Вже перший ранок дав мені відсіч. Типу, хуй тобі а не сльози. Тоді стало порожньо. Уявляєш? Курити шість років, і в одну мить не помітити цього. Пити каву, п’ять-шість-десять чашок на день, і тупо забути аромат. Не відчути. Коли в очах не блимає інстинкт. Ультра умовний інстинкт вказує на вихід. Нам здається ніби залежні і від того маємо спокій. Тупо впевнені у повноті. Ти пригадай лише, коли самотньо було, коли ні до чого було припасти, ні до кого притулитися… Пам’ятаєш? Я ховався під шаром диму, у хмарі нікотиновій занурював ображену сутність… А скільки літрів кави гойдало тіло… І місто… Там музика, їй плакався і рятував свідомість.
Анестезія діяла систематично. Я тішився завжди одними засобами. Аж поки одного разу стало порожньо. У повноті. Тоді ж свідомо викреслив. В секунду. Розумієш?
День за днем, потім тиждень, місяць… Жодної порції болю, краплини бажання…
Чому? А все тому, що відмовлятися немає від чого. Нам. Уяви.

…тоді я відмовився від кави, сигарет, плеєра і сексу… Відрікся від миттєвої реабілітації. Цього разу спробував не обманювати себе і відверто вивести з ладу маленький шмат системи. Аби не витрачати багато часу на порожні демагогії, та не деградувати у темах свобод і залежності. Ясна річ, приречені, вільними не будемо. Та все ж… Я хочу злякати сонце. Воно ж не здатне бути вічним. І хто це мені ті полоси змінює? І чому тільки дві? Чому ми спочатку вигадали чорну та білу, а потім жаліємось на сірість життя? І зірка. Вона здатна спалити цілісно! Розумієте? Сонце не торкнеться Вас окремо... Або Все або Нічого.

Ще вчора дванадцятирічні дівчата виглядали сіро. Малювали у щоденниках китайськими фломастерами, а сьогодні рожевими малюють секс. Їх починають боятися навіть екстримали. Завтра піздюшки відтрахають всіх педофілів планеті і матимуть владу. І хто тут збочинець?

Сексуальні розваги стають дедалі ніякі. Ми вже не ті збоченці, що ховалися позакутками у минулому столітті. Наші сьогоднішні бажання висмоктані з психічних розладів псевдо-поетів із неабиякою часткою креативу. Гумові члени та металеві гаки актуальні, та виходять із вжитку. Імітатори «щастя» виглядають більш природньо. Нині оргазмують ультрафіолетом та температурами, її перепадами. А ще кінчають під радіоактивним напиленням поверхні. І краплі дощу. Ними стікають задоволення на старті нової епохи відхилень. Ви стаєте ледацюгами, скоро нам не потрібні будуть тіла. Ми будемо любити одне одного водою і повітрям, травою і її ароматами, втіхи ділити на сезони, снігом та сонцем трахати кохання…

Я точно знаю, він трахнув би першу зустрічну ЕМО-гьорлу і у жодному разі не кінчив би їй на обличчя. Бо успадкував люб’язність і повагу до прекрасного. Обличчя ЕМОмалолітки для нього цінніше за соковитий мандарин. І малювати на ньому «живою» рідиною не є чимось «смачним» та високим з точки зору естетики. А білявки створені для орального сексу. Це вже моя думка. Обличчя білявки – мольберт. Зрілий художник це відчує.
Отже запам’ятайте: маленьких ЕМО-дівчаток краще мати класично, а білявок – орально.

Він зліпив з нього сонце. Він змішав його із розчинною кавою, із пральним порошком. У мене на кухні. Зашив у подушку. Мою подушку. Ним наситив повітря. Він розлив моє повітря. Ним у стінах. Моїх стінах. Він конденсував його. Ним стікають вікна. Мої вікна. Розчинив його у молоці. Він прозорий. Ним сміється з мене. З мого мене. Залишив його одного. І зник. Віддав мені In Rainbows.

Чекаю на тебе. Мій прозорий. Твій гарячий в мені збуджує. In Rainbows.
Мій жовтий. Мій сонце. In Rainbows.

В колонках играет - OnAir

Іноді навмисно акцентую на власній нікчемності, аби той хто поруч відчув себе кращим. Це не позиція. Внутрішній чинник. Стиль мого егоїзму.

