Всі вже про весну давно написали, а я от тільки зараз зібрався...

Йдучи на роботу,
зробив кілька фоток.
Дерева так гарно цвітуть.
Весна, потепліло,
І настрій змінило
На краще все йде мабуть.

[700x525]
[700x525]
[700x525]
[700x525]

А це я зробив, коли вже йшов з роботи. Такий собі фото-арт получився
[699x513]

Я вже раніше казав, що в Америці без автомобіля дуже важко вижити (тобто
нормально, по-людськи жити). Все розташоване на великих відстанях, дуже мало
нормальних тротуарів. В деяких місцях просто неможливо підійти пішки до
потрібної установи - не передбачено. Як це людина може не мати автомобіля ???
Короче сьогодні я таки дістався до поліцейського тестового центру (знову ж таки
тільки завдяки тому, що мене підвезли, бо воно знаходиться в сусідньому місті)
де здав екзамен на права. Але це лише теоретична частина, водіння - через
місяць. Теж треба буде когось попросити, щоб зі мною поїхав і дав свою машину,
бо поліція не надає автомобілів для здачі іспиту.

Отримаю права (дасть Бог), а тоді вже буду думати, де дістати машину. Тут
можна відносно недорого купити Б/У машину. Шкода, що мої українські права їм
не підійшли: нема англійського, вибачте, повного перекладу.
Та нічого, почитати американські правила дорожнього руху ніколи не завадить.

Вчора випадково в інтернеті знайшов, що в цю суботу бився Володя Кличко.
Я до того дожився, що вже навіть не знаю про такі події. Локальне американське
телебачення, яке в мене є, звичайно по новинам нічого про це не говорило.
Але все одно приємно, що наш Володя достойно захистив світ титул чемпіона світу
по двох категоріях. Шкода, що мій тезка Віталій вже не виступає на рингу.
Я хотів би бачити їх обох одночасно на самій високій сходинці світового боксу.
[295x409]

Шось я трохи втомився від роботи. Якщо кожного дня працювати, в тому числі
в суботу і в неділю, то між днями немає ніякої різниці. Просто психологічно
потрібно змінити рід діяльності. Але у науковців так не виходить: якщо робота є,
то її треба робити без затримки, а робота є завжди, тому так і виходить.

Ось наприклад як ми працюємо в так званій "чистій кімнаті". Це у нас клас по
виготовленню наноструктур.
[700x524]

Саме важливе, що треба пам'ятати і неухильно виконувати - це правила техніки
безпеки, тому що працюємо з різними хімічними речовинами, ультрафіолетовим
випромінюванням та іншими різними установками, які щось нагрівають, щось
розкручують на дуже великих швидкостях, щось випаровують, а потім осаджують
на поверхню і т. д. (деталі опускаю...)

Задаю невеличку задачку: знайдіть мене на фотографії

Вчора дійсно був дивний день. За півроку існування мого щоденника мене ніхто
не добавляв у свій перелік друзів, а вчора це сталося аж двічі. ДЯКУЮ !!!
Мені дуже приємно, що мій щоденник читають.

Тому я подумав, що вже час поставити якусь аватару, а то я якийсь зовсім без
обличчя :)

Слушать этот музыкальный файл

Просто про Україну...

Таке буває рідко. Цієї зими два рази випадав сніг: перший раз якраз 1-го грудня,
але тоді він швидко розтав - через день; а другий раз - десь в кінці січня,
цього разу він протримався майже тиждень, бо були "морози" (десь 7-8 градусів)
з десяток днів. Взагалі люди кажуть, що за останні 5-7 років це сама холодна
зима. Так що мені повезло побачити тутешню зиму. Мабуть наступного року
снігу взагалі не буде.

Так от, одного ранку виходжу я з квартири, а там...
Зирк ліворуч, а в нашому басейні можна на ковзанах їздити
[700x525]

Зирк праворуч, а там обмерзлі, засніжені машини
[700x525]

Зразу якось так радісно стало на душі. Автобуси звичайно не ходять в таку
"сувору" погоду, тому я не роздумуючи пішов пішки до університету. Сніжок
весело поскрипував під ногами.
А ось ця фура червона, що кока-колу розвозить, зупинилася на світлофорі і
далі вже не могла зрушити з місця - забуксувала
[700x525]

Навколишні пейзажі, що зустрічалися на моєму шляху, мене радували все більше і
більше. Засніжені піцерії, автомобілі...
[700x525]

Абсолютно не чищена дорога
[700x525]

Яка поступово, втрамбовуючись машинами, перетворювалася на лід
[700x525]

А в кампусі пішохідні дорожки вже були трохи прочищені
[700x525]

Приходжу до фізичного департаменту, а там, звичайно, людей практично нема,
лише ті, хто не боїться снігу

Вже скоро для зими настане вечір, а для весни - ранок. Хочеться вже тепла,
сонця і зеленого листя на деревах

P.S. Цікаво, що білки і зайчики бігали по кампусу всю зиму - не впадали в
зимню сплячку. Не спиться, чи шо ?

