Приїхав я знову до Штатів. Знову важко покидати свою землю. Хоча цього разу трохи легше, ніж коли було вперше, бо знаю, куди їду і що мене чекає. В душі трохи сумно, але з іншого боку я набрав багато позитивної енергії, щоб активно, з новими силами взятися за роботу, якої за цей час не зменшилося, а навпаки додалося.

Це лише коротке повідомлення. Я ще напишу кілька постів про відвідини України, новорічні свята і переліт. Будуть фотографії. Просто треба тут знову в режим увійти, набрати оберти.

Ось так.

Всіх з НОВИМ РОКОМ!!!
(До речі скоро Старий Новий Рік:))) так що хто забув загадати бажання, має ще один шанс)

[700x525]
А я буду викладати свої чобітки для подарунків на крилі літака (якшо дозволять і якшо не вітром не здує:) ). Дуже позитивні емоції приходять, коли згадуються моменти, як ми з братом бігали що 5 хвилин перевіряти, чи не з*явилися вже подарунки, а коли ми якимось чином відволікалися і забували, то раптово звучав дивний дзвоник і різні подарунки і ласощі вже чекали на веранді.


____________

Сніг лапатий
За вікном.
Бачу йде до хати
Миколай з мішком.
Він несе дарунки
Діточкам,
Будуть повні руки,
Щастя й радість там…


Де Миколай побував,
Гарний настрій і вітання,
Там Святий Миколай Виконав усі бажання.
Де Миколай побував,
Там не буде більше смутку,
Ніби в серці розчинив
Одну солодку цукру грудку.


У повітрі диво
Витає -
Діва Пречистая
Сина рождає.
Пастушки вітають
Діву з Рождеством,
В небі зорі сяють,
Віддають теплом…

*******

Коляди співають
У цей день,
Із Різдвом вітають
Люди всіх людей.
Тепло зустрічають
Всіх тоді гостей,
Щиро пригощають,
Радуються. Гей!


Де Миколай побував,
Гарний настрій і вітання,
Там Святий Миколай Виконав усі бажання.
Де Миколай побував,
Там не буде більше смутку,
Ніби в серці розчинив
Одну солодку цукру грудку.

[640x480]
Хочу привітати нових людей, що зацікавилися моєю долею і тим що я тут іноді записую.
proud_Ukrainian i cherez_dorogu, дякую, що приєдналися до когорти моїх читачів.

Вчора від словенського хлопця на ймення Грега прозвучало питання: "А представники скількох національностей побували у тебе (тобто в мене) в квартирі ?"

Коли почали рахувати, то вийшло 14:
1. Україна
2. Білорусія
3. Молдова
4. Росія
5. Естонія
6. Казахстан
(це з наших колишніх)
7. Німеччина
8. Словенія
9. США
10. Мексика
11. Єгипет
12. Нігерія
13. Сирія
14. Монголія


Ось такий списочок вийшов. В січні очікую представника Бразилії. Ще треба когось із Австралії, тоді будуть всі континенти :)

До поїздки додому треба готуватися. І не тільки морально, чи там речі пакувати, а навіть формально, тобто потрібно подбати про певні документи, без яких мене потім би не пустили назад до США.

Найголовніший документ міжнародного студента - це так-звана I-20 форма. Там записана інформація де я навчаюся, по якій спеціальності, які терміни навчання передбачено для цієї програми, і саме головне - на які кошти. Якщо я подорожую за межі Штатів, цю форму треба поновлювати щороку. Такими справами займається офіс міжнародних студентів. Для цієї справи треба через інтернет заповнити певний бланк і призначити зустріч з радником з іміграційних питань. От я й пішов на таку зустріч в середу.

Емілі, радник, зразу справила на мене враження приємної особи. Попросила почекати кілька хвилин, поки вона заінчувала якісь справи попереднього відвідувача. Я тим часом сидів і розглядав фотографії в рамках у неї на робочому столі. На одній вона сиділа на пагорбі біля старовинного міста Мачу-Пікчу, що в Перу. Я ще подумав, що і сам би хотів там побувати. А от друга фотка привернула особливу увагу. Там була церква підозріло знайомої архітектури із золотим дахом. Я лише заїкнувся, що в неї гарні фотки, як вона зразу сказала, що та друга зроблена в Києві! Вона вже проглядала мою анкету і побачила, що я з України. Виявлося, що в минулому Емілі працювала на якусь міжнародну організацію і в лютому 2005 року вона була 10 днів в Києві. Каже, що чудове місце, але було дуже холодно.

