[494x699]

[604x451]

[524x699]

Чёрное свадебное платье

Черное свадебное платье довольно у многих может вызвать шок, негодование, недоумение. «Как, черный?! Если белый — признак невинности и чистоты невесты?! Ах, ну, да, нынешнее поколение далеко ушло в сторону от моральных принципов и каких-либо понятий...» - воскликнут люди, которые мегаконсервативны и далеки от понятие стиля.

Нельзя не согласиться, что черное свадебное платье кажется весьма странным выбором. Ведь отношение к черному цвету сформировывалось в течении всей жизни человечества. Никто не станет спорить, что черный цвет — самый подавляющий цвет спектра и наиболее авторитарный. Но, так же, как он кажется могущественным, так он и вселяет некий страх. Ведь черный ассоциируется у нас с кромешной тьмой и неотступной смертью. Черный цвет в человеческом подсознании порождает тревогу и ощущение неизвестности. Черный — цвет магии, колдовства, тайны. Каждый человек, если глобально, боится того, что мир когда-либо поглотит черная дыра, а если узко, то ведь и черный кот, переходящий дорогу, вызывает сомнение: идти ли дальше?

Да, то впечатление, которое порождает черный цвет, - отнюдь не самое положительное. Почему же тогда черные свадебные платья с каждым годом пользуются все большим спросом, а кутюрье-затейники не перестают удивлять нестандартных мышлением девиц своими потрясающими моделями черных свадебных платьев?

Что ж, говоря о черном свадебном платье «вслепую», то есть, не видя наглядного примера, можно долго и нудно разглагольствовать о том, что это плохо, некрасиво, непразднично и, в конце концов, несвадебно. Но, стоит только взглянуть на чудные модели черных свадебных платьев, созданных умелыми руками известных модельеров, как мировоззрение по поводу черного цвета на невесте, тут же меняется.

Черное свадебное платье поистине удивительно, эффектно и обворожительно! К примеру, черный ведь несет в себе не только негативную энергетику: черные дорогие роскошные машины зачастую подчеркивают важность и внушительность той персоны, которая в ней едет. Черный — бесспорно авторитетен, и в то же время, в больших количествах, может вызвать впечатлении агрессивности «хозяина». Что ж, вполне вероятно, что барышня, надевшая черное свадебное платье, совсем по-другому смотрит на мир и его проявления, чем ее друзья и знакомые. Хотя, черный цвет, может и противоречить сам себе: ведь он весьма консервативен, скромен и внушает неподдельное уважение.

Черное свадебное платье может дать ощущение глубины и веса. Невеста в черном свадебном платье окружит себя ореолом таинственности и ароматом загадки. Главное, что свадебный день — это все-таки веселый праздник, поэтому, надев на себя черное свадебное платье, не снимайте с лица улыбку. Хорошее настроение должно подчеркнуть Ваш положительный настрой, а не превратить свадьбу в похороны.

Если Вы хотите черное свадебное платье, а родные не разделяют ваше мнение, можно привести в пример «маленькое черное платье» от Габриель Шанель, которое завоевало бешеную популярность в свое время и осталось образцом красоты, стиля и элегантности по сей день. Следует подчеркнуть, что оно считается универсальным: повседневным, официальным, торжественным, траурным. И никто не станет бросать непонимающие взгляды в сторону леди, надевшей черное платье на свой день рождения. Так почему свадьба должна стать исключением?

Нынешние модницы уже отказались от чисто белого свадебного платья. Более десяти лет можно наблюдать свадебные платья цвета шампань, красного, розового, небесно голубого. Так почему же черный, должен стать в этом ряду исключением? Пора развеять стереотипы!

В мире моды черный цвет воистину вездесущ! Не стоит накладывать табу на элегантное и эксцентричное черное свадебное платье! Будьте очаровательно непредсказуемы!

