Вчера сидя в кафешке случайно подключился к разговору двух телочек за соседнем столиком. Темы были весьма предсказуемы, они вообще у телочек редко отличаются разнообразием: ебля, хотелки, ебля. Вот в общем-то основной список тем. Если с еблей все более-менее ясно: этому дала-этому не дала. То с хотелками интересней. Интересны женские хотелки в первую очередь степенью своего идиотизма. Хотелки женщин нелогичны и дебильны независимо от уровня интеллекта и образования самой женщины. Это своего рода маркёр женской сущности. Типа захотела вот стены в комнате в фиолетовый цвет с блестками покрасить, хочу то, хочу сё, увидела в магазине (у друзей) какую-то ненужную хуйню и резко захотела, ну вы понимаете о чем я. Потакать этому ни в коем случае нельзя. За эти хотелки женщин нужно наказывать, тогда они шелковые и покладистые. Стоит только пойти на поводу этих идиостких желаний - все, пиздец. Избалованная женщина всегда выглядит уродливо.

Я, типо, теперь болею за хоккейный клуб "Динамо Москва". Йохо-хо!

Центральною фігурою шестисерійної стрічки попри інші тут виступає постать малолітнього імператора Петра ІІ, яку у порівнянні з багатьма історичними особами епохи Руїни можна вважати навіть позитивною. Історична достовірність картини не наводить на серйозні сумніви, режисерський домисел і відтворення колориту місця подій та епохи майже не хибують, тому все це переглядається з цікавістю. В одному з епізодів, зникнувши з поля зору опікунів Долгоруких, у компанії двох улюблених псів на ранковому полюванні Петро прохопляється бажанням їхати до України. Чому України, коли до тих часів на наших землях діяла Малоросійська колегія, що ними керувала? Відповідь знаходимо у Чернігівському літописі, з якого бачимо, що онук тирана України Петра І не зовсім поділяв його імперські реформаторські погляди на південні землі:
[364x512]

«1727 року в місяці сентеврії Малоросійська колегія, з прибуттям у Глухів з Санкт-Петербурга таємного радника і міністра пана Федора Васильовича Наумова, скасована, і побори, які на козаків і на старшину, і на духовних законом від оної Колегії були покладені, указом монаршим відмінено теж. І гетьманом у Глухові став місяця октоврія 1 числа полковник миргородський Данило Апостол, для вибрання якого указом монаршим, через того ж міністра пана Наумова оголошеним, зібрані були зо всіх полків українських полковники з полковою старшиною, з сотниками, з отаманством городовим й курінним і з козаками, з полковими знаками і з музикою.. По всьому тому приїхав з великим оршаком в шестивіконній кареті багато вбраний вищезгаданий міністр пан Наумов разом з електором паном полковником миргородським. А за приїздом їх велено від усіх полків полковникам, старшині полковій і сотникам, також бунчуковим і значковим, і духовному чину приступити ближче до вказаного столу. І за тим приступили, ставши (той секретар, котрий віз монаршу грамоту) на столі підготовленому, прочитав ону грамоту всім вголос голосно, в котрій написано, що великий государ, його імператорська величність, Малу Росію і всі права малоросійського народу у всьому по тому неодмінно зберегти обіцяє як приступив з Військом Запорізьким під високу державну руку предків його величності попередній гетьман Богдан Хмельницький, і на його статтях дозволяє вільними голосами вибрати гетьмана, і які побори від колегії були знову поставлені, тим усім скасованими бути повелів»

[419x550]

Декого може пробити на сльозу несправедливість монарха до генералісимуса Меншикова, який ймовірно був щирий з Петром до певної межі, але з висоти ХХІ століття можна вбачати в засланні сподвижника Петра Першого належну спокуту гріхів великих, і ним самим так і не усвідомлених.
Хвороба і смерть царственого отрока не карою була йому за вчинки негідні, з цього важко щось закинути, не тільки в цьому фільмі, а й за історичними свідченнями Петро ІІ не був поганою людиною, необережність, надто легковажна розкутість і довірливість згубили його і засвідчили, як небезпечно бути царем у 12 років.

Видимо сейчас пик осеннего обострения. Как-то модно стало в метро под поезд кидаться.
Ходят слухи, что Путину дали в ебло, фоточки какие-то с неудачным гримом гуляют, а вот хрен там. Это следы от пластической операции. В.В.П. сделал подтяжку лица, перед третьим сроком решил омолодиться слегка.

Вот как надо свадьбы снимать. Ребята с креативным подходом)))


спизжено у Экслера.

Может кто поделится музычкой? Нужен такой лаунджик, с джазовыми мотивами, желательно без слов, короче то, что может подойти как саундрек к богемно-пригламуренной презентации какой-нибуть пафосной поебени.