Потім вона швидко зробила всі справи з моїми документами і розказала, що мені обов'язково треба буде мати при перетині кордону.

З відвідин України вона запам'ятала, що при посадці в Борисполі в салоні літака пасажири аплодували пілоту. Такого вона раніше ніде не бачила. А ще каже, що в неї вдома і зараз є одна пляшка "Nemiroff з перцем", причому вона так і промовила українською "з перцем", а не "with pepper". І ще відзначила, що шоколад в Україні дуже смачний (ще б пак - один із найкращих в світі!).

Загалом, цей повністю формальний (чисто бюрократичний) візит дав мені багато позитивних емоцій. Було дуже приємно чути хороші слова про Україну від американки, і сумнівів у її щирості в мене не виникало. А таке не так вже й часто тут почуєш.
[700x606]

Сьогодні цілий день як токсикоман сиджу в лабі.
Як потім вияснилося:
По сусідству з Physics Building знаходиться Heating Plant (грубо кажучи "котельня", хоча насправді то такий собі тепло-заводик, що обігріває все студмістечко). На даху того теплозаводу робочі ремонтують покриття, щоб в дощ не протікало. Ну вони там постелили рубероїд, а потім залили все смолою. А смола тут не менш вонюча, ніж у нас, а може навіть більше. Короче, всі ті запахи вітер поніс в бік фізичного департаменту, і прямо до захоплювача повітря для кондиціювання приміщень. Тепер система, яка повинна була постачати свіже повітря, регулярно накачує в лабораторії весь той смрад від смоли. І спасу від цього "задоволення" нема ніякого. Всі повідчиняли двері в коридор, щоб воно якось врівноважилося - не допомогло. Люди телефонували у відповідні інстанції, ну і шо, прийшли пару чувачків, походили по лабораторіях, понюхали, покивали головами, що непорядок, і пішли собі. А в мене щільний графік заплановано з експериментами на кожний день. Довелося виміри проводити в таких екстремальних умовах.

Якщо до вечора не впаду, втративши свідомість, то може ще парочку постів тут напишу. Ось така фігня, малята...

Кінець семестру, і як завжди - дурдом. Щоправда з класами своїми я вже покінчив, все поздавав. Але є інші завдання і проблеми. Експериментальні виміри приктично заплановані щодня, аж до дати мого відльоту. А ще мені треба призначити дату презентації, яку я маю зробити за вимогою нашої учбової програми. Це мені треба було написати на 15 сторінок про своє дисертаційне дослідження: мета, обгрунтування, що зроблено в даній області, задачі, розписані по стадіях, і як кожну стадію буду виконувати, а також описати які методи будуть використані. Це я вже, слава Богу, написав. На презентації повинні бути присутні всі члени моєї дисертаційної комісії, а їх 5 чоловік. У кожного свій графік: моя проблема - взяти всі їхні графіки, скласти докупи і віднайти те "вікно", коли всі зможуть бути присутні. З трьома людьми я вже зустрівся, тепер ще двоє.
Директор нашої програми поставив мені умову, що поки я не дав йому конкретну дату презентації, я не можу зареєструватися на класи наступного семестру. Це в свою чергу ставить під загрозу мою поїздку додому, бо без реєстрації класів мені не підпишуть документ, який дає мені право подорожувати за межі Сполучених Штатів. Ось таке, майже замкнуте, коло.

А ще треба вирішити побутові проблеми. Наприклад, заплатити за квартиру і електрику якось наперед, бо мене тут не буде у відповідний період. Купити підручники на майбутній семестр (не дешева справа!). Вибрати якісь подарунки, щоб привезти до України - це для мене одне із найскладніших завдань. Зокрема, тут нічого такого особливого й нема, що не можна було б купити в нас та ще й дешевше. Хіба що якісь речі, що символізують Штати і Арканзас зокрема.
Ось така дилема.

На дворі так швидко вже прийшла зима,
На деревах листя жовтого нема,
Але радість в душах є -
Різдво вже скоро настає.

До нас Миколай Святий спершу прийде,
В чобітки подарунки він складе.
Діточки радітимуть тому
І дякуватимуть йому.
____________

Зима,
Ти не сумна:
Свята прийдуть,
Серця тепло знайдуть.
____________

А Новий Рік стукає вже у вікно,
І що не роби він прийде все одно.
Принесе він нові надії,
Що здійсняться заповітні мрії.

