Всі ми плачемо.

Сльози - це привілегія людей та скульптур, що віщують страшні події. Пам*ятаєте скульптуру Марії, що плакала кривавими сльозами?...

Сльози - це вияв нашого внутрішнього егоїзму. Прислухайтесь до себе. Хіба ми плачему, за кимось чи через когось? О ні. Це через те, що хтось пішов і кинув нас, маленьких. Чи образив нас, ніжних і чутливих. Чи не помітив нас, найкращих. Чи забув нас, єдиних... Все зводиться до сліз по самому собі, від жалю і любові до себе. Своє ближче, ніж чиєсь там "Я".

Сльози - це гарний спосіб отримати бажану річ. Хіба не цьому ми вчимося з самого дитинства? Без сорому і жалю відпускаємо на волю потоки сліз, щоб розчулена мати таки придбала коханій дитинці "лялю" чи "мафинку". Чи, принаймні, дала соску. Так само в зрілому віці, дівчині нічого не коштує вичавити дві-три сльозинки, і всі зорі на цьому світі - її. Хоча частіше, це щось більш матеріальне...

Сльози - це іноді навіть приємно. Залежить від того, які почуття вирують в середині, коли на твоїх щоках з*являються маленькі чарівні краплі. Адже є таки підвид: сльози щастя...

Втім, сльози - це ознака людськості.

А мені хочеться завити, як тварині...