Після знайомства з "королями" ми прикинули наш план дій і вирушили по набережній
найбільшої річки США - Місісіпі, фотографуючи все, що нам попадало на очі.
Для порівняння - Дніпро в Києві більший (ширший), ніж Місісіпі в Мемфісі.
Місісіпі звичайно більша в сумі, якщо розглядати всю довжину, але в даній
географічній точці "маємо те шо маємо" - Дніпро більший.
[700x525]

Обриси мосту нагадують літеру "М", що можна прив'язати до назви міста і річки,
хоча Марина одразу заявила, що то в її честь так міст збудували
[700x525]
[700x525]

Так ми собі трохи прогулялися набережною і аж навіть відійшли від центру міста.
Тому вже повернули назад і взяли курс на готель (який нам порадили), з даху
якого можна оглянути все місто. В таку чудову погоду гріх було не скористатися
такою можливістю.
[700x525]

По дорозі до готелю ми бачили кілька цікавих пейзажів. Наприклад, такий
маленький брудний провулок, як часто можна побачити в американських фільмах.
Так що це правда - вони дійсно існують !!!
[525x700]

Готель виявився цікавим, з прибамбасами. Його особливістю є те, що в холі
у фонтані плавають справжні качки. Всюди є зображення качок, статуетки...
[700x525]

А ще там був рояль, який сам грав. На вигляд - звичайнісінький дерев'яний рояль,
але зачаровувє тим, що ніби невидимий музикант на ньому грає відомі класичні
мелодії - клавіші самі нажимаються.

Ми пішли до ліфту і піднялися на оглядовий майданчик. Ну там ми вже дорвалися
до фотокамер по повній програмі. Всі знімки не покажу, але кілька - обов'язково
[700x525]
[700x525]
[525x700]
А це я підловив Грегу з Мариною, як вони шось там фоткали
[700x525]

Ну добре, пора спускатися вже на землю.

Після готелю ми ще пройшлися даунтауном, побачилися кілька видів місцевого
транспорту
[700x525]
[700x525]
[700x525]

І сфотографувалися на фоні місцевих ландшафтів
[525x700]
[700x525]
[700x525]

Здається всього так багато, а погуляли ми всього 2 години, поки машина наша
могла безкоштовно стояти біля туристичного центру. Після 20-хвилинного петляння
замислуватими вулицями Мемфіса, ми нарешті вирвалися за межу урбанізованої зони
і попрямували назад до нашого Фейетвілля, який за цей час вже став для нас
майже рідним. За два дні ми вже трохи скучили за нашим невеликим, зручним
містечком.

Ось такі новорічні пригоди ми собі влаштували в якості новорічного подарунку.
А вам би сподобалось ???

Маленька ремарка: ця подорож була така маленька - не повні два дні, а писати
про неї і показувати фотографії виявилося так довго. Але то просто різні
обставини не дають мені завершити цей цікавий опус.
=======================================================================

Ми благополучно переночували в мотелі (це для мене був перший раз в житті,
що я спав у справжньому мотелі). Зранку яскраве сонечко весело заглянуло до
нас у вікно і повідомило, що сьогодні погода теж буде гарною. Від цього
у нас настрій звичайно був на підйомі і ми бадьоро пішли здавати номер.
Цей мотель мав до неможливості просту назву "Мотель 6"
[700x525]
[700x525]

Готові до нових пригод, ми вирушили знову до міста рок-н-ролу і блюзу.
Перетнули річку Місісіпі, на складній розв'язці повернули цього разу в
правильний поворот і виїхали на набережну. Знайшли стоянку, де можна
безкоштовно залишити машину на дві години біля туристичного центру, в якому
я просто не міг не сфоткатися з двома королями.

До вашої уваги Його Величність Король Рок-н-Ролу:
[525x700]
[700x525]

І Король Блюзу
[525x700]
[700x525]

To be continued... I hope soon :-)

По дорозі до Мемфісу ми слухали радіо і розмовляли, щоб наш водій Грега не
заснув від монотонності автомагістралі. А на швидкості 70 миль/годину заснути
за кермом може виявитися фатальним. Але ми доїхали до нашого пункту призначення
без особливих пригод. Пригоди почалися в самому місті :).

