Это цитата сообщения Penman Оригинальное сообщение

Зеркала Козырева и информационное поле Земли.

Реакция информационного поля

Обратимся к вогнутым зеркалам Козырева. Исследователи, работающие с ними, выявили и другие любопытные закономерности. Так, неожиданно для участников экспериментов оказалось, что у человека, помещенного в фокус этих зеркал, а по сути – в фокус его собственных отраженных излучений, вдруг появляются странные видения.
Читать далее...

Вчора, в суботу, наша наукова група на чолі з шефом зібралася в парку
на пікнік. Ми все принесли готове, нічого не пекли, не смажили. Кожний щось
приготував, по можливості із своєї національної кухні.
Гарно провели час, поспілкувалися не про роботу і не в робочій обстановці.
Так би частіше, тоді б і робота легше йшла. Взагалі спілкування з людьми
іде на користь, самотність чужої країни трохи віддаляється.

У середу, 4-го липня, був День Незалежності Сполучених Штатів. Мені
запропонували поїхати на пікнік на озеро. Гріх було відмовитися, коли ще випаде
такий шанс – невідомо.
Спочатку ми домовилися піти до супермаркета і централізовано закупитися всим
необхідним, а потім розділити гроші. Наш підхід до справи :-).

Команда зібралася як завжди інтернаціональна. Всі ті, з ким я був у Eureka
Springs (Юля – з Німеччини, П’єр і Флоренс – з Франції, Ліді – з Кариб), плюс
Кріс (американець), сімейна пара росіян – Сергій і Інна, і Кімберлі (теж з
якогось екзотичного острова, вже забув якого).
Ми їхали на чотирьох машинах. Кім знайшла нас на кілька годин пізніше, бо мала
якісь справи.

Дуже цікаво було побачити як у американців організований відпочинок. Певна
територія (досить значна) навколо озера закрита. На в’їздах на ту територію
стоять пропускні пункти, де треба платити по 4 долари за машину, або ж можна
орендувати місце на добу за 16 доларів на компанію (незалежно від кількості
машин). Ми заплатили 16 за місце.
По всій території є асфальтовані дороги і облаштовані стоянки, а також
безкоштовні (але чисті :-)) туалети з душами. Територія розбита на ділянки
(не обгороджені). Кожна ділянка має стовпчик з номером, до якого ми прикріпили
талон, що за місце заплачено і воно зайняте на добу. Ще на кожній ділянці є
бетонний стіл з лавицями і місце для вогню з металевою конструкцією для смаження
грилю. Дров звичайно нема (хоча я таки знайшов якісь гілля :-)), тому люди
привозять з собою спеціальне вугілля для пікніків, куплене в супермаркеті.

Майже всі місця були зайняті, тобто людей багато. Я думав, що на пляжі не буде
де ступити, але виявилося, що ні. Більшість американців або гасають на катерах і
різного калібру яхтах взад і вперед по озеру, або сидять біля наметів у
затінку. Пляж невеличкий, менше 100 метрів. Якась пластикова жовта труба по
периметру обгороджує частину водяного простору для плавання, тобто “далі не
запливай”. Але далі і не сильно запливеш, бо ще можна потрапити під якогось
катера.

Отже ми спочатку розвели ватру, напекли і насмажили все, що можна було пекти і
смажити, попоїли і пішли купатися, бо із-за спеки всім нетерпілося залізти у
воду. Потім нам захотілося пограти у волейбол (ми принесли з собою м’яча) і ми
знайшли недалеко волейбольний майданчик із сіткою. Ніхто там не грав (що теж
дивно з огляду на таку кількість людей) і ми одразу його окупували. Одна команда
– я і П’єр, інша – Кріс, Юля і Ліді. Я не грав досить давно, але виявилося, що
нашого досвіду було достатньо, щоб з легкістю перегравати переважаючу числом
команду. Інші просто споглядали і від душі сміялися, коли виникали кумедні
ситуації.

