
готові вирази і фрази. Але я вже знайшов дещо в інтернеті - це плюс.
Крім того, після переїзду Ахмеда, коли стало тихо і скучно в хаті, я
вирішив купити невеликий магнітофон на CD диски з радіо. Так що зараз
я постійно слухаю передачі англійською мовою. Цікаво, що у них практично
немає реклами (досить рідко) і багато хорошої музики.
О, згадав на ходу про музику: я дуже скучив за своєю гітарою. І от
позавчора я знайшов у супермаркеті невеличкий музичний відділ, де можна
всього за 100$ купити досить хорошу гітару. Але мені треба набратися
терпіння і дочекатися наступної зарплати,
бо я вже і так купив пилосос, мобільний телефон, набір посуду, подушку,
одіяло і деякий одяг.

З першого жовтня Ахмед вже живе в окремій квартирі. Він переїжджав минулої
неділі. Дуже це важка справа - переїзд. Якби не хороші люди, які є на світі,
то довелося б дуже туго. На щастя, Ахмеду вдалося домовитися з чоловіком з
його департмента, який має великий причеп (трейлер) до свого джипа.
Коли ми втрьох завантажили весь Ахмедів крам в трейлер, то я усвідомив, що
моя квартира знову опустіла. Тепер мені знову треба думати про меблі. Але
це вже не так критично, принаймні мені є на чому спати, на чому сидіти і
куди класти свої книги і речі. Щоб квартира набула повністю обжитого вигляду,
потрібен час. В ахмеда квартира в дечому краща за мою, однак вона програє
в площі і у відстані від Кампуса (практично вдвічі далі). Ми влаштували
невелике новосілля у вигляді піцци, кока-коли і перегляду фільма на комп'ютері.
Взагалі кажучи, наше співпроживання було взаємно вигідне нам обом, бо і
мені і йому треба було трохи зекономити гроші, оскільки перша платня не була
за повний місяць, а лише за половину. Крім того, в перші дні було дуже
важливо мати друга, з яким можна ділитися проблемами, підтримувати один
одного і давати поради. Це дійсно допомогло. Тепер у мене є справжній друг
родом із Єгипту (з Каїру).

Також за цей період трохи розрослося коло знайомств і потенційних друзів.
Крім людей, з якими я разом працюю і навчаюся, я знайшов земляків з України -
це двоє дівчат-студентів Юля і Марина. Також кожного тижня зустрічаю хлопців
і дівчат з Казахстану і Узбекистану. Росіян щось давно не бачив, видно
загрузли в навчанні. Маю нових знайомих, наприклад Асад з Сирії - хороший
хлопець. Взагалі цікаво, що останнім часом з'являється багато знайомих
мусульман. У них зараз іде місяць посту - Рамадан, і вони кожного вечора
запрошують багато людей до себе в мечеть покуштувати різних страв і
поспілкуватися. (Для довідки: під час Рамадану мусульмани взагалі нічого не
їдять і не п'ють на протязі дня - від сходу до заходу Сонця, а вночі вони
можуть їсти і пити). Так от, у суботу я теж був у мечеті. Дуже цікаво
побачити особливості релігії і культури інших народів. Там я зустрів багатьох
людей, не мусульман, які теж були запрошені - це і викладачі університету, і
студенти. З мого департменту я зустрів десь до п'яти чоловік. Також я зустрів
хлопця, з яким ми разом ходимо на англійську. Він з Бангладеша. Я ніколи не
знав, що 90% населення цієї країни - це мусульмани. Завжди дізнаєшся щось
нове і цікаве про світ і про людей. Крім того, мусульмани зовсім не такі
войовничі, як про них думають багато людей. Ще в мечеті я зустрів "наших"
з Казахстану і Узбекистану - вони теж мусульмани, хоча і не такі ортодоксальні,
як араби.

Ось такі мої роздуми про американське життя...

