- а вы замужем?
- нет
- еще нет или уже нет?
Условие:
Дополнительные условия:
Решение:
сделать головную боль всей семье, а также друзьям, знакомым и знакомым друзей
приятель из моей юности дает машину
друг детства моего брата упаковывает и сопровождает груз
брат встречает и разгружает, а также заносит груз на 5 этаж
мама - переживает
папа - критикует.
Вывод: главное, все при деле
до речі - відпустка удалась.
примусова відпустка у травні, не зважаючи на мої сгиглення щодо договізни прайсу на курортах закордоння, справа вдала. за умови, коли весь твій офіс також відпочиває і ніхто, окрім надпрацьовитих партнерів, не турбує тебе питаннями щодо відправлення грошей, підписання контрактів чи інших таких неважливих навесні речей. до тогож, коли відпустка триває 2 тижня, а не швидкоплинних 5 робочих днів.
за 2 тижня я встигла багато.
вперше власноручно "охопила" трасу. 260 км за 3 години майже без зупинок. туди та назад, майже як за толкіеном. з поверненням зрозуміла, що я навчилась кермувати.
коли я тільки поїхала з вінниці, однієї моїй подрузі наснився сон, що я одного разу прийджаю до неї з києва на власній автівці - білому Опелі. ну і що, що вийшов не Опель, і не зовсім білий, а такий собі чорнуватий фольцваген, але крапку у цій історії я поставила. а разом з нею втілила у життя одну з омріяних думок. це як на однокласники.ру хизуються життевими досягненнями: чоловіками, дружинами, дітьми... чорнуватий фольцваген у вінниці - це теж собі таке мое особисте життеве досягнення. для однокласників.
вперше побачила півничну "культурну" столицю росії.
доречі, що вразило найбільше так це пітерський аеропорт. для мене цей найдивнішій аеропорт, звідки я відлітала. до цього я думала що найдивніший - київський бориспіль. але пулково здогадався розташувати таможений досмотр перед залом реестрації, із-за чого йому можна віддати перше місце за кількостю черг: таможений досмотр, реестрація, паспортний контроль, особистий досмотр перед посадкою у літак. за умови розмірів аеропорта при 10-15 одночасових рейсів це стає справжньою катастрофою.
люди в пітері теж досить дивні, але не вразили. хіба що жінки, що смалять на ходу - їх трапилась досить значна концетрація на одну вулицю. тобто пітерська вулиця за темпом життя претендує на нью-йоркську, що за умови невеличких дореволюціоних будинків виглядає дещо кумедно. але ця сама значна концентрація історичних пам"яток на одну вулицю - вразила.
сподобалось враження, що пітерці свій город люблять, але "какой-то странною любовью". тобто вони знають і шанують його історію і "про цю пам"ятку" зможуть розповісти з найдрібнішими деталями, але прибрати свій город їм, певно, якось не спадає на думку.
і ще. пітерці з приводу Свята Перемоги були всі об"язані георгієвськими ленточками. цьому сприяла соціальна реклама "Я помню. Я горжусь". всі ходили вулиціми патріотичні і поважні.
На перекрёстке между тачками мельтешат неестественно возбуждённые студенты-активисты с ленточками:
- А почему у вас нет ленточки? Щас мы вам ее на зеркало...
- Отойди от машины!..
- Вы что?!! Это же память!! О Великой Победе!
- Кто был командующим 2-м Белорусским фронтом в 1945-м году?
- Ээээ... мммм... А! ЖУКОВ!!!!
- Рокоссовский! На х.. себе ленточку намотай на память!..
На фоні цієї патріотічності гидко вразила поведінка пітерського таксиста, що віз мене до аеропорту. на одному з перехресть до машини підійшов німий (чи той, що видавав себе за німого) і простягнув таксисту іконку з запиской "Мелосердие за 100 рублей или пожертвуйте храму, а если не надо, то отдайте обратно". таксіст іконку взяв, але через декілька хвилин на пропозицію забрати іконку з запискою німий чолов"яга почув "Чё те надо. п...уй отсюда". чолов"яга ще довго мичав "вслед уходящей машины свои немые матерные ругательства".
і взагалі, культурні історичні цінності я, що називаеться, "не осилил". з відвіданих стали тільки Дворец князя Меньшикова и Исакиевский собор. Ермитаж був проміняний на Ікея-Дибенко. в результаті чого наступного ранку після повернення на мене зглянулося осяяння знести все ж стінку між кухнею і кімнатою. але це вже зовсім інша історія...