Після волейболу і знову купання ми відновили вже погаслу ватру і знову почали
смажити все, що у нас зосталося. І тут природа (чи то погода) викинула нам
веселого коника: раптом, ні з того, ні з сього, ринула злива. Всі порозбігалися,
поховалися по машинах, а я з Крісом залишилися з парасолями рятувати наш вогонь
і разом з ним вечерю. Завдяки цьому весь мій одяг пропах димом, так що я ще й
вдома відчував дух пікніка. Через певний час дощ перестав і ми вже в темноті
доїдали і прибирали за собою стіл.

Дорогою назад з усіх боків лунала канонада від салютів і фейерверків, а в небі
розквітали різнобарві бутони квітів і потім розпадалися міріадами іскринок.

Ось так я провів День Незалежності США.

Фотки з пікніка на озері тут

Фотографии Vitador : Independence Day

Фотографии Vitador : Eureka Springs

Фотографии Vitador : Eureka Springs

Фотографии Vitador : Eureka Springs

Фотографии Vitador : Eureka Springs

Так називається невелике містечко, куди я зовсім неочікувано потрапив.

Сплю собі, значить, в неділю вранці (9 година), нікого не чіпаю. Тут раптом мене
будить мобільник. І хто це може бути, поняття зеленого не маю. Беру спросоння
цей "будильник" і чую бадьорий голос Юлії (не подумайте, що це наше ім*я - то
дівчина з Берліна): "Ми не хотіли тобі раніше дзвонити, щоб не розбудити"
(так вам зараз це вдалося з таким же успіхом:)- думаю) "Поїхали в Юріку Спрінгс,
ми будемо в тебе через пів години, о 9:30". "Оукей, летс гоу", кажу і думаю - "а
й дійсно, ну його в баню ту роботу" (бо планував таки піти в лабораторію).
Підірвався, і, по-солдатськи, був готовий рівно о 9:30. А вони прийшли майже
о 10:00 :). Ну нічо.

Пішли ми на місце збору, тобто нам треба було зустріти лише одну дівчину, яка
приїхала з машиною. Нас було 4 (на даний момент) - Юлія, П*єр зі своєю
гьол-френд Флоренс, яка лише на тиждень приїхала з Франції, і я. Через 15 хвилин
ми зустріли Ліді. Ліді родом з Кариб і її рідна мова - французька, тому вона
іноді говорила з П*єром і Флоренс по-французьки.
Взагалі спочатку планувалося, що Ліді відвезе нас до якоїсь фірми, де можна
взяти на прокат машину, і ми вже самі поїдемо. Але виявилося, що та фірма була
закрита (неділя все ж таки), тому ми досить легко її уламали поїхати з нами,
чи то навпаки, ми з нею (бо машина її:) ). А вона теж планувала щось робити в
універі сьогодні, а тоді, як і я, відкинула такі дурні думки геть.

До Юріки Спрінгс треба було пиляти десь близько години. Кілька разів минали
потрібні повороти і потім верталися (ніхто ж дороги не знав, крім мапи, в яку
ми щоразу зазирали). В кінці кінців добралися і припаркували машину. На той
час всі вже були голодні як мамонти, тому першим ділом знайшли маленьку
мексиканську кафешку де добротно попоїли. Приємна жінка, що нас обслуговувала,
щиро побажала нам хорошого дня і ми, розплатившись, пішли гуляти містом.

Містечко це дійсно вирізняється серед всіх навколишніх архітектурою, трохи
схожою на європейську, і лабіринтом вузеньких, хвилястих вуличок зі стрімкими
підйомами і спусками. Сюди приїжджають багато туристів просто походити містом,
купити якісь сувеніри, відірватися від надоїдливого навколишнього
американського стилю.

