Рибалка

Набравши усе потрібне для рибної ловлі та склавши рюкзак, взявши свою найкращу вудку, Петро сів за кермо свого старенького запорожця. Він потрохи почав від’їжджати. За кермом Петро був дуже обережним. В місті ніколи собі не дозволяв перевищувати швидкість. І лише виїхавши на швидкісну трасу, він натиснув на педаль газу вижимаючи усе, що дозволяла його машина. Петро був дуже великим прихильником рибної ловлі. Він міг цим займатися з ранку до вечора. І лише наприкінці згадати, що навіть не снідав. Про річку в якій водиться дуже велика риба він чув давно, але все ніяк не міг викроїти час щоб туди з’їздити. І ось йому вдалося. Від радощів Петро увесь сяяв.
Дорога була довгою та стомлюючою. Петро зрадів, коли побачив чоловіка який під палючим сонцем намагався зупинити хоч якусь машину. Для нього це був шанс зробити дорогу хоч не такою нудною. Пригальмувавши, він відкрив дверцята.
- Вам куди?
У стоячого від радощів засяяло обличчя.
- Дякую, я вже й не сподівався, що хтось зупиниться. Мені до Калинівки.
У стоячого було сиве волосся та маленька борідка. На вигляд йому було років 65.
– Сідайте, я якраз буду її проїжджати.
- Ой як добре, - зрадівши дід, сів у машину.
Петро вже їхав обережніше.
- Я ось вирішив на рибну ловлю з’їздити, вже давно збирався, - розпочав розмову Петро.
- Випадково не до Тюрської річки ви їдете?
- Cаме туди, а що?
- Це прокляте місце, не треба вам туди. Там в лісі зникають люди. Кажуть навіть там живуть якісь потвори, – з якимось жахом казав дід.
У Петра це викликало посмішку, але щоб не образити діда він швидко зробив серйозне обличчя.
- Добре, я прийму це до уваги.
Усю дорогу дід розповідав про своїх онуків, та про те, як потрібно рибалити. Доїхавши до села, дід виходячи з машини сказав:
- Добра ти людина, послухайся моєї поради.
- Авжеж, - неприємно було брехати - але Петро не хотів вислуховувати казки про чудовиськ.
Від села до річки залишалася година шляху.
Під’їхавши до лісу, Петро відчув свіже повітря. Воно немов додавало енергії. Дерева мали такий вигляд, ніби ліс існував з давніх часів. Петро під’їхавши до річки, вибрав наймальовничіше місце. Він не міг довго чекати, швидко розбивши палатку та перекусивши, зібрав вудку і пішов з думкою: –“Зараз подивимось, яка насправді тут риба”.
Він закинув крючок з наживкою у воду. Тільки він це зробив, як поплавок різко потягнуло до низу. Петро потягнув вудку, ліска натягнулася. Склалося враження, що вона ось-ось порветься. Петро відчував як у воді порсається просто величезна риба, якщо вона у нього зірветься, він цього собі не вибачить. Потроху з води почала з’являтися риб’яча голова. Риба боролася до останнього, роблячи у повітрі різноманітні піруети. Нарешті здолавши її, Петро кинув рибу на берег. Такої риби він ще не бачив, хоча займався рибною ловлею вже досить давно, і за весь час нічого подібного не зустрічав. З великою головою, риба не мала луски, а з роту виглядали маленькі різці зубів. Вона була величезна. Від подиву у Петра вирвалось:
- Оце так рибина, ось тобі і Тюрська річка.