[373x512]

[700x487]

[349x512]

[699x499]
Фап-фап-фап

[686x699]

Потрапив мені у рученяна новий альбомчик Сіренії. У нас із ним багато чого спільного. Наприклад те, що я мешкаю на 13 поверсі. Люблю число 13, і гарних дівчат, хоча саме ця мені не подобаєтсься, є в її зовнішнішністі східні нотки... Та, щось я від теми відійшом. Так от, потрапив мені не просто альбомчик, а із бонусним матеріалом, що включає ще 3 пісні. 1 ремікс і 2 інстументала, ітаго = 12 треків.

 Sirenia - [The 13th Floor #01] The Path To Decay
 Sirenia - [The 13th Floor #02] Lost In Life
 Sirenia - [The 13th Floor #03] The Mind Maelstrom
 Sirenia - [The 13th Floor #04] The Seventh Summer
 Sirenia - [The 13th Floor #05] Beyond Life's Scenery
 Sirenia - [The 13th Floor #06] The Lucid Door
 Sirenia - [The 13th Floor #07] Led Astray
 Sirenia - [The 13th Floor #08] Winterborn 77
 Sirenia - [The 13th Floor #09] Sirens Of The Seven Seas
 Sirenia - [The 13th Floor #10] The Path To Decay (Radio Mix)
 Sirenia - [The 13th Floor #11] The Mind Maelstrom (Instrumental)
 Sirenia - [The 13th Floor #12] Winterborn 77 (Instrumental)

Дуже мене порадувало кілька треків (ті, що виділені) і то, більше через приємний приспів ніж через пісню. Как-би, так, Сіренія вже не та. Ну а, що ви хотіли? Її ж покинула вокалістка, а нова звіно дасть певні зміни. Само-собою лишилися хори, гітарки, барабани ітд, але щось пропало. Коротше кажучи я собі слухаю і радію.

Сиджу, п’ю каву, їм шоклетбуретброд і срати хотів на кризу... :] Ось вона сила позитивного мислення!

Читати цей роздум, зовсім не обов’язково, писався він для мене, зрозуміти його тяжко. Робите Ви це виключно на свій страх, бо ризикуєте втратити здоровий глузд.

У житті я вже побачив усілякого, не скажу, що багато, але усякого. Багато із побаченого мене захопило, піднесло, вразило своєю сутністю, залишило позитивний слід по собі. Називати чи озвучувати подібні речі немає необхідності, для всіх вони різні. Можливо якось зберусь із думками і озвучу речі, що зводять мене з розуму (у позитивному плані). Але зараз мені, чомусь, захотілося розповісти про те, що виводить мене із себе, одним словом те, що мене бісить, від чого я сатанію, і що впало мені у немилість (о, як пафосно розписав).

Розмови про хороші речі, не несуть користі. Яка користь від того, що тобі у приклад приводять відмінника із червоним дипломом і кажуть: «Вчись, як він і будеш такий самий розумний, матимеш червоний диплом...». І що це дає? Мені байдуже на нього, на його диплом, на все. Є у мене один знайомий, що претендує на подібну дрібницю. Я б нікому не радив жити як він. Його життя сповнене злістю за те, що він нікому не цікавий як особистість. Він жартує, на смішні тільки для нього теми. Він замінює навчанням те задоволення, що може отримати від різнобарв’я життя. Про таких кажуть просто — задрот. Чому я привів його у приклад? Для того, щоб показати, що дивитися на життя під одним кутом — це не раціонально. Навчаючись одному ти пропускаєш повз увагу речі, що можуть бути важливіші за все. А це призводить до збільшення прірви розуміння між людьми. Породжує заздрість, злість, образи, непорозуміння, та інші продукти людини, що так легко нею виробляються.

Мені здається, що тут саме система виховання дітей батьками дає збій. Причому збій закладений поколіннями. І збій, що так і не був викоренений, а навпаки поглиблювався. Звісно, це не проблема сучасності. Її основою є бажання батьків бачити своїх дітей кращими. Рідко хто може із впевненістю сказати, що помилки його дитини несуть йому задоволення не менше ніж досягнення. Адже помилки — це досягнення ніяк не менше за досягнення, а є навіть чимось рівнозначним. Неможна зробити помилку у тому, що тобі нецікаво у чому ти не дізнаєшся чогось нового. Помилка — це таке-ж нове, таке-ж непізнане дитиною як і об’єкт її дослідження, а точніше його нова сторона, грань. 