Зазвичай, в цю пору літа тут жара нестерпна. Цього року погода трішки
змилосердилася і поливає майже кожного дня дощиком (іноді навіть грозовими
зливами). От і цього дня моросив практично непомітний дощик, так що навіть
парасолі не знадобилися. Я би сказав, що в таку погоду може й приємніше отак
блукати містом. Вдосталь находившись і фотографуючи все, що здавалося цікавим,
ми вирішили попити чаю/кави і їхати додому.
Ми пішли в ресторан-терасу, що на другому поверсі одного з багатьох готелів
(див фото - справа зелений довгий балкон).
[700x525]

А це ми біля галереї-виставки різних виробів (зліва направо: я, Ліді, Флоренс, П*єр)
[700x525]

Тут всі шось фотографують, а я їх :)
[700x525]

Ще дивіться фотки ось тут

Это цитата сообщения Svyatoslav_Lee Оригинальное сообщение

Уроки анимации или все, что нужно для изготовления аватар

Навела на ссылку Helena_Way.
Уроки:
Блики
Блестки1
Блестки2
Блестки3
Блестки4
Исчезающий текст
Вращающийся шар
Летящие звезды
Моргающие глаза
Мигающая надпись
Металлический блеск
Огонь
Переливы цветов
Прыгающие буквы
Помехи
Слайд шоу 1
Слайд шоу
Слезы
Эффект написания текста
Текст из звезд
Эффект лупы в движении
Текст в движении

Іноді так прикольно буває прийти на роботу в суботу чи неділю.
Тиша, спокій, благодать, ніхто не заважає зосередитися...

Ось так і сьогодні: на вулиці з періодичністю в годину то паде, то перестає
падати дощ, теплий літній дощ. В лабораторії прохолодно, втрачається відчуття
часу, бо вікон нема (часто абсолютна темнота є запорукою успішного експерименту).

Обробляю на компі дані, що наміряв впродовж тижня, в навушниках слухаю музику.
І робота іде якось без напряга, ллється ніби вода по накатаному руслу.
Люблю такі моменти: нема турбот про завтрашній день (хехе, бо завтра неділя:)),
нікуди не спішиться, дивно, але навіть їсти не хочеться.
Мобільний телефон мовчить, ніби води в рот набрав.
З фотки в рамці на столі дивляться рідні обличчя моєї сім*ї і вселяють ще
більший спокій і впевненість - я знаю, що мене десь далеко люблять і чекають.

І одразу прийшла думка, що треба би вже починати планувати зимову подорож
додому, на Україну, в рідні Карпати. Треба підібрати якими авіакомпаніями
летіти, узгодити дати поїздки з кінцем осіннього семестру і початком весняного,
переговорити з науковим керівником і спеціалістом з еміграційних питань в
офісі міжнародних студентів, щоб не було потім ніяких проблем на кордоні.

Ну добре, буду вже закінчувати і писанину, і роботу: треба йти додому, вихідний
як-не-як :) Ще може трохи пробіжусь ввечері, подихаю арканзаським душним і
вологим повітрям, але зато м*язи скажуть спасибі за розминку.

Фотографии Vitador : Doing experiments

Продовження серії про експерименти.

Фотографии Vitador : Doing experiments

Оптичні виміри, темно, відблиски лазерного проміння ріжуть око.
Але через певний час звикаєш, куди діватись з підводного човна :)

Это цитата сообщения Aussie Оригинальное сообщение

Без заголовка

немного позитива...
все-таки животные - удивительные существа
[699x393]

Під моїм началом вже два тижні працює американський студент.
Звати його Ніл (Neil).
Він після другого курсу. Це у них є така літня наукова програма для
студентів: поїхати в інший університет, познайомитися з науковою діяльністю
і навіть самому прийняти участь в ній, та за це ще й гроші заплатять.
Хотів би я щоб в мої університетські роки у нас таке було.

