Всем привет!

Я завершил миграцию на собственный сайт, так что добро пожаловать: https://nightly.one

Вот несколько свежих заметок:

- Как в старые добрые времена
- Омерзительная восьмёрка
- Мини-диски (новое хобби!)
- Вспомнить всё

Желаю всем добра и счастья!

Мой забытый, грустный дневник..
Как старый чемодан без ручки))
и выбросить жалко, и тянуть тяжело..
Кстати про чемоданы.
Хочу много чемоданов и разных. У меня уже 9 штук. Когда не смогу работать и появится свободное время, начну декорировать их. Уже есть идеи))
А два чемоданчика из этой компании, останутся в первозданном, естественном виде. Потому что рисовать на них - только портить. Фотки потом))

https://elizabet-vrn.1c-umi...1c-umi.ru/


[493x700]

Ще не пізнього вечора близько п'ятої пригальмовував перед виїздом на головну Велику Васильківську з бульвару Дружби народів, аж раптом ззаду несподіваний поцілунок у дупу. Став, вихожу з машини - таки жінка прудко вистрибує з темної Мазди. Півбіди. Терпіти не можу, коли чоловіки лізуть з поцілунками. В будь-якому сенсі. Досі з огидою згадую, як чоловічок напідпитку щось з-під мене хотів у маршрутці Тернопіль-Київ. Глупа ніч, пасажири дрімають, а той ніби щось на вухо сказати суне масними губами. Коротше, розглядаємо понівечене ліве крило. Я ввічливо для годиться про обережність на дорозі, а вона мені у відповідь: "Вдарила, але крило не гнула, воно таке й було!". Побійся Бога, вража жінко, ти ж брешеш та ще й мене, старого дипломованого вовка, хочеш вчити фізиці твердих тіл, - кажу, але поки не дуже обурюючись. Заховалась в Мазді з телефонною трубкою, а набалакавшись, запропонувала трохи грошей. Мені сумним здався той факт, що оця шляхова принцеса на мене нікчемного тут має витрачатись, і я вирішив викликати даїшників, щоб по-перше, збитки компенсували страховики, а не вона, а по-друге все ж образливо чути, ніби я в школі погано вчив фізику. Та тільки я розпочав з диспетчером розмову, як принцеса здає задом, об'їжджає мене і вже помахує хвостом з залитої вечірніми ліхтарями далечини. І залишився я один біля блимаючої аварійкою машини, з останньою цигаркою в зубах і невеселими роздумами про те, що геть позабув, як треба розмовляти з жінками, щоб їх не віднаджувати.. Вже скоро мене трохи розважив патруль ДАІ, склали протокола і обіцяли допомогти розшукати чарівну асфальтово-снігову фею

Полтавське пиво – маловідомий скарб в нашій державі. Воно завойовує золоті медалі на міжнародних конкурсах і залишається непізнаним пересічним громадянством, його відкупають знавці і зберігають свої почуття в таємниці ймовірно для того, щоб не утворювались черги (реклами полтавського пива в Полтаві не побачиш, тільки чернігівське). Мабуть не потребує реклами полтавське пиво, як і кожен якісний продукт, про який знають рівно стільки людей, скільки можуть його випити.
[699x525]

багато пива і трохи Полтави

Пропозиція на відвідання Полтави була несподіваною, але з розряду тих, від яких не можна відмовитись, зважаючи на непевний фінансовий стан закатаного в асфальт малого бізнесу з усім моїм бісовим відношенням до останнього, отже наздогнавши темної ночі блимаючий аварійкою «Sprinter», я загорнувся у п'ятигодинне чекання шляхів полтавських. Околиці колишнього губернського центру запістрявіли скромними совковими будинками, тролейбусними дротами і активною передвиборною агітацією на біґбордах. Чорний гумор на чорному тлі соціально-рекламного щита нагадав і безславних земляків, і поганську славу теперішнього полтавського мера Матковського.
[699x525]

далі - полтавське летовище

20 років тому я відвідував це місце вперше. Добре усвідомлюючи, що повністю нормальних людей не буває, подумки малював свій передостанній притулок, інакше кажучи чистилище. От таким воно мало бути ззовні, ніц не домалюєш.
[700x525]

Читать далее

Кавалок справжнього зимового лісу із характерним правобережним ландшафтом починається з Сирецького парку, де запам'ятковано декілька історичних подій, починаючи з останньої - Куренівського пульпового потопу, після якого і закладений парк в урочищі Бісова Баба, або пізніше іменованого Бабин Яр. Перша згадка — у 1401, коли володарка цієї землі жінка-шинкарка («баба») продала її Домініканському монастирю. У 15 — 17 ст. згадується також як Бісова баба, Шалена баба. Мальовничі глибокі урвища перехоплюють подих на засніжених та скрижанілих краях.
[700x525]

