Залежність

На дворі стояла весняна погода. Вітер приніс з собою приємні запахи цвітіння дерев. Дмитро не поспішаючи йшов до дому, в його кишені лежала тільки що знята зарплата. У руці він тримав пакет в якому лежала іграшка для його донечки та духи, на які задивлялась його дружина. Але із-за браку коштів довго не могла собі їх дозволити. Тепер довгоочікувана зарплата додавала ще більшого настрою у цей чудовий, весняний вечір. Зайшовши у темний провулок, з якого вже було видно вікна своєї квартири. Раптом у Дмитра з’явилось якесь дивне відчуття чогось страшного. За мить він відчув гострий біль. Його хтось ззаду вдарив по голові. По його обличчю побігла пульсуюча кров. Ледь втримавшись на ногах, Дмитро озирнувся. Позад його стояв молодий хлопчина років 20, він його впізнав, це був син сусідки, який ще рік тому кудись зник. Коли він спитав у сусідів, а де їх син, вони опускаючи до долу очі, нібито чогось соромлячись, казали, що він прийняв рішення жити від них окремо. Тепер він стояв перед ним. Його обличчя було темно-сіре немов земля і якесь перекошене. В очах читалось божевілля. В руках він тримав газету в якій була загорнута сталева труба. Дмитро штурхнув нападника, той був якийсь ослаблений не змігши втриматись на ногах він впав. З його долоні зі дзвоном вилетіла труба . Лежачий швидко підвівся і вийнявши щось з кишені накинувся на нього. Дмитро відчув гострий біль у животі. Це було лезо ножа. Його ноги потроху почали слабнути. Дмитро рухнув на землю. Від нього почала відходити червоно кольору пляма . Нападник почав швидко вивертати кишені лежачого. Дмитро відчував як потроху ставав все слабше. Нападник намагався забрати у нього пакет але Дмитро не розчіпляв пальців. –Не віддам - чулись тихі слова.
- Не віддам, не віддам, не віддам, він мій, мій, мі… – слова перетворювались на шепіт поки зовсім не зникли. Потроху перед Дмитром почало з’являтися світло воно зразу з’явилось як маленька цяточка. Але потім все дужче та дужче ставало більшим, поки зовсім не охопила всього Дмитра. Світ був таким яскравим та ніс таку заспокійливу та приємну енергетику, що мав таку силу яка притягувала, з нього не хотілось повертатися. Раптом Дмитро побачив себе лежачим на землі, хлопець, який напав на нього втікав з його пакетом. За всім він дивився немов з гори. -«Він мій, мій….»
Сергію дуже важко було видерти зціплених пальців пакет. Але він все-таки його забрав. Почулись чиїсь кроки. Сергій не озираючись, що було сили, почав бігти. Він біг доти, поки не почала палати ліва сторона тіла. Вона останнім часом його дуже турбувала. Після падіння, ще більше боліла. Шкутильгаючи, він забіг за гаражі. Спочатку він подивився у пакет.
-« Що за хлам. Чи варто було за нього так чіплятися»- подивившись в нього, нервував Сергій. Він від гніву жбурнув його в бік. Його настрій швидко покращився після того як він відкрив гаманець.
– «Досить», - з широкою посмішкою він рахував купюри. Поклавши їх у кишеню, він викинув гаманець і шкутильгаючи, пішов до «точки». На перший час він забезпечив себе такою довгоочікуваною дозою. В його голові все гучніше та гучніше лунали думки: -«Що я накоїв, що я накоїв!!!»-. Але це тривало недовго, запустивши зілля, він погрузився у кольорове забуття.
Вечір. Сергій сидів у квартирі свого «друга» Петра. Петро ще тиждень тому вийшов і досі не повертався. Сергій чув на точці у спільного з Петром знайомого - його ім’я він не міг пригадати - що начебто Петро ввів собі завелику дозу. Але наскільки це була правда, він не знав. Та і на той час йому було дуже скрутно, ломка його вивертала на виворіт, відгукуючись болем у лівій стороні.
Зараз Сергій дивився телевізор який залишився тому, що був застарий і погано показував. У цілому кімната була порожня лише праворуч від телевізора стояло трюмо з великим дзеркалом. По всій хаті було розкидане сміття. Сергій сидів на матраці, який лежав на полу. Він намагався не думати про те, що два дні назад вбив людину. Як тільки йому від цих думок ставало скрутно, він вводив собі нову дозу та заспокоювався. Він часто згадував останню зустріч з матір’ю. З її очей лились сльози. Вона благала покінчити з наркотиками, але він не міг. Він робив спроби, він тримався як міг, але не витримав, вони повністю його зломили. Набравши все коштовне він втік з дому. Сергій туди повертався, але тільки для того, щоб щось вкрасти. І вже коли не було чого “тягнути” з хати, потерпаючи від ломки, він пригадав про сусіда. Він знав, що кожен раз в один і той самий день сусід отримує гроші. Залишилося лише одне - дочекатися його.
Посьорбуючи чай з булкою, Сергій дивився комедію. Хоча всі вікна були замкнені, він відчув легкий вітерець. По стелі та стіні пробігла чиясь тінь. На відображені дзеркала було видно, як хтось пройшов. Трюмо почало трястись, подзвонюючи дзеркалом. Це трясіння становилось все більше та більше. Як раптом все стихло, трюмо зупинилось. –«Що це..!!!»- Сергій подивився на дзеркало звідти на нього дивився вбитий ним сусід. Він був білий немов стіна з його голови та правого боку сочилась кров. Він пильно дивився на Сергія і щось промовляв але його слів не було чутно. Сергій швидко кинувся до вимикача, він почав його клацати але безрезультатно. Він почав тягнути за ручку дверей, вони не відчинялись. Озирнувшись він побачив, що істота вже на половину вилізла з дзеркала. Кров, яка лилась з його боку мала зворотній напрям, вона ніби не витікала з рани а навпаки вбігала в неї. Він почув слова: – “Він мій, мій, мій” - Сергій що сили почав стукати у двері. Привид вже повністю вийшов з дзеркала. Він йшов на Сергія, його очі дивились крізь нього.
–Він мій, мій, мій, – було чутно слова, але привид нічого не казав. Сергій що сили почав кричати. Істота підійшла до нього. Вона немов увійшла у Сергія. Сергій відчув різкий холод, його серце відмовилось пульсувати. – Мій, мій, мій….
Ранок. Біля дверей стояв слідчий. Він вів розслідування вбивства чоловіка, якого невідомий холоднокровно зарізав у дворі. Доторкнувшись до ручки, двері зі скрипом відчинилися. Слідчий увійшов, перед його очима постала жахлива картина. На підлозі сидів хлопець, його обличчя було спотворене гримасою жаху. Біля нього лежав порожній шприць.
-«Все зрозуміло, передозування»,- зробив він висновок. І подивившись у тріснуте дзеркало, пішов викликати мед експертів.