До купи всі рідні на Різдво прийдуть,
Добро і любов у серці принесуть,
Не буде горя ні біди
І щастя буде назавжди.
[700x457]

thetemples.org/

Це одне з місць в світі, де мені дуже хочеться побувати

Это цитата сообщения pektoral Оригинальное сообщение

Україна єднає серця.
На самотньому березі моря сиділа замріяна дівчина. Курчаве золоте волосся, великі чорні, як ніч, очі приваблювали своєю глибиною. Її втомлене та тривожне обличчя з надією дивилось в прозору воду. Веселе сонячне проміння лагідно торкалось блискучих камінців. Північний вітерець грав з волоссям, але на її вустах так і не з’явилася посмішка. Вона торкалась пальчиками до хвиль, які лоскочуть, як кошеня. Все наче б то було тихо і спокійно, здавалось, що чутно, як море шепоче свої східні казки, але в її голові вже давно прокинулась думка: «Батьківщина, де вона?» І дівчисько поринуло в світ своїх мрій та думок...
...Перший раз я побачила сонце тут, воно посміхаючись подарувало моєму волоссю свій колір. Я простягнула до нього свої крихітні ручки та засміялась, засміялось і сонечко. Перше повітря, яке увійшло в мене не було українським. Воно принесло з собою незабутній запах волошки та хліба. Навіть перші кроки я зробила на цій землі. Тоді чому ж так тремтить серце, коли чую слово Україна? Чому всією своєю природою прагну опинитися там? Чому коли переїжджаю кордон, хочеться цілувати землю і кожного, хто зустрінеться на дорозі? Тож де моя Батьківщина?
Україна стала моїм життям. Я наче її маленька частинка, хоча зрозуміти це неможливо. Кожного разу, коли приходжу в свою російську школу, розповідаю однокласникам про Україну, хоча й добре знаю, що зустріну їх дратуючі погляди. Але нічого не можу з собою зробити і кожне третє слово починається з наймиліших літер: «У», «К» та «Р». Що я від них хочу? Для них Україна – звичайна, як для мене Франція або Казахстан. Але як? Як може бути людина до України байдужа?
Хіба їх не дивує неповторна природа? Ці безкрайні поля жита, чисте небо, глибокі ріки кришталевої води, рідні гори, темні букові ліси і море, наше прекрасне Чорне море. Якби вони тільки знали, як хочеться знову лежати коло верби, що росте біля ставка і вдихати аромат диких квітів.
А потім я стаю піснею, бо саме так впереше познайомилась з Україною, коли мама співала колискову. Я така близька кожному з вас, така повільна і м’яка. Я всюди, де є українці. Працюю і відпочиваю, радію і сумую разом з ними. Вони бережно передають мене один одному. Я досягаю серця нової людини, входжу глибоко в нього, знаходжу душу та наповнюю її всю. Потім вириваюся новою мелодією, але не менш чудовою. Я створена викликати усмішку і сльози. Я створена зберігати пам’ять та допомогати людям завжди. Вони дарують мене одне одному, де б не були. Саме так я відвідала вже весь світ, кожен куточок, де ступав українець. І я ніколи не загину, бо я вічна, як і мій народ.
Раптом я відчуваю, що стала сильна, гарна, мною пишаються, мною говорять. Так, я – мова. І не просто, а українська – мова Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка та Григорія Сковороди. Я найкраща в світі і рідна для сорока шести мільйонів людей, що мешкають на Землі. І я не хочу загинути! Я хочу та маю право бути! Бо без мене не буде і вас – українці. Говоріть мною, пишіть мною, слухайте мене. Хіба я цього не варта? Чому з кожним роком все більше людей відштовхує мене? Будь ласка, впустіть мене в своє серце і я відкрию вам свою красу та неповторність.
Знову коловорот. Хто я? Де я? Я б’юся і мені боляче, допоможіть! Я кричу, але мене ніхто не чує, я випромінюю яскраве світло в темряві, але мене ніхто не бачить. Я – щире українське серце. Я – люблю, люблю все, всіх людей, всю Землю, весь світ. Я – чисте, справедливе і прагну до світла. Мені боляче дивитись на війни, голод, знищення природи. Мене всі ображають, хоча й не знають що я таке. Вони не здатні заглянути в мене. І я боюся. Мені жахливо, бо я невпевнено в майбутньому, не знаю що робити і загубилось в цьому великому світі кривди. Я не хочу бути самотнім і відчуваю щось рідне, подібне до мене. Мені тепло і затишно поряд з ним, я його ніколи не покину. Нас немов єднає якась невідома сила.
І от я лечу на чарівних крилах. Я прокинаюсь і не можу повірити, я – Україна! З моїх губ зривається крик, по очах ллються сльози. Я не можу більше мовчати! Діти мої, любі, рідні, єдині! Хоч я і молода, але багато пережила. Вам здається, що мені п’ятнадцять років, але ні. Я виростила ваших предків і роститиму ваших нащадків. Не покидайте мене, бо я слабка. Зараз я не виживу без вашої підтримки. Колись ви були нерозумними, такими милими і не вміли нічого робити. Я кормила, одягала, вчила вас. А тепер ви піднялися, стали добрими, талановитими та гарними людьми. Я пишаюся вами! Вам стало мало місця в мені і ви розійшлись по всьому світу. Але й там ви не забули вашу Неньку. Ви прославляєте мене за кордоном. І всі мої сусіди знають, хто я така. Ми молимо Господа одне за одного і любимо одне одного більше всього на світі. Але я прошу вас, вертайтеся, вертайтеся до мене, хоча б в гості, тому що це просто необхідно, як для мене, так і для вас. Я чекатиму на вас, ваших дітей та онуків. Ви – найдорожче, що в мене є. Коли ви всі це зрозумієте? Чому дехто з вас не цінує те, що живе в мені, не пишається мною? Чому дехто Читать далее...