Від радощів він про все забув. Петро тягнув рибину за рибиною. Виявилось, що перша була не сама велика. Ліска вже декілька раз не витримувала. Петра навіть не зупинила зламана вудка, щось величезне потягнуло, трохи не затягнувши його у воду. Роздався тріск, половина вудки зникла у воді. Петро швидко взявши ножа, пішов до лісу. Його ціль - довга та міцна гілка дерева. Ліс заполоняло щебетання птахів. Петро потрохи заходив все глибше в ліс. Дерева були величезні. Він прискіпливо зрізав гілку за гілкою. Раптом, почувся якийсь рев. Щебетання птахів швидко зникло. Ліс поглинула мертва тиша. Петро озирнувся, він побачив як на нього несеться, щось жахливе. Це була якась незрозуміла істота, вона стояла на двох лапах, мала згорблений вигляд, та була вся вкрита шерстю. Була схожа на якогось примата, але з більш розвинутим скелетом. Петро, що сили, почав бігти. З тріском гілок істота настигала його. Раптом, його схопили за шию. Петро різким обертом встромив ножа у тримаючу його руку. Це була рука, яка аж ніяк не була схожа на лапу звіра. Чудовисько звило, його обличчя мало дуже подібні риси людини, але було якесь спотворене. Петро, звільнившись від чудовиська, не тямлячись від жаху, біг без зупину. Коли він опам’ятався, вже був у глухому лісі. Переводячи подих та переконавшись, що за ним ніхто не біжить. Петро розпочав міркувати про те, як вибратися з лісу. Він знав, що річка знаходиться на півдні, а отже брелок з компасом, який тримався на його ключах став йому у пригоді. Не поспішаючи, як можна тихіше, Петро йшов. Обходячи місце нападу. Раптом перед собою він побачив дуже дивну частину лісу. Дерева там стояли з переплетеними стовбурами. Немов, щось їм не давало рости рівно в гору. Петро відчував, що краще туди не заходити, але якщо він зверне, то може знову зустрітися з істотою. Цього він аж ніяк не хотів. Петро увійшов у дивний проміжок лісу. З кожним кроком він відчував, як у нього все дужче і дужче починала боліти голова. Раптом на нього нахлинув незрозумілий жах. Його появу не можливо було пояснити, але він був настільки великим, що Петро почав тремтіти усім тілом. Його очі швидко роздивлялись все навколо, він ніби шукав пояснення цього жаху. Але навколо все було спокійній тиші. Жах ставав все більшим. У Петра від нього напружилися усі м’язи. Навіть обличчя прийняло гримасу жаху. З нього вирвався крик. Петро впав на землю та тремтячи зціпив руками коліна, з його очей полилися сльози. За мить усе минуло, підводячись Петро знов впав на коліна. Він відчув як на нього щось тисне, в голові стояв страшний гул, здавалося вона ось-ось лусне. З носу, очей та вух почала бігти кров. Петро відчув пронизуючий біль, який проходив через усе тіло. Немов кожна клітинка готова була вибухнути. Біль був нестерпним Не витримавши цього, Петро знепритомнів.
Маленькі краплини дощу цокотали по листю дерев. Створюючи цим шелест. Стояла приємна прохолода. Петро різко відкрив очі, він прийшов до тями. Він ледве підвівся, тіло усе нило та ламало. Петро йшов. Він не знав скільки пролежав безтями. До горла підступив ком. З шлунка вийшло все, що було в середині. Палаюче тіло казало про те, що у нього підвищена температура. Все навколо розпливалося. І знову різка біль, він впав і від болю, який пронизував усе тіло, почав качатись по землі. Він відчув як його кістки та м’язи немов під якимсь впливом, почали змінюватись. Як різко розпочалось це, так різко і зупинилося. Петро йшов далі. У весь час біль то з’являвся, то зникав. Після чергової такої ломки тіла, Петро звернув увагу на свою руку. Вона була немов не його. Світло сірого кольору та покрита якимось чорним, жорстким волоссям. Зігнути у кулак йому її не вдавалося. Одежа у деяких місцях була порвана. В ній було дуже не зручно ходити. Поки зовсім не почала заважати. Щоб зробити хоч якось легше, Петро з себе здер останнє, те що колись було одежею. З горла виходило тяжке хрипіння. Колись важкість у шлунку перейшла у нестерпне бажання їжі. Потрохи йому ставало краще. Шлях який у нього повинен був забрати декілька годин, перейшов у дні. Від болю він декілька раз втрачав свідомість. І ось, нарешті йому було краще. Він почав відчувати таку легкість, що потрохи переходив на біг. На своєму шляху він легко перестрибував усі перешкоди, його зір нормалізувався, навіть якось покращився. Його лише турбував постійний голод, який не давав спокійно думати. Думки про пошук виходу з лісу поступово перейшли на думки про їжу. Раптом Петро побачив дорогу, він ледве спам’ятав, що так сильно хотів вийти на неї. Але для чого, вже не мав уяви. Вибігши на дорогу, він побачив, що щось до нього наближається. Це була машина. Водій побачивши, що хтось стоїть посеред дороги різко загальмував. Петро підійшов до машини. Він заглянув у салон. Водій з жахом дивися на нього, його тремтячі руки намагалися завести машину. Машина гарчала та не хотіла заводитись. Петро хотів у нього запитати чого він так злякався, але замість питання почулося незрозумілі звуки: -« Уау…ууу…ауу»- Він намагався раз за разом, але нічого не виходило. У водія по чолу лилися краплини поту. Він вже намагався відчинити дверцята, але робив це так незграбно, що і це йому не вдавалося зробити. Раптом Петро відчув якийсь гнів, його почало усе дратувати: водій який сидів у машині і не чув того, що він йому говорить, слова які ніяк не вдавалося вірно вимовити. Петро почав гойдати машину, це йому вдавалося з легкістю, він так лютував що від цього почав трясти головою і викрикувати звуки, які вже раніше чув у лісі. Він з легкістю відкрив дверцята, йому навіть не завадило те що вони були зачинені. Петро увірвався в машину. З великою лютістю він почав просто роздирати сидячого в машині. Почувши кров він ще більше оскаженів. Петро встромив свої ікла в же мертвого водія. Відірвавши шмат тіла, він відчув, як по його горлу до шлунку побігла тепла, солодкуватого присмаку кров. Він знайшов те що так довго шукав.

