Дивитись на тебе крізь скло,
Бувало, від страху згорнувшись і знов опускаючи очі...
Щоночі чекати дзвінків... Не знати, добро ти чи зло...
Здалось, що щаслива, та тут всі навколо до щастя охочі...
Читати тебе між рядків і в рамках загублених схем...
Між тим, забувати про відчай і те, що колись там не склалось...
Так мало тебе серед всіх цих чужих перехожих і власних проблем...
Емблемами світиться місто, закресливши сірість та старість...
Шукати свій шлях серед тисяч далеких стежок...
Крок за кроком до твоєї душі через прірву і сотні складних запитань...
Востаннє простягнуті руки до спалених в попіл спільних книжок...
Це шок від сльози, що солона, як цукор на твоїх губах, від вагань...
Зливатися з часом, що знов, як і ти, проходить повз...
Дози твого тепла, на жаль, замало, щоб серце знову опинилось в он-лайні...
Ти в стані змінити весь світ. Свої мрії. І мій часом дивний психоз...
Допоки ти граєш в любов і в цій грі все ще є овертайми...
© T_N-GeL
[16/08/2oo9, 22:00]
[307x340]