А ось за цим компю'тером я зараз сиджу і набираю цей тескт:

[700x525]

Цікава подія була вчора у Фейетвілі, можна сказати історична.
Це був з'їзд, чи фестиваль, чи просто загальна тусовка байкерів
з усіх Штатів. Я не знаю точно, чи це дійство відбувається тут
кожного року і в певний час, чи це було одноразово. Коротше,
з'їхалось десь до 10 тисяч мотоциклістів з усіх куточків Америки.
[700x525]

Окупували весь центр. Поліція навіть перекрила в'їзд в центральну
частину міста для всіх інших видів транспорту. Стоянки влаштували
біля Банку Америки:

[700x525]

Вздовж вулиці Діксона (Dickson Street)

[700x525]

Я зняв кілька прикольних фоток. Ось наприклад ця
(If you can read this the bitch fell off!
This bitch doesn't fall off!
: думаю, що ви зрозумієте)

[700x525]

Навіть такі мотоцикли бувають

[700x525]

А цьому мужику із-за габаритів жінки довелося міняти
конструкцію задньої частини свого байка:
він був вимушений добавити ще одне колесо, так що тепер
його машина здобула більшу стійкість і підйомну силу.

[700x525]

Такий вигляд мали вулиці Фейетвіля в цей день

[700x525]

А це якось випадково затесалася машинка поміж мотоцикли

[700x525]

Наступне фото - без коментарів

[525x700]

Інші мотоцикли, які я бачив у цей день ви можете подивитися
в фотоальбомі "Мотоцикли".

Цікаво, що більшість цих байкерів - це люди, яким за 40 років і
більше. Більшість з них приїхали разом із жінками.
В цей день в різних барах виступали багато рок-груп, щоправда
вхід в ті бари - платний (десь 4 долари) і тільки якщо тобі
вже виповнилося 21 рік (до 21 пити спиртне в цьому штаті заборонено).
Всюди стояв запах барбекю (шашлики по-нашому) і смаженої цибулі.
Відчувався американський ковбойський дух, однак при цьому мотоцикли
замінили коней.

Отакі цікаві події трапляються в Фейєтвілі... (прямо вірші получаються)

По назві цього запису можна здогадатися, що він відповідає фотографіям
в одноіменному фотоальбомі.

Одним з елементів програми Орієнтації для міжнародних студентів було
знайомство з життям американців, а саме відвідини і обід в будинку
американської сім'ї. Отже, групи студентів від 6 до 12 чоловік (в залежності
від вмістимості транспортних засобів) розібрали представники сімей і
роз'їхалися. Нашу групу (7 студентів) забрала симпатична жінка на ім'я Сьюзан.
Ми всі помістилися у великий джип і поїхали за місто: ця сім'я живе в лісі,
де до найближчого сусіда може бути 2 км.

Будинок у них двоповерховий, збудований з каменя, гарно спланований.
Нас зустрів чоловік і четверо дітей. Чоловіка звати Метью, він професор
університету в області бізнесу. У них двоє хлопчиків і двоє дівчаток.
Спочатку ми пограли трохи в футбол з дітьми на подвір'ї (див. фото), а
потім пішли обідати (я би швидше сказав - вечеряти). За столом ми почали
обмінюватися думками, знайомитися. До речі, коли ми прийшли, в них уже
був один студент (студент цього професора). Таким чином, в сумі нас було
8 студентів - і всі з різних країн: Ахмед (Єгипет), Зейнеп (Туреччина),
Фата (Іран), Сандра (Австрія), Валентина (Болгарія), Леі Жао (Китай),
Томое (Японія) і я (Україна).

Сім'я віруюча: Метью кожного ранку читає біблію. Дітей навчають самі
батьки до певного віку (тобто діти до школи не ходять), а потім віддадуть
до платного ліцею чи гімназії. Чоловік працює в університеті, а дружина
виховує дітей і займається господарством (мається на увазі в будинку,
ніякого города з картоплею, чи навіть з морквою, у них нема). Кожна
дитина має свою окрему, досить велику, кімнату. У вітальні стоїть фортепіано:
на фотографії сташий син грає для нас якийсь твір із класики. А старша
донька бере уроки гри на флейті. Є в будинку тенісний стіл та різне
спортивне знаряддя. Загалом, будинок мені дуже сподобався.