Коротше кажучи, мені здається, що подіне перенесення ідеалів від однієї до іншої може призвести до внутрішніх травм, що потім тим чи іншим чином випливають у людини, яку соціум вважає здоровою, а подібні травми — «травмами». А звідси і тисячі проблем пов’язаних із меншовартістю людини. Із почуттям самооцінки, із, так званим, синдромом середнього віку, та інших проблем, що виникають у людини від подібних порівнянь.

Мабуть саме тому, я із таким презирством споглядаю на те повторення, спотворення ідеалів сучасної спільноти людей. Мені не подобаються наслідники, модники — манекени для одягу. Я досі не можу зрозуміти чому людина має ховати своє Я. І найбільш страшним у цьому прихованому Я є те, що ховають його із власної ініціативи, а не через почуття страху чи будь-чого іншого настільки екстремального, що може призвести до цього.

Я не розумію, людей, що бояться щось втратити. Наче щось нам справді належить. І хіба втрата — це так погано? Втративши дорогу мені річ я спробую зробити кращу. Знайти кращу. Отримати кращу. А втративши і її я, лише, знайду дорогу за якою піду далі. Втрата речей матеріальних, зазвичай, приносить врожай на духовному поприщі, звісно, це залежить від людини, та все ж. Я не з тих, хто переймається втратами, мабуть ще і тому, що нічого особливого я не досяг та нічого дійсно цінного не втратив.

Що ж такого поганого у моді? Наслідування ідеалам інших людей. Вам це подобається? А чи подобалося воно вам за інших обставин? Якби Вас виховали як особистість, а не як маріонетку із ідеалами інших людей? «Ой, у Марії така розумна донечка, чому ти у мене не така?», «А Іванко, допомагає батькам», «Людмилка ніколи так не вдягається», «Сашко їсть не розмовляючи і не бігає як дурний на всякі танці»... Хіба не так Вас виховали? Хіба не таке чує більшість дітей від своїх батьків — істот вищих, чії слова — істина. І хіба подібне не образливе, не принизливе для батьків, що породили своє чадо, але так і не дали йому достатньо розуму без порівнянь із

Уявіть: метро, ранок, час-пік у великому місті. Всі кудись йдуть – поспішають на роботу, додому, в лікарню, до мами... І серед всього цього людскього гомону, серед всього цього натовпу спершись до стіни грає скрипач.

Довколо ходять чоловіки, жінки із дітьми, жінки у ділових костюмах, літні люди, та молодь. Діти оглядаються на музику, але матусі тягнуть їх за собою у відкриту пащеку метро.

Вибір слід зробити Вам, зупинились би Ви послухати артиста, чи пішли далі, за умови, що і Вам треба кудись (але звісно Вам простять запізнення)?

[показать]

^{"Warcrime" (Theatre Underground, London)}

І все-ж скільки задоволення від, здавалося б, буденної справи, буденного вміння — фантазувати. Здавалося б, що у цьому такого, всі можуть! Але не всі отримують таке задоволення від процесу як я. Та і фантазії у мене незвичайні, а подібні до снів. Можуть бути добрими, світлими, яскравими, повними барв, життя, усіляких дрібниць. А можуть вести у невідомі частини Всесвіту. Створювати невідомих тварин та жахливих істот, що очікують у темряві. До жахів і проклять, від яких серце починає калатати мов навіжене.

Доволі часто я уявляю собі подорожі. Рідше щось буденне, знайоме. Немає нічого паскуднішого, для мене, ніж буденність, а тому у своїх фантазіях я роблю речі про які читав, чи можливо чув. Мені подобається логічно мислити, але це у жодному разі не притуплює моїх фантазій, а навпаки робить їх ще більш живими. Як це? Згадайте повісті Едгара По, де все на своїх місцях — фантазія створює матерію для думок, роздумів, життя, а логіка зшиває до купи, робить живим, додає достовірності.