Але це абсолютно не означає, що тепер всю роботу робить він, а я шару ганяю
Ні. Навпаки. Мені роботи добавилося, бо треба все йому пояснювати, всього
вчити, і паралельно свою роботу робити, тому що довірити йому важливі
виміри я не можу. Я відповідальний за результати своїх вимірів.
Але з іншого боку, я маю деяку користь з цієї ситуації. Щоденне спілкування
з американцем покращує мою мову, я дізнаюся багато нового про життя в Штатах,
бо ми розмовляємо на самі різноманітні теми.

Взагалі мене приємно здивував цей студент: досить ерудований, як для другого
курсу вже багато чого шурупає в фізиці, задає дуже розумні питання
(я навіть не завжди можу дати йому відповіді:-)). Скромний, спортивно
розвинений (ми навіть ходили з ним один раз в спорткомплекс - в баскетбол
пограли; він звичайно круто грає).

Загалом, добавилося деяке різноманіття до життя. ))

Маю трішки часу, то вирішив шкрябнути пару додаткових слів про конференцію.

У вільні моменти, коли я не був задіяний в організаційних питаннях, я спілкувався
з новими знайомими з Індії, Естонії, Польщі. З Естонії була росіянка, яка
народилася і все життя живе в Естонії, звичайно, що розмовляє естонською, хоча
навчилася відносно недавно. Вона навіть захищає естонців відносно російських
нападок щодо перенесення пам*ятника радянським воїнам.

Цікаві хлопці були з Індії - звали їх Хітендер і Сонік, один з пінічної частини
країни, а другий - з південної. Іхні рідні мови зовсім різні і між собою вони
говорили англійською. Гітендер багато розповідав мені про їхню культуру і
звичаї. Наприклад до цього часу у них переважно всі шлюби укладають батьками.
Мало того, в "переговорах" бере участь вся родина. Останнє слово завжди має
сама старша жінка в роду. Мати у них - сама головна у прийнятті рішень.
Якщо серед дітей є сини і дочки, то сини зобов*язані до все життя допомагати
своїм сестрам у всьому, що ті тільки попросять, завжди, відмовити не можна.
Цікаво, що випадків розводу в сім*ї у них практично немає.
Ці обидва хлопці вже жонаті і мають дітей.

Всі музеї в індії безкоштовні. Уряд робить все можливе, щоб зацікавити
туристів. Мене запрошували теж приїхати, якщо будуть якісь наукові конференції.
Казали, що уряд оплатить і дорогу, і перебування, все, аби тільки люди
принесли нові знання і забрали хороші враження і спогади про країну.

Ще мені Хітендер розповідав, що у них все дуже дешево. Для прикладу, на 5
американських доларів можна прожити цілий тиждень. Також одяг і різні речі.
Але є одне НО. Іноземцям магазинами треба ходити із знайомими індусами, бо
з іноземців торгаші можуть зідрати втридорога, оскільки в більшості
магазинів цінників на товарах нема.

В один з останніх днів конференції бажаючих повезли на критий каток, на
ковзанах поїздити. Я навіть не думав, що отримаю стільки задоволення.
Не катався вже мабуть років 15, чи більше. Останній раз це було на льоду
річки Тиса. То ми так на славу поїздили, попадали :). Індуси вперше в
житті стали на ковзани, то ми їх за руки буксирували.
В кінці отримали купу задоволення і мозолі на ногах від незвички :)
[700x525]

Біля будинку, де жив Білл Клінтон
[700x525]

На катку
[700x525]
[700x525]

У нас цілий тиждень була конференція. Наш шеф був головою цієї конференції,
тому всі його працівники і студенти були задіяні в організації. На мою долю
випало реєструвати учасників зразу після приїзду і допомагати їм поселитися
(залежно від графіку; нас було 4 для цієї роботи), потім я був технічним
помічником на кількох сесіях (завантажувати і допомагати з презентаціями в
павер-поінті, з мікрофонами і таке інше), а також я разів зо п*ять проводив
екскурсію по своїй лабораторії - лаб-тур. Ще кілька разів довелося ночувати
в студентському готелі, де поселили приїзжих учасників.