Після вечері ми всі сиділи у вітальні біля каміну і розмовляли. Метью
роззповідав нам про свою сім'ю, як вони живуть, про своє минуле, про цікаві
випадки в університеті. Кожний з нас розповів трохи про свою країну, а
діти шукали наші країни на глобусі. Ахмед розповів цікаві історії про
Єгипет: про те, що є один храм, в якому стоїть статуя Рамзеса; на протязі
вже багатьох століть кожного року в один і той самий день, в одну і ту
саму годину, хвилину і, навіть, секунду із малесенької дірочки на стелі
храма падає промінчик сонця прямо на обличчя Рамзеса і освітлює його на
кілька миттєвостей. І ніхто не знає, як давні будівничі могли розрахувати
все з такою неймовірною точністю.

Коли вже було зовсім темно на дворі, Метью і Сьюзен розвезли нас на своїх
машинах по домах.

Це було дуже цікаво і корисно.

Недавно була перша в цьому сезоні гра місцевої команди, яка називається ВЕПРІ
(або Razorbacks). За тиждень до ігри всі почали дуріти по різному. Носяться
з плакатами, іграшками, майками, сумками - все з символом команди - червоний
кабан. Цей символ переслідує всюди: в магазинах, в автобусах, навіть на
студентському ID зображена ця червона потвора. В місті можна зустріти
монументи, присвячені кабану.

[700x525]

Короче, кабан (вепр, боров, свиня - називайте, як хочете) - це бог міста
Фейетвіль і цього університету. А мій сусід Ахмед цих "добрих" тварин
не любить зовсім (бо він мусульманин) і був дуже розчарований, коли
зрозумів, що йому доведеться терпіти їх всюди, навіть на власному
студентському.

День гри - субота. В місто понаїхала тьма-тьменна автомобілів з усього штату
(а також з інших штатів). Боротьба йшла за кожний клаптик землі, щоб
припаркувати машину поближче до стадіону. Багато жителів і студентів, які
живуть в будинках, заробляють по 10$ з машини за парковку на території біля
свого житла.
(Нажаль я не маю такої території)
На всіх машинах наклейки червоного вепря, що біжить. З вікон стирчать
прапори (також з відомим символом команди).
Із-за гри відмінили автобусні рейси, і ми з сусідом не зомгли поїхати у
Вол-Март (Wal-Mart) великий супермаркет; довелося скуповуватися в звичайному
магазині. Хотіли піти в спортивний студентський цетр трохи позайматися в
спортзалі - теж зачинено. Цей футбол заважає нормальним людям (я маю на увазі
іноземцям) жити звичайним життям в Америці.

Одні люди з самого ранку понабирали купу їжі і питва і прийшли під стіни
стадіону: просто посидіти на принесених розкладних стільчиках (теж червоного
кольору із символом команди), потусуватися, покидати м'яча... А гра
починалася тільки о 7:30 вечора. Інші, що мають більше клепок в голові,
влаштували пікніки біля своїх власних будинків. Щоправда, після таких
пікніків потім треба прибирати гори сміття. Тому я розумію тих, що тусують
біля стадіону - там прибирають робітники.

За дві години до початку гри по всьому місту можна зустріти людей, які йдуть
(це рідка можливість для жителя міста пройтися пішки, бо на машині просто не
підступишся) колонами в одному напрямку - до стадіону.
Стадіон був забитий вщент. Шум було чути на кілька кілометрів навкруги.
Я в цей час сидів у лабораторії і займався більш корисними справами.

Ситуація різко змінилася після гри...
Виявилося, що приїжджала команда, яка займає провідні позиції в турнірній
таблиці і неодноразово була чемпіоном США. Вона розгромила в пух-і-прах
Вепрів.

Більшість людей поверталася додому мовчки. Кілька не зовсім тверезих
молодих людей йшли, описуючи кривулі по дорозі, посилаючи свою команду в
такі потаємні місця, про які всі знають, але ніхто туди добровільно не хоче
попасти. А ще кілька годин назад вони боготворили своїх футболістів.
Однак ніхто нічого не розбив і не поламав. В цьому особливість американців.

На ранок місто прокинулося десь в обід, і ніхто навіть півслова не промовив
про вчорашню гру. Весь наступний тиждень в університеті жодна людина
не чіпала тему про футбол.