Григорій не поспішаючи їхав по справам до міста Вознесенськ. Під’їжджаючи до лісу він побачив, що шлях перегородили військові. Григорій вийшов з машини. Над лісом літав гелікоптер. Підійшовши до двох вояків він запитав:
-А що тут трапилось?
- Та нічого страшного, просто звір напав на людину біля лісу.
Але велика кількість людей зі зброєю та машини з невідомою абревіатурою ПАЯ. Говорили зовсім інше.
-« Тепер спізнюся більш ніж на день» - пролунали у Григорія думки.
Сівши у машину він поїхав до дороги яка йшла в об’їзд.
В лісі вирувала робота. Солдати повністю його прочісували. А люди в білих комбінезонах з надписом « Пошук аномальних явищ», робили якісь заміри. Беручи аналізи ґрунту, повітря та води. З лісу вийшов генерал Козаков з науковцем Старевим.
- Що тут трапилось? – Спитав генерал у професора.
- Це ще невідоме явище, в просторі невідомо як утворилась щілина з якої виходять пульсуючі викривлення часу. Від цього утворилася дуже небезпечна хаотичність протікання часу. Попавши під цей вплив можуть виникати різні галюцинації, він дуже впливає на психіку, з’являється необґрунтований жах, гнів та інші емоції. Але це ще не все, головне те що під їхнім впливом може виникнути зворотній процес, але він не має такого вигляду як наприклад, було вам 50 років, а завтра вже 25 Ні він впливає на час еволюції, сам організм має той же вік скільки прожив, але еволюційний ланцюг протікає у іншому напрямку. І все це відбувається не тисячами років, а в дуже швидкому темпі.
- Що ви хочете сказати, що людина попавши під вплив цих викривлень через тиждень перетвориться у якусь жабу? – З легкою посмішкою у голосі спитав генерал.
- Так, можливо, якщо у нас вірна уява еволюції.
- Отже за вашими словами це колись була людина, але потрапивши до лісу вона перетворилася на це чудовисько, - з цими словами генерал зірвав настил з вбитого тіла. Під ним лежала істота з величезним порізом на правій руці.

Григорій вже поспішав. Він їхав на великій швидкості. Як раптом відчув різкий головний біль, він натиснув на гальма. Машина зупинилася. До машини хтось наближався. При зупинці машини Григорію стало легше. Хтось відкрив двері, Григорій подивився, від побаченого у нього витягнулось обличчя. В машину сіла якась істота, вона мала величезні сині очі, замість носу було дві маленькі дірочки, які зменшувалися. Роту не було, по бокам шиї було видно щось схоже на зябра. Довгі кінцівки мали щось схоже на пальці. Сівши в машину істота подивилась на Григорія, від цього погляду у нього знов почала боліти голова. Він знав, якщо йому не убрати з себе цей погляд то голова просто не витримає і лусне. Григорій відчинив дверцята і сповз на землю. Не чіпаючи нічого, істота зачинила дверцята. Машина з ревом почала набирати швидкість.

Петро знав що йому треба. Він повинен будь що дістатися до захованого космічного корабля. Місце знаходження якого стояло у нього просто в голові. Петро поспішав, адже отвори через які можливо було вдихати повітря потроху зменшувались. Через декілька годин вони зовсім зникнуть.