Радий вітати!
Завжди подобались їжачки :)
[700x525]

Jasa, дякую, що приєдналась :)
Ми вже давненько "бачимось" на теренах ЛіРу в інших щоденниках.
Тепер ось типу формалізували знайомство :)
[699x513]

Із-за того, що час мене прижимав (мені треба було вчора подати мій PhD Research Proposal шефу на розгляд), я сидів за писаниною майже всю ніч з п'ятниці на суботу. На сон залишилося може години три. Цілий день потім я ходив як лунатик. Ввечері я зібрався раніше лягати спати... Стук в двері трохи змінив мої плани. Нежданно-негадано до мене завітав мій єгипетський друг Ахмед, та ще й не один, а з сім'єю - дружиною Амірою і дочкою Джаною. А прийшов він мене побачити тому, що вони наступного дня (тобто сьогодні) відлітали до Єгипту на зимові канікули. Він, як і я, перший раз їде додому. Його доці зимою буде лишень піврочку. Славна малеча - практично не плакала, з цікавістю все розглядала у мене в квартирі своїми чорними оченятами, і майже весь час шось розказувала своєю, нікому не зрозумілою (бо то навіть не арабська) мовою :)

Так що час дійсно швидко летить. Ніби лише вчора ми вперше побачили один одного в літаку з Атланти до Арканзасу, а зараз Ахмед уже з сімейним поповненням летить до Каїру і запитує мене, що мені привезти з Єгипту. Я кажу "та нічого такого мені не треба, хіба що прихопи невелику пірамідку на пам'ять" :)))
[700x525]

Як швидко летить час. У мене за останні кілька місяців склалося враження, що один тиждень проходить як один день. І ось уже ЗИМА... Вже друга зима, відколи я в Штатах. Це мені нагадало як колись люди зимами рахували роки. А інші народи використовували для цього літа.

Однак ця зима для мене має більш радісне значення, бо скоро я їду ДоДоМу! Цей момент від'їзду прискорено наближається. Короткий проміжок в Києві обіцяє бути насиченим різними дружніми зустрічами, спогадами колишніх "бойових" походів і подвигів. А потім - Карпати! Різдво і Новий Рік, сповнені веселих народних традицій, домашня святкова їжа, приготована мамою і бабусями, відвідини родичів, друзів, кумів, знайомих...