Чекаємо на наступну гру...

[700x525]

Меблі - це (як виявляється) дуже важлива штука (чи штуки) в житті кожної
людини. Це дійсно гостро можна відчути лише тоді, коли їх зовсім нема.
Так було і з нами в перші дні нашого проживання в квартирі. Основними
нашими меблями були наші валізи, оббиті і обчухані транспортерами і машинами
американських аеропортів. Потім один хороший студент (американець) на
ім'я Тім позичив нам якісь одіяла і подушки, щоб було трохи зручніше
спати.

І так, пошуки меблів. Перше, що ми зробили, це пересвідчилися, що купувати
нові меблі в супермаркеті - дуже дорого, не потягнемо. Значить треба
шукати БУшні. В Америці є така прикольна штука - YARD SALE (Yard - двір,
Sale - розпродаж) - це розпродаж різних уже непотрібних речей людьми в
дворах біля своїх будинків. Іноді це називається GARAGE SALE, тому що
часто при цьому відчинений гараж, де лежать різні речі для продажу.
Так от, ці події бувають практично кожну суботу. Але для того, щоб знайти
щось дійсно хороше, треба об'їздити декілька таких місць і встати для
цього треба дуже рано (виїхали ми о 6:30 ранку). Знову ж таки з Тімом
(в нього класна машина - джип з кузовом - ніби спеціально для таких речей)
в суботу я поїхав шукати шось для квартири. Перше, що я вподобав, це була
широка тумба з шухлядами і поличками. Багатофункціональна річ: можна
використати для книжок і зошитів, також в якості стола. Питали 20$,
сторгувався за 15$. Я взагалі по життю не люблю торгуватися, але коли
життя заставляє економити кожний цент, то доводиться. В іншому місці я зробив
оптову покупку: купив розкладний диван (майже новий!) і набір з двох
матрасів, які мені служать зараз ліжком. Питали 40$, купив за 35$.
Таким чином я за один день трохи прибарахлив нашу квартиру.

Це ми так вантажили мій розкладний диван.
[640x432]

А це ми вже їхали додому, щасливі після успішного полювання на дешеві меблі.
[640x432]

Через певний час була спеціально організована подія для нових міжнародних
студентів. Християнське Студентське Товариство зробило безкоштовну
роздачу різних речей для студентів. Ви би бачили, як натовп студентів
змів усе за годину, мов ураган. Короче, ми з Ахмедом взяли ще одне
ліжко, великий стіл, журнальний столик, м'який диванчик, два стільці
і купу всіляких дрібниць. Це ж товариство організувало безкоштовно
доставку речей для студентів. Чоловік, який на своїй машині віз нам речі,
недавно (просто неймовірно!) був на Україні в Харкові більше року.
Навіть знає трохи по російськи говорити. Такі бувають співпадіння.

Зараз наша квартира практично повністю умебльована, а потратив я всього
50 долярів.

(Дивіться ще інші фотографії в альбомі "Перші меблі")

Пошуки квартири - це дуже серйозне питання, бо це умови проживання як мінімум на 9 місяців (мінімальний строк зняття квартири).
Навколо Кампуса, та і взагалі по всьому Фейєтвілю, збудовано багато спеціальних житлових комплексів для ренти студентам і людям, що приїздять до Університету. Спектр умов і цін дуже широкий.

Кінець літа - це гарячий сезон, бо починається новий семестр. Тому треба якнайшвидше шукати хороший варіант. Мені допоміг товариш з факультету, бо без машини я б ходив дуже довго. Як правило, квартири діляться на one-bedroom, two-bedroom і three-bedroom. Це означає, що є одна, дві або три спальні. Але крім спальні ще є хол - це окрема досить велика кімната зразу після вхідних дверей. Є в квартирі досить велика кухня і, звичайно, ванна.