В колонках играет - тиша

Світ одноосібно клонується. Останнім часом ефіри схожі на гру у схованки. «Знайди Мене Тут… Оп-ля… А тепер? Оп-ля! Ну а зараз?». Молекулярний розпад? «В ефірі МОLOKO! Пісня «Sing It Back» до вашої уваги… А після реклами смакуємо свіжою «Overpowered» від Roisin Murphy… ». Або «Beyonce з творінням «Green Light» завершує музичну годину. У наступній стартуємо з безсмертного гіта від Destiny's Child». Чи ви намагалися зліпити джингл між сексі-творінням «Stronger» Sugababes і «Song For Mutya» Groove Armada? Це схоже на онанізм із посмішкою на обличчі. Мутіа Буена колись тільки мріяла про власний вокал в ефірі радіостанції, а сьогодні має аж два! Таким чином No Doubt у плейлисті красується поруч із гламурною Gwen Stefani, а красуню Fergiе один лише джингл відділяє від треку Black Eyed Peas, який обов’язково змінює Will.I.Am із новоспеченою «I Got It From My Mama». У 220 внутрішній міксер і ейфорія з присмаком роздвоєного всесвіту до 18:00!

В колонках играет - Залишки ОнЕйр

О дев’ятій мене цілує кохана, а прокидаюся я близько десятої ранку. Випиваю декілька чашок кави, приймаю душ і їду на радіо прямим маршрутом «Лисківська - Либідська». В дорозі слухаю навмисно змішані пісні UNKLE, Planet Funk і Jamiroquai. Під каламбур дочитую «Світ, як супермаркет» Мішеля Уельбека, часом втікаючи поглядом від активного проміння. Біля станції метро «Дружби Народів» купую газету, іноді передивляюсь її у ліфті на Лесі Українки, 36. Випиваю чашку кави у стінах радіо, вбиваю декілька сигарет і занурююсь у еротичне самокопання о 14:00. Чотири години non-stop-ом змішую Roisin Murphy з Beth Gibbons, Британію з Британією, тріп з хопом, а сірість з вологою. Щодня відкриваю нове, кінчаю від «Louder» німців Boundzound, а тепле тремтіння підводжу до старої Porcelian «блискучого» Moby. Час від часу вголос аналізую стан сучасного RnB, або останню плиту маловідомих The Androids. Багато пишу, пишу, пишу… Кожну порцію «бла» вилизую власною повагою до себе, егоїзмом і посмішкою у простіррр. Малюю умовну риску під черговим «Пришельцем» і втікаю о 18-ій вечора. Кава і сигарета. На станції Дружби Народів відкриваю Уельбека і пірнаю у метро. В Одеса-Кіно сьогодні Сімпсони. А перед сном порція сексу з домішком зеленого чаю.

Я обожнюю людей, які нічого не мають, але мають при цьому всіх!

В колонках играет - kd lang & tony bennet - a kiss to build a dream... on...

Останнім часом нас з’їдає кіно. Не те, щоб часто, але і не настільки рідко, аби сповна насолодитися атмосферою тет-а-тет. Трапляється так, романтика ніби є, однак і немає одночасно. Можливо ми у ній. Десь всередині, під шаром проблисків, типу, у бульбашці Timotei. Нас проковтнуло щось із назвою «романтика». Ми пірнули у згусток солодких течій, цукровий рафінад, який не розчинився у склянці з кавою. Нас засмоктало у барабані пральної машини. Ми зрослися губами, животами, колінами і пальцями ніг. Одне ціле з двома центрами мислення, однак в одній на двох «романтиці». Нас ніщо не лякає, і ми самі собі пани.