Місто Мемфіс знаходиться на межі штатів Арканзас і Теннессі. А сама межа - це
річка Місісіпі. Невеличка частина міста в Арканзасі називається Західний
Мемфіс, який сполучений з основним містом великим мостом. Ось він
[700x525]

А зразу за мостом знаходиться величезне хитросплетіння доріг, де ми і зробили
один неправильний поворот, який додав нам лишніх 20 км кружляння по місту.
[700x525]

З самого початку ми хотіли потрапити на набережну прямо біля центральної
частини міста, але не все так сталося як гадалося :-).
Короче, із-за пропуженого повороту ми були вимушені робити великий об'їзд,
заїхали в глуху частину міста, де всюди ходили тільки темношкірі люди,
і все виглядало трішки страшнувато. Але потім ми набрели випадково на
музей Елвіса Преслі. Зробили фотки його автомобіля
[700x525]
[700x525]

Потім ми нарешті вибралися знову в центр і знайшли місце для парковки.
9 година вечора, людей на вулицях практично не видно. Ми ще подумали, що в
українських містах в такий час вечірнє життя лише набирає обертів. Пройшлися
вулицями, знайшли кілька цікавинок
[525x700]
[700x525]
[525x700]

Знайшли випадково музей пожежної служби
[700x525]
[700x525]
[525x700]

Трохи походили і вирішили, що вже пора шукати якийсь мотель, щоб переночувати.
Знайшли телефони мотелів, подзвонили, домовилися, дізналися адресу і поїхали.
Через двадцять хвилин ми вже платили за кімнату з двома ліжками, яка виявилася
зовсім непоганою. Там був телевізор і ванна кімната.
Ми трохи перекусили і полягали спати, бо день був досить насиченим, а
завтрашній день теж обіцяв нам нові пригоди.

До Літл Рока ми приїхали, коли вже почало вечоріти, десь в пів п'ятої.
Одразу ми взяли в приціл даунтаун (тобто центр міста), який здалеку
вимальовувався контурами кількох хмарочосів.
[700x525]

Пунктом прив'язки у нас була президентська бібліотека Біла Клантона, адреса
якої була запрограмована в GPS. Знайшли ми її дуже швидко. Біля цієї будівлі
виявилася велика автостоянка, за яку не треба платити, тому ми вирішили тут
залишити машину і далі піти пішки.

Спочатку пішли до цієї бібліотеки. Архітектура будівлі дуже модерна
[700x525]

[700x525]

Ми зробили кілька фото, засняли цікавий туристичний автобус, який має вигляд
трамвая
[700x525]
і старий залізний міст через річку Арканзас, який зараз мабуть грає роль
архітектурної пам'ятки
[525x700]

Вхід до бібліотеки виявився платним, тому ми вирішили, що оскільки часу в нас і
так мало, бо сонце швидко опускалося за обрій, то не будемо туди заходити, а
підемо ще прогуляємося містом. Дякувати богу сам центр міста не дуже
великий і ми пішки зробили обхід навколо хмарочосів.

Я не зміг втриматися, щоб не потриматися за дзьоба цього величавого орла
[525x700]

А це перша вулиця, на яку ми зайшли
[700x525]

Трохи далі ми вже побачили справжній американський трамвай. Цей був перший
публічний транспорт, який я зустрів в Штатах (наші автобуси на кампусі я не
беру до уваги). Він весь світився наче новорічна ялинка
[700x525]

Потім ми вийшли на набережну, звідки відкривалися гарні пейзажі міста. Річка
тут не дуже велика, метрів 100 вширину. На схилі був амфітеатр, де мабуть
проводять різні концерти.
[700x525]
[700x525]

Потім ми наблизилися до самого великого будинку, який виявився банком. Цікаво
було глянути на ці величезні башти зблизька (хоча по американським міркам це
не дуже великий хмарочос - всього 35 поверхів)
[525x700]
[525x700]
[525x700]

Набрели на старий урядовий будинок, який дуже нагадує Білий Дім в мініатюрі.
Зараз в цьому будинку, очевидно, музей
[700x525]

Тоді ми вже почали вертатися назад до машини, бо вже почало конкретно темніти.
Але по ходу не забували робити знімки, якщо вдавалося на щось покласти камеру,
бо інакше фотки получалися дуже розмиті і нечіткі
[700x525]

Ось ця фотографія мені особисто дуже подобається
[525x700]

А так вже в повній темноті виглядає бібліотека Клінтона
[700x525]

Ось такий коротенький екскурс до столичного міста штату Арканзас.

Потім ми сіли в машину, запустили знову GPS, задавши вже тепер пунктом
призначення місто Мемфіс, і знову вийшли на автомагістраль. В темний час
машин не поменшало, а великих фур стало ще більше.

Далі нас чекали нові пригоди в місті блюзу і рок'н'ролу...