Ми шукали квартиру з одною спальною. В одному місці нас задовільнили умови і ціна, але я не був готовий заплатити зразу депозит, тому ми попросили жінку в офісі притримати цю квартиру до вечора. Пояснюю щодо депозиту. Коли знімаєш квартиру, ти мусиш заплатити певну суму, яка є своєрідною страховкою. Частину цієї суми ти отримаєш назад, коли закінчиться строк оренди квартири, а частину вони залишають, пояснюючи це тим, що їм треба після тебе зробити чистку квартири, а можливо і ремонт. Коротше кажучи, здирають де лиш можуть. Так от, я повернувся в цей офіс ввечері, і що ви думаєте - ця жінка здала ту квартиру, яку я оглядав. А аргумент у неї був дуже простий - прийшов хлопець на ім’я Віталій і зняв квартиру. Я не вірю, що вона не запам’ятала мене в обличчя. Але щастя, що там була ще одна вільна квартира за таку саму ціну - 395$/ місяць + за електрику і 250$ депозит. Зрозуміло, що депозит платиться тільки один раз. Так що тепер в одному комплексі живуть аж два Віталії - це для Америки рідкість. Правда другий Віталій - з Росії.

Плюсом цього комплексу є те, що у внутрішньому дворі є басейн (див. фото). Є також пральна кімната. Пральні машини і сушилки нагадали мені книгу Носова про Незнайку і його друзів. Якщо хтось читав, то він мене зрозуміє. Щоб пральна машина почала прати, треба в спеціальні місця поставити 4 монетки по 25 центів, тобто 1$, і нажати кнопку. Як тільки машина з’їсть гроші, вона почне працювати. Аналогічна ситуація з сушилками. Так шо процес прання і сушіння білизни в цілому коштує 2 бакси. Але проблема в тому, що ці машини жруть тільки 25-центові монети. Тому при покупках треба збирати і пильно берегти монетки по 25 центів.

Отже, я зняв цю квартиру і оформив всі необхідні документи. Але живемо ми двоє з моїм новим товаришом Ахмедом, тому платимо ми по половині кожний. Це тимчасово, поки не приїде його дружина з Єгипту. Тоді він піде на іншу квартиру, яку він уже зарезервував, а я залишуся один.
Квартири здаються без меблів, лише на кухні є щось типу кухні (меблі), холодильник і електроплита, але без стола і стільців. Тому наступний крок - це знайти меблі. Пошуки меблів - це окрема велика тема, якій я присвячу наступний запис.

Якщо подивитися на карту, то штат Арканзас з одного
боку має форму квадрата. В лівому верхньому кутку
цього квадрата, тобто на північному заході, якраз і
розташоване місто Фейетвіль. (Для довідки: всього в
Сполучених Штатах є три міста з назвою Фейетвіль)

Місто невелике - всього 70000 населення. Університет -
це основна організація, навколо якої будується все
життя міста. Одною з особливих ознак університету і
міста (або навпаки - це ознака цієї людини) є те, що
тут народився і навчався Біл Клінтон і його дружина
Хіларі. В будинку, де жив майбутній президент, зараз
зробили музей; треба буде якось його відвідати.
По площі місто розкинулось на досить значну територію.
Це тому, що більшість людей живуть у приватних
одно- і двоповерхових будинках. Взагалі високих
будівель практично немає. Ще я помітив одну цікаву
особливість університетських будівель: з середини
вони завжди не такі, як ти очікуєш їх побачити -
значно більші об'єми і оригінальні архітектурні
рішення, використання підземних додаткових поверхів.
А зовні будівлі здаються не дуже великими. Можливо
це ще й тому, що ландшафт тут горбистий, і якщо
будинок стоїть на схилі, то з одного боку здається,
ніби ти на першому поверсі, а насправді - це другий
чи, навіть, третій поверх.

Майже всі люди їздять на автомобілях, дуже рідко
зустрічаються пішоходи. Мабуть тому в них майже
відсутні тротуари (за виключенням звичайно Кампуса).
А от в Кампусі є особливі тротуари: прізвища всіх
поголовно випускників університету починаючи з його
заснування (а це на хвилинку 1871 рік) написані на
тротуарах Кампуса (видавлені, коли ще бетон був рідкий).
Так що і моє прізвище через кілька років появиться
на черговому тротуарі.
Повернемось до людей. Одним словом, люди тут ліниві
ходити пішки (хоча в літню спеку це і не так легко).
До речі про погоду - тут страшенно висока вологість -
це означає що спеку переносити дуже важко. Іноді
йдеш по вулиці і важко дихати, так ніби ти в сауні
знаходишся.
Благо, що у всіх приміщеннях є кондиціонери.
Ще раз повернемося до лінивих американців. На фото
внизу ви можете побачити які дивовижні пристрої
може придумати людина, лиш аби не ходити пішки
(в даному випадку - це полісмен)
[700x525]