Ех! Люблю Карпати зимою, якщо погода по-справжньому зимня. І краєвиди типу таких:
зимовий вигляд на селище
[700x464]

А таке можна побачити перед спуском на лижах з гори Стіг, що на Драгобраті. На горизонті видніються гори Говерла (зліва) і Петрос (справа)
[700x525]

Взагалі в мене досить мало фотографій з краєвидами околиць свого рідного селища. Це тому, що у мене ще цифрового фотика не було, коли я останній раз мав мождивість споглядати ці краєвиди. Зате зараз я рішуче налаштований кардинально змінити цю ситуацію, тому в січні чекайте на велику кількість зимових картинок з Крпатами :)

[470x341]
Я живу
На горі високій тут,
Де мене ніхто
Ніколи не знайде.
Я сиджу,
Дивлюся не земний весь люд
І бачу, що його
В болото хтось веде.

Ця гора -
То хата моя рідная.
З дитинства тут
Я мрію про добро.
І бачу я,
Що доля вірогідная
Моя лишитись тут
Й не їздити в метро.

Приспів:
Зі своєї гори
Я бачу як живуть тут люди,
Зі своєї гори
Я бачу дивний світ.
Зі своєї гори
Я знаю все, що в світі буде.
Із цієї гори
Пішов увесь мій рід.

Небо тут
Знаходиться так близько,
Що можна до хмарин
Руками дотягтись.
Орел летить,
Кружляє зовсім низько
І інших спів пташин
Здіймається увись.

Приспів:

Вічна пам*ять.
Трагедія не повинна забутися, щоб не повторилася знову.
Вшайнуймо померлих.



Мовчання у просторі,
Молитви в думках,
Мільйони загиблих -
Лишивсь тільки прах.
Спомин про зло
Віковічно дзвенить,
Серце за людство
Нестерпно болить.
Поставимо свічку
В своєму вікні,
Хай світ весь прозріє
Про долі сумні...

Я колись раніше показував фотографії монумента у вигляді земної кулі, на якій написана молитва за мир різними мовами світу. Цей монумент стоїть в центрі Фейетвіля. З вершечка тієї кулі стікає вода, омиваючи її з усіх боків.
Напис російською мовою я знайшов давно: великими літерами і майже по центру.
Я думав, що українською просто не написали, вони ж не могли охопити всі мови світу.

Недавно я пішов до того пам*ятника знову. На зиму вони вимкнули воду і написи стало краще видно. Ми ходили кругом і... знайшли напис білоруською! Якщо вже є білоруська, то просто не може не бути української. І таки знайшли:
Хай буде мир людству у всьому світі
[700x525]

День подяки (Thanksgiving) був започаткований як особливе свято для подяки Богу за Його дарунки і благословіння. Це мабуть найстаріше свято, яке постійно святкується в Америці. Для більшості американців прекрасний вихідний день і день, який слід провести в зі своєю сім’єю.

В 1543 році Акт Верховенства перетворив короля Англії на лідера Англійської (потім Англіканської) Церкви, що автоматично стало обов’язковим для кожного жителя Англії. Низка релігійних постанов короля не була добре сприйнята деякими частинами населення і таким чином з’явилися дві групи «релігійних дисидентів». Одна група отримала назву «Пуритани» (Puritans), тому що вони хотіли залишитися в Церкві і реформувати її. Інша менша група була відома як «Пілігрими» (Pilgrims), і вони хотіли покинути церкву повністю. Вони перестали відвідувати богослужіння в церквах і почали проводити свої власні у себе вдома. Це призвело до того, що їх почали переслідувати як кримінальних злочинців, садити за грати і виганяти з країни. В 1607 році вони почали залишати Британські острови, щоб переселитися до Лейдену в Голандії. Вони прожили там близько 13 років, але не досягли задовільного економічного добробуту, а з іншого боку, вони не хотіли полишати свою англійську мову і асимілюватися з місцевим населенням. Тому, в 1620 році, Пілігрими вирішили переселитися до Америки.

Спочатку вони постановили вирушати в плавання 5 серпня 1620 року з Плімуту в Англії на двох кораблях – “Травнева Квітка” (“Mayflower”) і “Вероніка” (“Speedwell”). Однак, проблеми змусили їх повернутися назад. Вони продали “Вероніку” і 102 члолвіків, жінок і дітей сіли на “Травневу Квітку” для другої спроби. Не дивлячись на страшенний шторм, що стався на півдорозі через Атлантику, який зламав перекладину головної мачти, вони таки побачили землю 9 листопада. Хоча вони хотіли пливти до Вірджінії, шторм збив їх на 100 миль від запланованого курсу до затоки Кейп-Код. Вони вирішили поселитися там і назвали те місце Плімут, тому що вони востаннє отримали допомогу від християн Плімуту в Англії.