Після Різдва і перед Новим Роком ми зробили собі подарунок :)
Взяли на прокат автомобіль (Грега має міжнародні права) і вирішили поїхати в
подорож по штату. Взагалі спочатку це була ідея Греги - він хотів побачити
річку Місісіпі (Mississippi - ми потім прикалувалися із того, як spell це слово-
ем ай есесай есесай піпіай :) ). Ріка Місісіпі - це фактично кордон між нашим
штатом Арканзас і штатами Теннесі і Місісіпі, які знаходяться на сході, так що
треба перетинати весь Арканзас. Ми вибрали ціль - Мемфіс, який знаходиться
якраз на межі двох штатів. А так як автомагістраль іде через Літл Рок, столицю
Арканзасу, то вже відповідно треба було і там зупинитися.

Отже, 27 грудня зранку раненько ми з Грегою пішли брати машину. Взагалі цікаво
тут беруть машини на прокат. Замовити все можна по телефону. Так як ти орендуєш
машину, то це (логічно!) означає, що у тебе її нема, а ця фірма знаходиться
дуже далеко. Тому вони самі приїжджають за тобою, якщо є така потреба.
В офісі вони роблять ксерокопію прав і посвідчення особи (паспорта чи іншого
документа), посилають запит до поліції по комп'ютеру і лише тоді заповнюють
контракт. Ціна ренти за добу складає десь близько $30 (залежить від марки
автомобіля), але потім ще набігає за страховку і податки. Короче, ми заплатили
за дві доби шось 127 доларів. Щоправда, в суботу-неділю в них скидка 50%.
Четвертина бака була заповнена бензином; з такою ж кількістю пального треба й
повернути машину. Марка - Шевроле. У всій красі:
[700x525]

Погода якраз в ці дні видалася на славу - сонечко, зовсім не холодно, як для
зими. Машина дуже хороша, практично нова.

Спочатку ми вирішили піти в кафе і попоїсти добряче перед дорогою, що ми успішно
і зробили. Потім Грега налаштував GPS і ми попрямували до Літл Рока.
Скажу вам відверто, до цієї поїздки я дуже смуто уявляв, що таке GPS
(Georaphical Positioning System). Дуже кльова штука, без якої ми би просто
пропали в Мемфісі. Такий маленький прилад, а наскільки корисний. В нього можна
з інтернету завантажити карти місцевості (і автомобільних доріг), де ви
збираєтесь подоржувати, потім він визначає за допомогою супутників ваші точні
координати. Ви задаєте маршрут, яким ви збираєтесь їхати, і цей GPS весь час
контролює, чи ви не збилися з правильного шляху. На екранчику він показує
карту доріг і стрілочку де ви рухаєтесь (причому розраховує вашу швидкість,
орієнтовний час прибуття на місце призначення, навіть може контролювати, чи
ви не перевищуєте обмеження по швидкості на даній автомагістралі). Коли до
необхідного повороту залишається певна відстань воно вам каже: "через 300
метрів поверніть праворуч (чи ліворуч)", або "змініть смугу на крайню ліву, бо
через 800 метрів вам треба повернути ліворуч". Якщо ви зробили неправильний
поворот, воно зразу каже - "ви збилися з маршруту, щоб повернутися на
правильний шлях поверніть праворуч..." і розрахує, як краще знову попасти на
потрібну дорогу.

Так от, ми виїхали на автомагістраль і почесали на південний схід. Магістралі
тут виглядають наступним чином: дві смуги в одному напрямку і дві смуги в
протилежному напрямку, розділені великим проміжком, іноді навіть бетонним
бар'єром, фактично - це окремі дороги.
[700x525]

Для легкових автомобілів обмеження швидкості 70 миль/год (приблизно 112км/год).
Це практично й була наша крейсерська швидкість: через населені пункти
магістраль не пролягає, тому сповільнюватися не було необхідності, крім
випадків ремонтних робіт на дорозі.
Цікава конструктивна особливість американських автомагістралей, яку мабуть не
зустріти в Європі - вздовж правого краю проїжджої частини, де починається
обочина (яка тут повністю заасфальтована) є така смуга, де асфальт спеціально
спотворений, ніби проїхалася одна гусениця від танка чи трактора.
Ми спочатку не помічали її, але коли випадково заїхали на неї і почули сильне
гудіння, то зрозуміли її призначення. Це коли вночі шофер може заснути за
кермом, бо дорога пряма і одноманітна, і машина почне виходиди за межі смуги
руху, то цей шум і невеликі вібрації в машині одразу розбудять водія.
На фотографії я намалював стрілку, щоб позначити цю спецсмугу.
[700x525]

Автомагістраль наполовину заповнена легковими машинами (переважно джипами) і
наполовину - траками (великими вантажними фурами). Схоже на те, що це основний
тип вантажних перевезень в Сполучених Штатах. Також ми практично не бачили
автобусів, тобто всі люди або їздять на машинах, або літають літаками. Поїзди
і автобуси у них зовсім не популярні і дуже дорогі.
Ось ми обігнали черговий трак з написом супермаркету "Вол-Март", в якому Читать далее...