В колонках играет - kd lang

Моя дружина смачно готує. Бебік стрімко підростає. Мені посміхаються, і все, наче, позитивно. Однак через це я не можу творити. Мені потрібна трагедія. Не те, щоб бажано чи дуже необхідно. А просто, як факт. Не те щоб молити Бога, аби той спромігся на темну смугу для мене. Факт. Факт. Факт. І Київ. З одного боку – я емігрант. І у Мелітополі, за 40 кілометрів від Запоріжжя, емігрант. І все наче рухається, якось інакше видихається. Однак і стоїть на місці одночасно. Київ – надто мертве місто. Тут «все» трапляється одночасно і багато. Тут все глобально, але, змішуючи події, місто стоїть на місці. Наче колесо автомобіля, яке на великій швидкості з боку - «нон стоп». Таке моє життя. Я все частіше ловлю себе на думці - «сімейний чоловік – це діагноз невиліковний». І в той момент розумію – лікуватися не хочу. Просто НЕ хочу. Більше того – я кінчаю від однієї тільки думки про те, що вдома на мене чекають мої киці!
Умовні умовності останнім часом не дають спокою. Ми всі «заради когось», «заради чогось», кожен з нас не є одиницею. Ми тільки елементи, які існують цілісно з тими кому необхідні, з тими, хто необхідний нам. Не варто розглядати себе, як індивідум. Індивідум – це родина. Чи партія. Або коктейль.

В колонках играет - Aphex Twin - Kesson Daslef

Сінкерам набридає сінкети. Їхні сінки ні до чого не призводять, окрім головного болю і порожніх демагогій. Вони обирають аутизм. Аутизм – майбутнє сінкерів. Аутизм врятує світ. Вже зараз виникають такі поняття, як «Вимушений Аутист», «Набутий Аутизм», «ЕмоАутизм» і «Партія Анархічних Аутистів». Останнє створено для пропаганди аутизму серед залишків сінкерів. Кожна неділя – день Аутиста. Тисячі дегенератів виходять на великі площі столиць світу з рожевими ведмедиками під пахвами, розбиваються групами і грають у гру «ГомоАутенс» вдаючи сінкероподібних людей. Вони б’ються ведмедиками, трахають пластмасових зайчиків і облизують одне одного. Загальна напівпластмасова оргія переростає у масштабне кінчання на голови сінкерів! Ви чули про пацифістоанархістів? Аутопацифістоанархісти! Поступово захід перетворюється на загальне стрибання рожевого натовпу під гучні заклики «Аутизм – майбутнє! Сінкерів немає!». Вимушені розлади, набуті метаболічні порушення, збій у контакті з оточуючими – це майбутнє планети! Набуті нейродинамічні відхилення у десятків тисяч осіб під прапорами рожевого кольору – Вседозволена Анархія!
Сінкерів немає.

В колонках играет - On Air

Зараз дрочери стають діджеями. В дитинстві вони мастурбують під акомпанемент "повноцінний статевий акт кращого друга (одноосібно - сина олігарха)", а нині ... мастурбують під пультом в ефірках. Діджей... продовжує мастурбувати, думаючи про секс із ЦукровимиДівчатами у червоних сукнях або про Девіда Гетта, Папу Римського чи власну матір. Його член покривається пухирцями - опіки. Витираючи з фейдера сперму, його голос вібрує в ефірі. "Цікаво, чи Мадонна відчула присмак моєї сперми у роті?" і пестить соски. Йому подобається власний голос і голос прог.діра, який із сусідньої кімнати волає щось на кшталт "Маладец, мой пахучій пісюнчік!". Його мозок розтікається теплими спазмами у лобковій області. Він продовжує дрочити, енергії вистачає на повні 3 ефірні години. Якщо хтось прокидається о 8-ій ранку і їде на роботу, аби припертися додому о 22-ій, то діджей працює всього 3 години із перервами у 20 хвилин між виходами в ефір. Цього часу вистачає, аби кінчити з десяток разів на пульт і все, що рухається поруч. Іноді тут рухається прог.дір.
Діджей - дуже прискіплива людина. Він вибирав професію з 5-го класу. Тоді пріоритетними стали уроки української мови і фізкультура. Останнє тільки для того, аби дроооооочити у дівчачій роздягальні на спітнілі трусики якомога частіше.
Діджей - дуже обізнана людина. Він, типу, все знає, хронічний меломан з перпендикулярним потенціалом. Його дикція - тренований кунін’єтами язик на пару з прог.діром або колегою-параноїчкою.
Кінчати. Кінчати. кІнчити, дааааа…
Сюди покладено глобальну оральну філософію...