В перші три дні роботи було стільки, що навіть не вірилося, що ми можемо все
зробити. Але крок за кроком, завдяки підтримці один одного, ми справилися із
поставленими завданнями. Що саме приємно - в кінці конференції практично всі
учасники говорили, що це була одна з найкращих конференцій, на якій вони
побували.

Що я виніс із конференції - це нові знайомства, як треба і як не треба робити
презентації :), деякі навики і загальне розуміння організації конференцій,
більш дружні стосунки всередині нашої наукової групи, досвід спілкування
англійською з різними людьми. Загалом, багато корисного.

Детальніше я розповім про деякі події конференції в наступному пості.
А ось цікаві фото, які я зробив за цей час.
Це в центрі Фейетвіля є такий пам*ятник - велика металева куля з рельєфними
написами на багатьох мовах світу (напр. рос. "Пусть будет мир человечеству
во всем мире"), з вершини якої стікає вода, а ще її можна покрутити
навколо осі просто руками. Це мабуть символізує Землю. (Зауважте місяць на
задньому плані)
[700x525]

А це просто вечірній пейзаж
[700x525]

Слушать этот музыкальный файл

Пісня, яку я грав на фестивалі у Роджерсі.

У снах я завжди повертаюся на Україну.
І хотілося б придумати такий літак, щоб будь-коли
можна було сісти на нього і відвідати рідну землю -
без затримок, без митниць, без квитків...
Фантазії.

Вчора був на місцевому міжнародному фестивалі. В сусідньому містечку Роджерсі
вже 7-й рік проводять такий фест, де вони намагаються набрати представників з усіх країн,
але в основному у них виступають лише латиноси. І піблука переважно іспаномовна.
Так от, одна жінка на ймення Антоніна Україна (це в неї хвамілія така, тут вона пишеться
Ukraine), яка вже за 7 років практично американизувалася, бо навіть говорити по російськи
їй уже трохи в напряг, знайшла мене і попросила помогти виступити. Вона хотіла ще
більше людей знайти, але хтось відмовився, то були лише ми двоє.
Банда наша мала назву "Русскій раманс", хоча ми не співали жодного романсу :).
Я заспівав одну українську пісню з гітарою, потім ми разом заспівали Червону Руту під гітару,
а потім вона сама, без акомпанементу, заспівала ще дві російські пісні.
Дістали ми якісь подарунки, поїли і поїхали домів. Єдині представники Європи. Прикольно
получилося, шось подібне як у нас в Києві буває - все просто неба, біля озерця,
кілька сцен, намети з хавчиком, напоями і таке інше. Люди на травичці сидять.
Запрошували наступного року прийти. На даний момент не знаю, ще треба дожити.
Тоді можна серйозніше підготуватися. Цього разу у нас був практично один тиждень на підготовку - мало.

Фоток не зробив, бо про фотоапарат не подумав, спішили :(

Я не знаю, чому зі мною так стається постійно...

Чи тому, що я не можу людям відмовити в послузі, чи тому, що я люблю
відповідальність брати на свою голову, чи ще по якійсь причині...
Завжди так виходить, що комусь шось пообіцяю, а потім у мене на той
же період з'являються якісь інші завдання, від яких я не можу відмовитися,
і все накладається, і все треба встигнути. І слово треба дотримати,
якщо вже пообіцяв.

Таке в мене хоббі - ускладнювати собі життя. І я нічого не можу з цим
вдіяти. Але якось кожного разу викручуюся із такої складної ситуації.
Побачимо, що вийде цього разу.

І це тільки-но здав останній іспит, думав, що трохи відпочину.
А життя не хоче бути таким простим. Воно любить ускладнюватися до
хаотично неможливого переплетіння подій, і все це випадає на твою долю.