Майже за місяць до Різдва вже почали прикрашати місто і робити гарне освітлення.
Люди теж прикрашають свої будинки і територію навколо них.
І так, центральна площа міста Фейетвілл, вигляд здалеку:
[700x525]

А це в таких каретах можна покататися навколо площі.
[700x525]
[700x525]

Маленькі дітки можуть покататися на поні по кругу, як на каруселі.
[700x525]

Цікавий збіг: рік, що наступає - це рік свині, а дика свиня (кабан) - це
символ штату і цього міста, так що його можна зустріти абсолютно всюди.
[700x525]

[700x525]

Освітлені кожне дерево і кожний кущ
[700x525]

А так люди прикрашають свої будинки:
[700x525]

[700x525]

[700x525]

Дуже гарно. Але я знаю, що в Україні люди вже теж освітлюють свої будинки на
Різдвяні свята, так що думаю в цьому плані ми Америку можемо догнати і перегнати.

Ось і настали свята. І час полетів так шалено, що я аж задихався бігти, але
все одно за ним не встигаю. Зараз теж (31 грудня, в Україні вже настав Новий
рік) прийшов, щоб посортувати фотки і шось сюди написати, але не маю часу, щоб
змістовно описати.

24 грудня на католицький Святий Вечір я запросив друзів до себе в гості.
Наготував багато їди, салати, гаряче. Єдине, що не зміг купити - це спиртне.
Його тут не можна так легко купити де завгодно. Тому я і не встиг, бо
закуповувався в останній день. Але то не біда, бо один з друзів - Асаад -
мусульманин, то він, звичайно, не п'є спиртне взагалі. Але нам було весело
і без спиртного.
[700x525]

[700x525]

За день до Різдва я пішов і купив невеличку ялиночку, бо дійсно - що за
Крістмас без крістмас трі :). Ялинка штучна, але на вигляд - як справжня,
і одразу принесла в хату різдвяний і новорічний настрій. Ось погляньте:
[700x525]

[700x525]

Похвалюся, що їда мого приготування всім дуже сподобалась, тому ми з'їли все
досить швидко. Потім перейшли у вітальню, де серйозніше взялися за фотосправи
і веселощі.
[700x525]

Українці
[700x525]

Я фотографую
[700x525]

Асаад і Грега
[700x525]

Потім ми з Мариною колядували українських колядок - "Добрий вечір тобі...",
"В Вифлеємі новина", "Свята ніч" та інші. Асаад диригував нам українським
прапором і намагався інколи підспівувати, а Грега зняв кілька відеороликів.
Я спробую один виставити на сайті, але не впевнений, що получиться.
Асаду дуже сподобалися українські пісні, а Грега навіть розумів трохи, так як
він із Словенії.

[700x525]

Так ми весело святкували Різдво. В цьому ж самому складі ми збираємося
зустрічати Новий Рік, але вже на квартирі у Марини.

Далі буде багато цікавого. Не пропустіть. Будьте з нами.

Продовжую автомобільну тему. Цього разу я хочу розказати трохи про автобуси -
так званий "публічний транспорт". На кампусі є одна центральна станція, з якої
стартують всі маршрути. Я був одного разу дуже здивований (бо у нас такого не
побачиш), коли прийшов на цю станцію і побачив, що тротуар навколо неї миють,
але не просто водою, а ще й з якимось шампунем.
Звичайно у американців є спеціальні апарати (чи машини), якими вони миють,
ніхто не буде мити руками.
З огляду на це можна зрозуміти, чому американські студенти звикли всюди сидіти
на підлозі чи на тротуарі, бо тут чисто всюди.

Ось так виглядає автобусна станція і, власне, автобус
[700x525]

А це у вечірній час
[700x525]

По вигляду автобуси зовсім не круті. Але цікаво, на скільки в них все продумано.
Американські автобуси, як і більшість американських машин, мають автоматичну
коробку передач, тобто біля шофера ніякого ричага немає. Абсолютно всі вікна
можна використати в якості аварійного виходу при необхідності. У всіх
автобусах є рація для звяз'ку між автобусами і для невідкладних викликів.
Коли комусь необхідно попросити про зупинку, то не потрібно кричати через
весь салон, а просто потягнути тросик, протягнутий з обох боків вздовж вікон:
тоді біля шофера загорається напис: "вимога зупинки". Але це робити практично
ніколи не доводиться, бо вони зупиняються на всіх зупинках свого маршруту,
навіть якщо ніхто не заходить і не виходить.
Цікава річ - якщо велосипедисту треба кудись далеко добратися, то він може
використати для цього автобус, тобто спереду у автобуса під лобовим склом є
спеціальний розкладний тримач, на який може поміститись навіть два велосипеди.
Таким чином можна прикріпити там велік, сісти у автобус, поїхати куди треба,
а там зняти двоколісного друга і далі крутити педалі, куди заманеться.
Навіть невеликий пластиковий бак для сміття є при виході з автобуса.
Платити за проїзд в автобусі не треба, але кожного семестру в студенські
внески входить плата за транспорт на кампусі. Платять всі, не залежно чи ти
користуєшся автобусом, чи ні. Сума приблизно $15.