Загалом, багато цікавих речей можна побачити в Фейетвілі.
Містечко дуже зелене - багато дерев і кущів. Дуже багато
в місті живе білок, їх можна зустріти всюди і вони
абсолютно не бояться людей. Але ці білки не такі, як наші -
вони сірого кольору і хвіст у них не пухнастий. Я
збираю цікаві кадри з білками і виставлю їх в окрему
серію фоток під назвою "Спіймай білочку".
Ще мені здається цікавим, що часто можна зустріти стовп
з кнопкою і мікрофоном для виклику 911. Це називається
"Emergency Information" (див. фото)



[525x700]

Що мені не дуже подобається - це те, що тут практично
нема різних невеликих магазинчиків, де можна швидко
знайти необхідну тобі дрібничку. Тут обов'язково треба
сідати в машину і пиляти кілька миль до найближчого
супермаркета, де знайти щось серед різноманіття товару
досить важко. А супермаркети в Штатах дійсно ДУЖЕ ВЕЛИКІ.

Ще цікава особливість - їздять університетські автобуси.
Вони мають не номери, а кольори, тобто написано -
червоний маршрут, чи синій, чи зелений і т.д. Проїзд
безкоштовний, але маршрути у них дуже запутані і іноді
швидше піти пішки, ніж чекати і їхати автобусом.

Далі буде...

Вийшло деяке непорозуміння у зв'язку з тим, що фотографії
дещо випереджають текст повідомлень.
Справа в тому, що в гуртожитку я прожив всього кілька днів.
Це було так зване тимчасове проживання (Temporary Housing).
Звідти мені треба було якнайшвидше звалити, бо за кожний
день капало по 26 баксів, а це досить дорого. Тому я
(за допомогою земляків з факультету) знайшов квартиру.
Фотографії, що ви бачите в серіях "Home in the beginnig"
і "Apartments from outside" - це вже квартира. Ок?
А гуртожиток я спеціально вчора сфотографував, щоб тут
показати. Це головний вхід.
[700x525]

[270x216]
Волонтер Ендрю - молодий американський
хлопець в футболці, шортах і кепці -
вручив нам (мені та Ахмеду) конверти з
інформацією від офісу для міжнародних
студентів (ISS - International Students & Scolars).
І шо ви думаєте - і на моєму, і на Ахмедовому
конвертах був написаний однаковий номер
кімнати #206. Отже, я познайомився зі своїм
сусідом по кімнаті ще в літаку !?

По дорозі ми розговорилися, виясняли, хто звідки приїхав,
хто по якій спеціальності вчиться, якими мовами володіє,
чим захоплюється. Ми з Ахмедом звичайно розпитували Ендрю про
Фейетвіль, про університет та і взагалі про американське життя.
Виявилося, що Ахмед ще може розмовляти французською і німецькою,
крім англійської і арабської мов, але володіє ними не досконало.
Також вияснили, що Ахмед вже має жінку (одружився буквально за
два тижні до від'їзду в США).

Навколо Фейетвіля розкинулися фермерські угіддя, ми навіть
бачили гарних білих коней, що паслися в просторих огорожах.
Під'їжджаючи до капусу (CAMPUS - це назва університетського
містечка) найбільше вразила велич спортивних споруд: найбільший
стадіон звичайно для американського футболу (не такий великий
як наш Республіканський в Києві, але точно більший, ніж
Динамівський), великий критий стадіон для баскетболу, стадіон
для бейсболу, басейн, і якийсь невеликий стадіон для сокера
(тобто нашого європейського футболу). Короче, WAW!
До речі, символ футбольної команди університету - червоний
вепр (англ. Rezorback) і тому ви всюди можете зустріти ці
символи: статуї вепра в парку, емблеми на сумках, майках,
кепках, у всій самих неймовірних місцях. Одну з емблем ви
бачите на верху в цьому записі.