...Чи варто повторюватися і нагадувати вам, яким чином діджеї захопили владу? У суспільстві гедонізму, та ще такому легковажному, як наше, громадяни цікавляться одним – розвагами! (Секс і гроші не є виключенням: гроші дозволяють відвідувати вечірки, а вечірки дозволяють знаходити сексуальних партнерів.) А діджеї правлять на вечірках. Їм тепер мало нічних клубів – вони придумали «рейв» і примушують людей танцювати в ангарах, на автостоянках, у цехах заводів і на вулицях. Саме вони вбили рок-н-ролл і придумали реп та хаус. Вдень вони панують у гіт-парадах, вночі – у клубах. Від них нікуди не подінешся. Діджеї перетворюють наше існування на низку реміксів. Ніхто на них за це не ображається: адже ми все одно завжди даємо комусь владу, то чому б не діджеям? Вони мають хапальні рефлекси не менші, ніж у колишнього кіноактора або адвоката. Врешті-решт, для того, щоб володарювати, досить уміти слухати, справляти враження культурної людини і уміти заводити публіку. ...

Ф.Б.Ф.Б.Ф.Б (К в К)...

Сонечко, я думав тебе у міліметрах рахувати. Виявилось, ти хвилями вимірюєшся. З перших смужок, маминих очей, і думок, думок, думкок...
Хвилями з-під звуків, і шалених спазмів десь глибше за душу )))

В колонках играет - zavoloka-rankova

Ти потрібна мені і для того, аби хоч іноді бути чесним. Ти єдина людина, з якою я є собою. (Адже нам необхідно бути відвертими, нам треба час від часу знімати маски, ми повинні скидати образи.) Немає жодної людини, включаючи себе, з якою мені так легко, жодного місця на планеті, де так сонячно... Тільки з тобою я відчуваю повноту свого призначення, доцільність кожного поштовху десь всередині... Кожна клітина є доречною цієї миті... Дякую...

В колонках играет - Sigur Ros - Saeglopur

Я перечитую десятки СМС із запізненням на декілька годин. Прокидаюся, аби співати колискову. Вкладаю у ліжко її, а сам приймаю "ранковий" душ. Я перевертень. Отримую емоції мертвого життя, порожніх вулиць, стомлених таксі. Вдихаю атмосферу насичених киснем асфальтованих квадратів... Стовпи, занад-то довгий міст, узвіз... Згадав призначення і спробував налаштуватися на спів неонових брудних вітрин... Ти їх ловитимеш, будеш відвертатися від проблисків, нервуватимеш, адже очікування ранку збуджує негативні відчуття... А я співатиму пісень, вдаватиму щасливого і романтичного чарівника. Ти, як і я бажаєш вірити у казку, та останнім часом не виходить. Нажаль настільки ми відійшли від чарівного, що вже і просто медитувати не можемо... Я активний цієї миті, думки одна одну змінюють, майже не встигаю фіксувати емоції... А ти роздираєш очі, намагаєшся дотягнути хоча б до шостої, п'єш багато кави, дратуєшся. А мені до смаку чай з медом. А може і не у смаку справа. Скоріше необхідності у каві не має. Так ми синхронно йдемо до однієї точки. Світанок. Тепер я наче дзвіночок, співаю "доброго ранку" її. Вона цієї миті настільки чарвіна, хочеться відтягнути час, милуватися, посміхатися... Сніданок і ... шалені поцілунки, двері, сходи, офіс... день. Моя подушка, тепла ковдра, десятихвилинна телефонна розмова, побажання вдалого дня для неї, для мене - солодких снів...

В колонках играет - Mogwai

моя Столиця – тепла і затишна батьківська квартира на третьому поверсі рожевого будинку. Там вже навіть ліжка мого немає. Лише деякі дрібниці на стінах та на полицях нагадують про власне минуле у кімнаті з блакитними стінами. Зовні кольори холодні. Сірість індустріального поселення доповнює відсутність прозорості у спілкуванні. Зараз. Теперішніх стосунків, що втратили смак безпосередніх зустрічей на «рожевій» території. моя Столиця – примітивне існування в контексті брудних квадратних кілометрів, але під натиском чергової дози натхнення.

моя Провінція – мій Київ

її гарячий дотик
мене торкнулася
був поруч
гірко не було (хотілось тільки)
дешева кава
розплющені зернятка на столі
вони й забрали
волю
силу
самоти хотілося
залишили одного
напоїли
на дні могила
осад
темні краплі вимитих зіниць
розмитих воєдино
та на одну лиш мить
там сухо
сморід
вільно з гіркотою на один
де сам собі
вона тримає досі
оооооойййй

твоя історія
моя поразка
наш кінець