Кожний маршрут названо якимось кольором. Наприклад я користуюся "синім", бо
в мене прямо біля квартири є його зупинка, а під час семестру вранці вони
курсують десь кожні 10 хвилин. Також я використовую періодично "червоний"
маршрут, який їздить до супермаркетів. Найгірше те, що під час свят, в неділю
і під час канікул (як оце зараз) автобусний сервіс не працює. Добирайся сам,
як хочеш. Дискримінація по відношенню до людей без автомобіля. Саме тому
я і вирішив здати на права, щоб мати можливість самому їздити. Де взяти
машину - це вже питання друге, над ним я буду думати потім.

Пам'ятаю, я був свідком одного цікавого випадку в автобусі. Я їхав у Вол-Март
за продуктами. Американці (як ви мабуть вже добре знаєте з фільмів) мають
погану звичку ставити свої ноги всюди, де це можливо - на стіл (у взутті),
на стілець, будь-де. Так от, один молодий чоловік сидів десь ззаду і поставив
ноги на сусіднє сидіння. Шофер маюуть помфтив це у своє дзеркало. Раптом
автбус зупинився (не на зупинці). Шофер відстебнув свій ремінь безпеки,
встав, пройшов пів-автобуса з грізним видом (він мав вагу десь біля 100 кг)
і суворо наказав пасажиру: "Put your feet off the seat!".
Той аж чуть не захлиснувся кока-колою, яку він дзюркав через трубочку, і
поспішно зняв свої ноги на підлогу. Потім ми знову продовжили наш маршрут.

Але хочу ще раз сказати, що це не міський транспорт, а університетський, хоча
звичайні роботяги з будівництв (темношкірі переважно) теж їздять на автобусах
додому по вечорах.
У великих містах у Штатах мабуть трохи краще з транспортом загального
користування.

Я почав вчити тутешні правила дорожнього руху, щоб здати на права,
і тому вирішив написати в щоденник про все, що стосується автомобілів, доріг,
транспорту і все таке інше в Сполучених Штатах.
[700x544]

З самого початку як я приїхав сюди, то я помітив, що трафік (дорожній рух)
тут дуже насичений. Всі їздять на автомобілях. Але їздять досить обережно
і акуратно, практично не зустрічаються такі "гонщики" як у нас. Всі водії
пропускають пішоходів на переходах, тому що це федеральний закон. Часто я
тільки наближаюся до переходу, а машини вже зупиняються, тільки помітивши це.
Я вже звик до цього. Але така звичка може негативно відобразитися, коли
я знову приїду на Україну, де не всі водії зважають на одинокого пішохода
на переході.

Автомобілі. Приблизно половина легкових машин тут американського виробництва,
і майже такаж сама кількість японських (а може навіть і більше японських), а
європейських (чи інших країн) машин дуже малий відсоток. Багато джипів,
великих джипів
[700x525]

і ДУЖЕ ВЕЛИКИХ джипів.
[700x525]

Дуже великі джипи - це такі прямо як
вантажні, в яких кабіна практично така сама як в "нормального" джипа, але є
ще плюс великий відкритий кузов. І вся ця штуковина получаєтсья дуже довгою.
Прикол: кілька разів бачив білий лімузин - джип Хаммер метрів 10 завдовжки.
Ну і звичайно тут 90% автомобілів мають автоматичну коробку передач
(чи скриньку бігунців, якщо так вам краще подобається) .
Оскільки тут всі потребують машину, то їх відповідно і багато продають.
Навіть в такому маленькому містечку, як Фейетвілл, є купа автомобільних
салонів. Всі вони розташовані практично в одному районі, який по площі
займає багато-багато футбольних полів. Всі відомі фірми можна побачити
здалеку - Тойота, Дженерал моторс, Хонда, Хаммер... До речі Хаммер - це
дуже дорога машина, але я бачив, що там стоїть не менше 50 штук на продаж.
А всього машин там сотні і тисячі. Тут кожна сім'я має по дві-три машини.
Всі хочуть бути незалежними ("американська мрія"): чоловік від дружини і
навпаки, діти від батьків, онуки від дідусів... Але зато вони бідні не
розуміють, що стають залежними від автомобіля і від ціни на бензин. Саме
тому Америка всіма силами намагається взяти контроль над джерелами палива
в усьому світі.

Далі буде...