Ендрю допоміг нам донести наші сумки (вірніше Ахмедові, бо вони
були повні з книгами і дуже важкі) до гуртожитку, в якому
одночасно розміщувався і ISS офіс. Тут багато будівель
називаються Холами, наш гуртожиток - це Holcombe Hall.
Біля всіх університетських будівель є металева табличка
з назвою (див. у фотоальбомі).
Ми зареєструвалися, отримали ключі - один від зовнішніх
дверей (магнітна картка) і від кімнати (звичайний ключ).
Попрощалися з Ендрю і подякували йому за зустріч.
Гуртожиток тут звичайно кращий, ніж у нас на Проспекті
Науки, але теж не ідеальний, як я міг собі раніше уявляти.
Коридорна система, на поверсі - туалети, рукомойники і душові
(все в одному приміщенні). Хлопці і дівчата живуть на різних
поверхах. В кімнаті два ліжка, два столи з лампами і шухлядами,
дві вбудовані шафи і дві велиуі тумби. Крім того є
холодильник, мікрохвильова піч і кондиціонер, без якого
тут влітку просто не вижити. А, ще в кожній кімнаті є телефон,
з якого можна безкоштовно дзвонити в межах регіону
(штат Арканзас поділений на три регіони), а також розетка
для підключення до інтернету, який для студентів безкоштовний.
Мінуси - десь оббита фарба на дверях і меблях, досить
низька стеля і...це все. При вході є деск, де постійно
чергують вахтери, сидячи за комп'ютером і лазячи
по інтернету. Як правило, вахтерами працюють студенти
і вони змінюють один одного три чи чотири рази на добу.
Їх задача - відчиняти двері, натискаючи на кнопку, якщо
студент забув ключ, або якщо прийшов відвідувач, і
відповідати на питання студентів, які як правило виникають
у новачків, типу нас з Ахмедом.

Далі буде...

Під час подорожі до США зі мною сталася цікава пригода.
Але почну з самого початку.
В аеропорту "Бориспіль" я попрощався з батьками
(які приїхали до Києва забрати мої речі з гуртожитку
на проспекті Науки, де я прожив майже 6 років) і сів
на літак Боінг (здається 747 :-)) компанії АЕРОСВІТ.
Вся моя подорож складалася з трьох перельотів:
Київ - Нью Йорк, Нью Йорк - Атланта,
Атланта - Фейетвіль (Арканзас). По території Сполучених
Штатів я летів літаками авіакомпанії DELTA.
Не подумайте, що це самореклама, але переліт і сервіс
Аеросвіту мені сподобався на порядок більше, ніж
американської авіакомпанії.
До речі, я летів літаком впреше в житті.

Місце в мене було біля вікна. Летіли ми майже 10 годин.
Я думав, що ми полетимо прямо на Захід і я скоро з
височини зможу споглядати красу рідних Карпатських гір.
Але я спостерігав дуже дивні ландшафти без великих міст.
Згодом з'явилося море, якісь острови. Я не міг второпати,
куди це ми летимо, поки не вияснив, що наш курс лежить
через Білорусію на північний захід, через північне море
і Скандинавію. Незабаром із-за хмар визирнула і земля
вікінгів. Це було дивовижне видовище: вся поверхня
покрита горами і озерами різної величини. Потім ми
наблизилися до океану і суцільна суша плавно перейшла
в набір хаотично розкиданих островів різної величини.
Над океаном літак набрав висоту і за вікном можна
було спостерігати тільки хмари, які заповнили весь
простір під нами, а зверху - синє небо і яскраве сонце.