Вчера приспичило вспомнить молодость)))
[490x699]

У нас в стране, кстати, есть лигалайз, просто мало кто знает)))
Вот например, у нас легальны барбитураты, в отличие от США, например. Можно легко купить фенобарбитал.
Чо это такое?
Фенобарбитал (лат. Phenobarbitalum, 5-Этил-5-фенилбарбитуровая кислота) — противосудорожное средство из группы барбитуратов. Белый кристаллический порошок слабогорького вкуса, без запаха. Легко растворим в спирте и растворах щелочей. Этот препарат относится к группе лекарств, запрещенных большинством дипломированных фармакологов, поскольку относится к 1 группе (лёгких) наркотических средств.
Фенобарбитал - это основной компонент Валокордина. Вообще мне не понятно, как такую замечательную наркоту, как валокордин еще не запретили, мало того, продают без рецепта и по доступной цене))).
40 капель этой мутной водички - и вам глубоко похуй на всё)))

И когда мне станет окончательно похуй, я уйду жить в горы и леса. Здесь, в мегаполисе, я выстраиваю себе защитную скорлупу, что бы хоть как-то огородить себя от всепоглощающего повсеместного уродливого идиотизма людей. Я ограничиваю круг общения, я стараюсь не смотреть по сторонам на улице, не общаюсь с соседями. Все это происходит на фоне грязных прямоугольных железобетонных конструкций, хуёвого климата и грязного воздуха. Иногда промелькнет какой-то розовый мирок в углу и умрет очень быстро, потому что в этой среде обитания он не может выжить ни при каких условиях. Загнулся один и ты уже ищешь следующий розовый мирок, чтобы успеть насладиться им хоть какое-то мгновение. А потребность в этих мирках с каждым годом все меньше и меньше. И когда мне станет окончательно похуй, я уйду жить в горы и леса.

[700x469]

случайно найденное

Зиммер - один из моих любимых саундречных композиторов. Иногда его музыка к фильмам нравится мне больше самих фильмов. А выглядит он вот так:

Ничего не происходит... Тишина... В это время Кристина добавляет 275 фотографий в альбом "котики это святое"...

А вот как представишь, что ты просто горящий шар, летящий в бесконечном холодном синем пространстве, и единственное, что тебе остается - это просто лететь и гореть, как-то грустно и одиноко на душе сразу становится.

Автопортрет)
[700x460]

А что все так "Солт" засирают, нормальный такой боевичок, в лучших традициях классики экшенов 80х, только накаченного пуленепробиваемого самца заменили на Джоли. А Джоли хороша, я весь фильм слюной капал на штаны)

Те, що показано у фільмі, відноситься до того, що я для себе не можу пояснити нічим.
Це ніяк не можна внести в рамки людського. Всього лише за годину фільм розгортає
перед глядачем безодню пекла, без багать і киплячої смоли, але з невгасимими стражданнями
душі.
Закони революційного та й не тільки революційного часу вимагають того, щоб у злочинів
не залишалося свідків. Відтого молодому лейтенанту НКВC, якому вперше довелося командувати
розстрілом "ворогів народу", свідком якого стало сільське весілля, що випадково опинилось на місці страти,
доводиться вибирати: підкоритись наказу або ж самому незабаром опинитися на місці тих,
хто тільки що дивився на нього з ями з ненавистю і одночасно благаючими очима. І він
підкоряється наказу. Здавалося б, усе просто, на війні як на війні, і накази обговорювати
не прийнято, а інстинкт самозбереження змушує забувати про моральні принципи. Але насправді
все дуже непросто. Люди, що дають накази про знищення невинних і люди, що покірно виконують
ці накази - це верх божевілля цього світу. Я не розумію, як тисячі людей могли бачити в
цьому щось належне. Я не розумію, як може навіть майнути думка про те, щоб у людей, з
якими ти хвилину тому розмовляв, які дивилися на тебе своїми живими очима, які дихали і
рухалися, думали про щось, мріяли і жили, раптом за одним твоїм словом хлине кров з
грудей і скрижаніє погляд. Я не розумію, як можна не померти в ту ж мить після цього.
Він думав, що обрав життя, а насправді він обрав два пекла - прижиттєвий і посмертний.
Він вибрав смерть тому, що навіть залишившись тілесно живим, він помер сам для себе,
тому, що знаючи про те, що зробив, він, як людина, перестає поважати сам себе, а життя
без самоповаги - розчинення кислотою.
Все це можна було б хоч якось пояснити, якщо б не один момент, який наштовхує на
справжнє усвідомлення суті того, що відбувається. Тільки у злочинів не повинно бути
свідків, а ті, хто щиро вважають себе правими, не будуть приховувати своїх діянь.
А вони приховували. Отже розуміли, що творять зло, але все одно творили. Світ, де люди
з повним усвідомленням творять зло, відчуваючи за собою не стільки провину, скільки страх
перед ймовірністю тримати відповідь, навіть не можна назвати світом. Це Чорна Порожнеча.
[309x435]
(відгук блоґґера, що побажав залишитись невідомим)

Осінь.. Як сумно на світі!
Осінь - це наша печаль.
Вітер розгойдує віти,
Крики воронячих зграй

Цю картину неможливо дивитись без відчуття внутрішнього тепла, яке наповнює єство
справжністю того, що відбувається саме сьогодні, і без нашарування нав'язаними всякою
балакливою телевізійною наволоччю гнилими голубими пристрастями. Це майже моє провінційне місто
з його тихою мелодійною музикою і сезонною самотою, яка стає тим привабливішою, чим
холодніші кожного разу вечори. Такі різні персонажи, з протилежними поглядами на світ і схожими бажаннями здатись у полон примарі щастя. Божевілля, як стан души найнормальнішої людини, яка надто далеко зайшла у своєму бажанні просто жити. Хитка гармонія ангельської душі ще нестарої самотності, гармонія, що тримається на тонкій нитці кужелі, яку не так же й впевнено тримають неслухняні руки, гармонія, що пахне медовим духом осінніх яблук і весняним цвітом щораз воскресаючої надії.
[616x459]

Декілька слів про режисера