Я вирішив показати як виглядає моя квартира зараз, через 4 місяці мого
перебування в Штатах.
Це я зі своєю новою гітарою:
[700x525]

Це мій телевізор; купив буквально тиждень назад. Тепер вечорами дивлюся
передачі і по-троху звикаю до їхньої мови.

[700x525]

А це така тепер у мене кухня.

[700x525]

[700x525]

Так що прогрес, як ви бачите, певний є. Ще думаю, що треба розбавити інтер'єр
квітами, хоча б синтетичними. І скатертину на стіл в кухні постелю.
В спальні поки що крім ліжка нічого немає, але я нічого там і не потребую.
Мені обіцяли, що дадуть письмовий стіл, то його я тоді поставлю в спальні
і за ним буду вчитися, а потім, з часом, поставлю комп'ютер на нього.
(Плани як у Гітлера , побачимо що буде з реалізацією).

Останні кілька тижнів я дуже мало часу проводив удома, бо треба було
готуватися до екзаменів, робити презентацію, закінчувати всі домашні
завдання. Тепер, ймовірно, в мене трохи більше часу буде, щоб відпочивати,
дивитися телевізор, читати, грати на гітарі. Хоча до Різдва мене ще чекає
багато роботи в лабораторії - треба робити багато вимірів. Але те, що нема
класів і не висять ніякі завдання, дуже радує. Новий семестр почнеться аж
16 січня. Я сподіваюся, що він буде легший, тому що в мене вже не буде
англійських класів, і загалом я буду мати лише два класи і один семінар.
Проте, значно більше доведеться працювати над науковими дослідженнями.
Хочеться набрати побільше результатів, щоб швидше почати писати дисертацію.

Вітаю всіх з настанням зими!

Це пора веселих свят і перемін: перша переміна - Новий рік приходить,
Різдвяні свята - період неочікуваних подій, нових зустрічей,
знайомств, і навіть ЧУДЕС, які справді інколи трапляються.
Крім того, у студентів період здачі екзаменів і (УРА!) канікули.
Мені зима завжди подобалась через її шарм, створений сукупністю
свят і снігу.

Тут, в Фейетвіллі, погодні умови практично змінилися рівно першого числа -
похолодало і навіть випав невеликий сніг. У нас би це не привернуло
особливої уваги. Але в Америці все не так, тут все відбувається по-особливому.
Для них легенький морозець в -5 градусів і кілька сантиметрів снігу -
це сурові погодні умови. Про це трублять по всім каналам радіо, на два
дні позакривали школи, багато установ не працюють або дозволяють спізнення
своїх працівників на роботу. Автобуси не ходять.

Я в п'ятницю як завжди вийшов з дому, щоб іти на роботу. Виходжу на зупинку,
людей не видно, мишин практично немає. Дивлюсь, а на асфальті ожеледь -
значить автобусів сьогодні не буде ну я й пішов пішки. Приходжу на фізичний,
відкривати вхідні дрері, а вони зачинені.
Ну я відчинив своїм ключем (тут у всіх є ключ від зовнішніх дверей).
Всередині теж глухо і тихо, тільки Василя зустрів, який чай готував.
Попили чайку і я перевірив інтернет. На першій сторінці сайту університету
великими літерами було написано, що університет не працює 1 грудня в
зв'язку з погодними умовами. Класно! Я аж зразу не повірив. А потім подумав,
що мені робити. Вирішив закінчити всі можливі домашні завдання, раз стільки
вільного часу раптом з'явилося.

Це у них так тому, що всі практично їздять на авто. А стан дорожного
покриття стає дуже небезпечним в холодну погоду. Дороги тут не посипають
сіллю, або чимось іншим, і не чистять від снігу, бо у них не передбачено
таких служб. Насправді такі погодні ситуації тут бувають всього кілька
разів за всю зиму, тому їм дешевше просто припинити роботу в такі дні,
ніж тримати штат людей і спец. техніки для догляду за дорогами.
Отакі вони економні, ці американці.

Ну от, тепер черга дійшла і до освіти. Загальні риси американської освіти дуже
подібні до нашої, але це тільки так здається на перший погляд. Для кращого
розуміння я приведу слайд з нашого семінару, де ми обговорювали системи
освіти в різних країнах.
[700x526]

В школу в них діти починають ходити так само як і в нас – з 6 років, а закінчують в 17.
Дітей в школі називають студентами, а не учнями. Школи звичайно бувають різні по
рівню навчання: найкращі – платні приватні школи. Вже прямо в школі можна
починати слухати курси, які викладаються в коледжах, і таким чином набирати
години (у них тут все рахується по кількості годин на тиждень), які можуть зарахуватися
потім в коледжі.