Бабин Яр всесвітньо відомий, як місце кривавого ярмаркування німецьких окупантів у 1941 р. І зараз тут не завжди тиша. Десь унизу чути гомін великого гурту людей, які активно відпочивають, а вище через балку мажорно лаялось під пиво золоте гопництво, під 'їхавши машиною до залишків цвинтарного склепу. Це сьогодні, а тому 67 років все було інакше. «Голих людей шикували невеличкими шеренгами і вели у пролам, спішно видовбаний в урвистій піщаній стіні. Що за нею - не було видно, але звідти долинала стрілянина, і поверталися звідти лише німці та поліцаї за новими бранцями.» (с). По десятку людей, як в черзі до магазину дешевого конфіскату, пропускали до штучної вузенької стежки уздовж піщаної стіни. З протилежного боку працювали кулемети…
[700x525]

22.10.1918. Засідання ЦК РП (б). З промови В.Леніна: "Якщо втримається при владі Гетьман, то Росія повернеться в кордони Московського князівства 15 століття". Ленін був безперечно розумною людиною, і передбачив головного ворога імперії. Збройне повстання проти гетьманату готувала українська соціалістична демократія, яка будучи політично нездатною, рвалась до влади. Володимир Винниченко змовився з Хаїмом Раковським та Дмитром Мануїльським. Початок кінця Держави був покладений. (у серпні 1918 року Винниченко очолив опозиційний до гетьманського режиму Павла Скоропадського Український національний союз)
Паралелі. Керівники Московської держави і тоді, і зараз були компетентніші у стратегії ведення військової справи, тому і ніхто не закидає, як Московське князівство у середні віки було даровано Івану Калиті милостію монгольського хана, всі вірять, що Україну в різні часи було подаровано по шматках Укоаїні

Снігоголовий пан спікер задоволено виголосив, що країна програла, проте косолиця прима спочиває від приємної втоми, вовків в державі небагато, та й ті, що є, лише в неї розуму вчаться. А середній клас у особі особисто мене з обіду стоїть у черзі. Звітує за минулий квартал. Фонд постраждалих від нещасного випадку, мов щур, забився у підвал горбистого дворику на схилах Кловського узвозу. Півтори години можна милуватись засніженими деревами або, як інші, втупити очі в носаки чоботів
[700x525]

Читать далее

Вiдвiдини Полiського краю почались з невеликого мiста Коростишiв, вiдомого католицькою общиною, яка запросила наше товариство послухати польську проповiдь. З уст ксьондза змiст було не розiбрати, одначе зрозумiло, як криваво-важко посувалась полонiзацiя
[700x525]

Читать далее

Я люблю тишу
а ті, що навколо, її зневажають,
не звертають уваги на знущання над нею
електронний зойк телефонної трубки
ниций стогін конаючого акумулятора
ріже її тіло на тоненькі скиби
і їх гострі краї
по-звірячому кривавлять мої вуха
я не народився глухим
і в деякі хвилини воно заважає мені.
Кохана чорношорста дитина
не розуміє моєї таємної любові
як і всі, вона гадає, що моя любов лише для неї
і я підтверджую хибні думки,
з'являючись розлюченою примарою
на крик самоти і нудьги,
настільки непривабливий,
що від нього понівечений дах
негайно готовий відплисти в далеку дорогу
Я ненавиджу тих, хто нівечить
моє улюблене середовище існування
я ненавиджу хамів


Я люблю размаўляць з цiшынёй. Такое ўражанне, што толькi яна мяне разумее. Лепш за ўсё, калi побач нiкога няма, толькi я, цемра i яна. Бывае, адзiнота давiць, але я яе кахаю. Не хачу iсцi далей. Не хачу заўтра. (c) - цитата з закритого запису

Чи чуєш голоси своїх смертей
як навздогін голосять і кричать
мов сотні ненароджених дітей
і тисячі нездійснених зачать

а їх луна мов сука скавучить
на болісному владному шнурі
спини свій хід і озирнись на мить
о цій вируючій в тобі порі

хто ти з обличчям прикрим наче дощ
чому вуста і очі як трава
із випадковим усміхом розтрощ
своїм мовчанням всі чужі слова
(Микола Леонович)

Щира до людей і нежадібна наша нова комуністична партія. Щодня я дістаю з поштової скрині свіженький номер "Київського вісника". Стрів якось вусатого дідька-листоношу та просив його не засмічувати мені скриню, але той забув, хрін з ним, збираю, іхатиму в село, піч треба чимось розтоплювати. Та й спостерігаю, як брехнею комуністи здобувають собі бали народної підтримки. Ось знайшли собі аж у Канаді власного щироукраїнського історика, напівполяка Віктора Поліщука. Авторка статті "УПА.Друга правда" Майя Лєнская з великою любов’ю посилається на злиденного "патріота", який у першій за рівнем життя країні світу недоїдає, але видає "другу правду", яку повинні знати ми.
Читать далее

Уздовж вузенької Мізунки з долини в напрямок гір неквапливо суне карпатський трамвай, обминаючи мальовничі газдівства, ласкаву худібку (одній корові я сподобався, і вона мене лизнула), поодиноких коників. Райська насолода, легенький вітерець, ще й дерева дають гілками ляпасів.
[699x525]

Читать далее

Вчора відбулось свято з приводу виповнення незбагненної сили років нашій шановано-коханій колезі, названій матері усього різнокольорового товариста, що зібралось у напівтемній залі кав’ярні "Нота"
[700x525]

Читать далее