Я починаю фантазувати із деталі, а згодом відособлююсь, переходжу на загальне. Так уявивши плід невідомого походження мені потім не складе труднощів уявити дерево, що породило його. А уявивши дерево я уявлю оточуючу його місцевість, а за нею потягнеться фауна і так далі.

Фантазії у мене кольорові, кольори дуже якісні, свіжі, живі. Час у моїх фантазіях рідко займає чільне місце, зазвичай він або розтягується як гарячий сир, або взагалі відсутній і змінюється виключно механічно, а не плавно і рівномірно (як того хотілося б)

А щоночі мене досить довго може діймати безсоння саме тому, що я постійно про щось фантазую чи мислю над якоюсь загадкою. Причому її я придумую не вагаючись, швидко і таку, що над рішенням якої варто певний час міркувати. Тому засинати мені трохи тяжко, іноді.

Такий він, Світ моїх Фантазій. Світ у якому я стаю Я. І відпадає потреба ховатися від будь-кого, хоча небезпек там і не бракує.

[показать]

Мего флешко для релакса мозку

Це просто геніальна річ

Знайомтесь, молодий, але дуже перспективний київський гурт Taciturnum (сторінка гурту на Myspace)?

Мене вже реально харить та ситуація, що склалася із проїздом у Метро. Це ж вже, реально, не лізе у жодні рамки — людей ще ніколи так багато не було. Не дивлячись не сцуко-мера у Київ продовжують з’їжатися із довколишніх міст, містечок, сіл... Киянам стає дедалі тяжче дістатися роботи, а студентам у ВУЗи. Мені пощастило, що перша пара у мене тільки раз на тиждень, і я її із чистою совістю просипаю.

Якийсь час я обдумував, що можна було б змінити щоб якось розподілити людей на кілька потоків; дати поштовх шукати місце роботи не далеко від дому; користуватися, більше, автобусами, тролейбусами, трамваями.

Прийшла мені у голову наступна ідея — треба зробити проїзд у метро розрахованим погодинно. Купуєш карточку, що діє тільки у певні години. А залежно від часу проїзду ставити ціну — відсіювати тих хто їде 1-2 зупинки. А хочеш проїхати у інший час — купуй жетон і їдь.

Автору цього щоденника 5 років, це 1991 рік, здається.

[506x699]

Автор у 9-му класі. Не знаю який то рік :)

[496x698]

А ось і 11 клас — випускний.

[502x699]

Ну і ось автор у 2008 році.

[539x700]

Піймав себе на думці, що давно (дуже давно) не дивився Ворона (the Crow). Настільки давно, що навіть забув про що фільм. Ось, сиджу, качаю, чекаю. Прокинуся, перегляну :]

День сьогодні видався тяжким. Здавав на перевірку новий номер газети, і як виявилося матеріал, як завжди, ніхто не вичитав. А тому довелося затриматися на 5 годин в універі щоб виправити, знайдені, помилки. Ладно, у будь-якому випадку ліпше виправити ніж здати до друкарні з помилками.

Пропустив качалку, блін, набридло пропускати. Так ще і форму втрачу :j

Пограли з Георгієм Васильовичом у ArmA, що не кажіть, а це здорово! Шкода, що людей не багато і з ботами фана мало.

Господи, я вже навіть не пригадую коли востаннє пив пиво. Треба скимось посперечатися, буде цікавіше :b whatever пива серед того, що у нас зветься «пиво» немає.

Сьогодні у кицюні День Народження :]
Кицюня, прийми мої найщиріші і найкращі привітання. Ніхто так не привітає як я! ^____^ Тобі сьогоді сього-то нічого — «18 років», для мене тобі завжди буде «18» і ні хвилиною секундою більше! Бусінка, ти у мене найкраща! І я таки сподіваюсь знайти тобі подарунок який ти так прагнеш. Хоча це буде складно.