Після школи діти можуть іти на 2-х річні курси і отримати якусь технічну спеціальність
(типу як у нас ПТУ). Інша можливість (в залежності від успішності навчання в школі) –
поступати до коледжу. Але навчання в них платне, тому треба мати джерело
фінансування. Це можуть бути батьки, це може бути стипендія (для отримання якої
треба брати участь в якихось конкурсах, подавати свої документи, здавати якісь
тести і т. д.), або можна оплачувати самому (для цього треба знайти роботу і працювати
паралельно з навчанням). Останній варіант найскладніший і найдовший.
Коледж – це частина університету, тому навчання в коледжі – це практично навчання
в університеті. Стандартний строк отримання степеня бакалавра – 4 роки, але він
може варіюватися. Все залежить від кількості набраних годин, тобто прослуханих
курсів. В залежності від спеціальності ця кількість може бути різною.
Цікаво, що спеціальності можна легко змінювати на протязі навчання, що студенти
і роблять дуже часто. В певний момент починають відчувати, що даний предмет не
лежить до душі, а от інший – в самий раз. І таких переходів може бути багато. Деякі
вже набрані години при переході зараховуються, деякі – ні.

Таким чином, студентам надано багато прав на вибір: який предмет вивчати, коли
брати відповідний клас, скільки вибирати класів за семестр, робити перерву в
навчанні, коли “втомився” (типу нашої академічної відпустки). Тому загальний
термін навчання може затягнутися від 4 до 6 і, навіть, 7 років, щоб отримати
бакалавра. Диплом бакалавра – вища освіта – яку має далеко не кожний
американець. З цим дипломом можна знайти дуже пристойну, високооплачувану
роботу. Я чув, що бакалавр на підприємстві на початку кар’єри може отримувати
від 60 тисяч доларів і більше. Це зовсім не мало.

Студенти, що здобувають ступінь бакалавра, називаються “undergraduate”.
Наступна стадія навчання – аспірантура – відрізняється від нашої. Такі студенти
вже називаються “graduate students” – це магістри і докторанти. Цікаво, що у
них можна зразу після бакалавра йти на PhD (Philosophy Doctor) – наш кандидат
наук. А можна спочатку отримати магістра (Master’s Degree),
а вже потім – доктора. Також, звичайно, можна і лише магістра отримати.
Це все залежить від того, де студент збирається
працювати в майбутньому. Якщо в індустрії, то достатньо отримати і магістра.
А якщо людина хоче пов’язати свою долю з наукою і викладанням, то звичайно
краще здобути звання доктора. Для отримання ступенів магістра і доктора відведено
відповідно 2 і 3 роки. Але цей час може трохи затягнутися. Наприклад, на захист
докторської дисертації в середньому витрачають 4-4.5 роки. Докторанти і магістранти
однієї спеціальності можуть відвідувати одні і ті самі лекції, однак вимоги на
кількість годин у них різні: магістранти мають більше годин на тиждень, ніж докторанти.

Навчання в магістратурі і докторантурі в Штатах платне. Тому знову
важливим питанням є звідки взяти кошти на оплату навчання.
Є кілька можливостей отримати гроші на навчання. Звичайно перше -
це знайти спонсора чи грант, або платити самому. Однак, більшість студентів
віддають перевагу наступному варіанту: (1) Teaching Assistantship або
(2) Research Assistantship. Це варіант, коли студент фактично відробляє гроші,
які університет (програма чи керівник) платить за його навчання.
При цьому студент ще отримує стипендію, якої вистачає на прожиття.
Перше - це викладання. Студент проводить практичні заняття, лабораторні
роботи, або читає лекції з простих ввідних предметів.
Друге - це проведення досліджень. Тобто студент працює в лабораторії
асистентом і робить дослідження "на благо" свого керівника чи наукової
групи. В обох випадках студент отримує практично однакові гроші, але в
другого варіанту є перевага - часто буває, що дослідження, які робить
студент, можуть співпадати з його власною тематикою і їх результати він
потім може включити в свою дисертацію. А от викладацька робота ніяк не
пов'язана з темою магістерської чи дисертаційної роботи.
(Мені повезло - я маю Research Assistantship)

Загалом, у них напруження студентів іде по наростаючій від школи до
аспірантури, тобто в Читать далее...

Хочу повідомити, що я добавив деякі фотографії, які я отримав від Юлії, що вона
фотографувала своїм фотоапаратом. Дві з них я добавив в запис про меблі,
де ми їздили по ярд сейлам. Інші започаткували новий фотоальбом під назвою
"Physics Department". Також я відкриваю рубрику фотографій про місто, яка
відповідно називається "Fayetteville". Ще я отримав деякі фото міста
Нью Йорк, то мабуть теж зроблю фотоальбом "New York". Сподіваюсь, через
кілька років у мене будуть такі фотосесії з багатьох міст Сполучених Штатів,
лиш би був час і гроші, щоб подорожувати.