З висоти пташиного польоту велич Нью Йорка просто вражає.
Але як я не намагався, я так і не зміг побачити
хмарочоси Мангетена. Після приземлення наш командир
екіпажу отримав бурні аплодисменти. Між іншим, американці
не вітають свого пілота з вдалим приземленням.
В аеропорту Джона Ф. Кеннеді (його так і називають JFK)
я пройшов без ексцесів митний контроль і отримав свій
багаж. ВСЕ. Я вже в Америці! Але тепер треба було
знайти з якого гейта відлітає мій літак на Атланту.
А це не так просто, бо аеропорт величезний, просто
гігантський - між гейтами курсують поїзди тіпа нашого
метро, правда поменші і автоматичні, тобто без шофера.
Мені повезло, що були "київські" пасажири, які теж летіли до
Атланти. Я приєднався до їх групи і ми всі разом
якось добралися до потрібного гейта. Тут я вистояв
довжелезну чергу, поки знову здав свій багаж.
Потім було шось цікаве і неймовірне: контроль перед
посадочною зоною. Треба було роззуватися, знімати всі
металеві речі, годинник, пояс... Слава Богу, що в
мене нічого не запищало при проходження через
метало-детектор. Дивно, що при в'їзді до Сполучених
Штатів вони так ретельно не перевіряли.
І тут почалося... Літак до Атланти затримали на
2.5 години із-за погоди. А в Атланті в мене було
всього 40 хвилин на пересадку, отже я не встиг на
наступний рейс. В Атланту я прилетів десь о 12 годині
ночі. Мені звичайно перереєстрували безкоштовно
квиток на наступний літак, але довелося сидіти і
чекати цілу ніч в аеропорту. Аеропорт величезний, але,
на відміну від JFK Нью Йорка, він має більш просту і
чітку структуру. Тож я розібрався як переходити з
одного терміналу на інший.
Ще онда річ, із-за якої я переживав - це те, що мене
повинен був зустрічати в Арканзасі волонтер від
університету. Я не прилетів вчасно і не міг ніяк
повідомити про це. І я був певний, що наступного дня
мене вже ніхто зустрічати не буде. З такими
думками я сидів, дрімав, блукав коридорами
аеропорту, спостерігав як вночі працівники чистять
все спеціальними пилососами. Підмітив, що в Америці
не все так ідеально, як я думав раніше: є порвані чи
порізані сидіння, не всюди ідеальна чистота,
зустрічав пописані чи поцарапані стіни...

Вранці, поснідавши купленою за долар булочкою і
баночкою кока-коли (теж за долар), вже з кращим
настроєм і досвідом двох перельотів я сів на
літак до Арканзасу (XNA North-West Regional Airport).
Я сидів в самому хвості літака (по Штатах я летів
маленькими літаками десь по 50 місць) біля
вікна, сусіда в мене не було. Напроти, так само
без сусіда, сидів молодий хлопець арабської
зовнішності і читав якийсь маленький молитовник -
мабуть молитви з Корану. Як я вже казав, сервіс
в літаках Дельти не супер: нас не кормили, а тільки
запропонували якісь горішки, печиво і соки.
Коли ми приземлилися, цей хлопець запитав мене,
чи я часом не студент. Виявилося, що він теж
новий PhD студент, але в області космічної науки,
на відміну від мене (я фізик). Його звуть Ахмед
і він із столиці Єгипту - Каїру. Отже, ми познайомилися
і пішли шукати місце для отримання багажу.
Ахмед ще запитав мене, де я збираюся тимчасово
жити. Я сказав, що в Holcombe Hall (це гуртожиток).
Він відповів, що теж там зарезервував місце.
Біля "адської машини", яка викидає сумки на транспортер,
що крутиться по колу, ми зустріли хлопця по імені Ендрю,
який виявився волонтером і він зустрічав нас обох зразу.
Ахмед "вирвав" з лап машини свої дві сумки, а я
отримав лише одну і продовжував чекати.
Потім я Читать далее...

Тут, в Університеті Арканзасу, є великі комп'ютерні класи, де кожний
студент може безкоштовно користуватися інтернетом і роздруковувати на
принтер загального доступу все, що захоче. Але для цього потрібно мати
свій логін і пароль. При реєстрації студентів кожному надається логін
і пароль. Швидкість інету - афігенна. На цій фотці я сиджу в такому
класі.
[700x525]

Привіт усім!
Мене звуть Віталій. Мені 27 років. Я з України.
Недавно приїхав до Сполучених Штатів Америки навчатись в аспірантурі. В цьому щоденнику я хочу поділитися з вами своїми враженнями.