Зима 1621 року. За наступні п’ять місяців 47 членів цієї групи (45%!) померли від хвороб та інфекцій, в тому числі 13 з 18 жінок. В березні до їхнього поселення зайшов індіанець і промовив ідеальною англійською “Ласкаво просимо” (“Welcome”). Його звали Самосет (Samoset). Він вивчив англійську подорожуючи з морськими капітанами. З ним як помічником і перекладачем Пілігрими зустріли плем’я індіанців на південному заході, з якими вони уклали угоду про мир і взаємну допомогу.

Весна/літо 1621 року. Індіанці навчили Пілігримів землеробству, полюванню, рибальству і виготовленню одягу в новому для прибульців середовищі. Хоча життя було важким і вимагало багато зусиль, ці перші християни в Північній Америці були сповнені подяки Господу за Його милосердя і співчуття. Управитель Бредфорд (Bradford) проголосив проведення дня публічної подяки Богові в Жовтні і запросив індіанців приєднатися до святкування. Індіанці прийшли з 5 освіжованими оленями, 12 жирними індичками і 8 різними видами фруктів. Індіанські жінки навчили пілігримських жінок як готувати кукурудзяний пудинг, фруктові пироги, кленовий сироп та ще одне індіанський гостинець – попкорн! Спочатку воно повинно бути подією на один день, але воно пройшло настільки гарно, що світо продовжувалося цілих три дні. Між їдою проводилися різні атлетичні ігри і змагання на різні вміння та майстерність.

Хоча День Подяки світкувався практично всіма американцями, офіційно він був проголошеним державним святом Джорджем Вашингтоном в 1789 році. Більшість їжі, що подається до столу на День Подяки в наші дні практично ідентична до тої, що була на самому першому святкуванні в 1621 році. В другій половині дев’ятнадцятого століття паради також стали загальною особливістю даного свята, а з часом і Санта Клаус був добавлений до процесу святкування, як офіційний знак того, що сезон Різдвяних покупок вже почався. День Подяки – це дуже сімейно-орієнтоване свято. По суті це найбільш перевантажений час для подорожей в році, оскільки це дуже важливо для сімей зібратися разом у цей день. Одним із фінальних аспектів сучасного святкування є перегляд футбольного матчу (американський футбол) по телевізору, хоча воно було б уже перебільшенням пов’язувати це до тих давніх спортивних ігор, що супроводжували початкове святкування.

Thanksgiving завжди святкують в четвер в 20 числах листопада (хоча початково був десь в жовтні; чому пересунули я не знаю) і, відповідно, це все вихідні аж до понеділка. До речі, інша країна (єдина крім Штатів), де теж є Thanksgiving, Канада, святкує цей день десь на початку саме жовтня, на півтора місяця раніше.

Інша подія, яка неодмінно супроводжує День Подяки, називається “Чорна П'ятниця” (Black Friday) :). В цей день майже всі магазини пропонують покупцям страшенні скидки – до мінус 80-90% від початкової ціни. Двері в магазинах і бутіках в цей день відчиняють десь о 5 годині ранку, і одразу магазини наповнюють натовпи збуджених покупців. Люди як Читать далее...

Це така нова серія фотографій. В цю неділю трохи погуляли містом, пофоткалися. Останні теплі дні перед зимою, не хочеться їх втрачати. Я планував працювати, щось там робити в лабораторії, але дуже не хотілось, і я вирішив не йти проти волі. Пів дня, та ще й в неділю, витратив на відпочинок і абсолютно не шкодую.
Взагалі не зрозуміло, чому мене совість повинна гризти :)

Фотки буду поступово добавляти
Фотки ось тут

Я був шеф-поваром в суботу. Таки ще не втратив студентські навики куховарства: борщ вдався придатний до вживання, що було успішно зафіксовано міжнародною офіційною комісією в складі українки та росіянки (Марини і Жені). Так що є ще порох в порохівницях :) Дасть Бог, з голоду не помру.
До борщу навіть сало знайшлося...

Поважна комісія оцінює продукт
[700x525]

А чи достатньо посолив ?
[525x700]

Борщ - серйозна страва
[700x525]

Увага! Фотографує холодильник:
[700x525]

А тоді він (хоч і льодяне в нього серце:) ) почав прикалуватися і розсмішив нас
[700x525]