тут мала би бути чергова байка про мої мандри, але поміж поступовим викладанням сюди всіх своїх дорожніх пригод сталося дещо невідкладне... річ у тім, що вчора я мала щастя (чи халепу) провести день на ровері. мало того, що день на ровері, так ще й у КИЄВІ - місто, ІМХО, найменш адаптоване для такого. навіщо іти по гострі відчуття у гори чи північний полюс? ніц не треба, лише взяти ровера і виїхати у славне місто Київ у вихідний... мене не лякають великі дистанції і бездоріжжя, але панічний жах викликають людні площі та автошляхи (саме в Києві, у Європі з цим значно легше). чесно кажучи, не очікувала, що таки зважусь на це. тим не менше, від Політеха до Труханова (через Хрещатик!!!), потім на ПДН і ще трохи у бік Петрівки, а потім назад я проїхала справно (відносно справно, з огляду на вивернуте плече, розбите стегно та гіматому на задній лапі, але могло бути гірше, коли клятий ланцюг зіскочив на спуску з гори...:). от кілька відкриттів зі вчорашньої прогулянки, завдовжки не менше ніж 40 км:
- людина здатна літати. щоправда, недовго і виключно в одному напрямку.
- закон земного тяжіння досі працює справно.
- не всі водії - потенційні вбивці. серед них, виявлеяється, стрічаються навіть мегачемні істоти.
- меллон любить стовпи, а стовпи люблять меллон.
- фіфи, що раптово вилазять із джипів на заборонених для парковки місцях, можуть стати незлою мішенню для снайперів-початківців.
- хороший (а також досвідчений!) супутник у велопрогулянках - 50% відсотків гарантії, що доїдеш живим і цілим - мені в цьому сенсі пощастило))
- ХОЧУ СОБІ РОВЕРА!!!!!!! з огляду на це, готова вислухати всі поради і пропозиції щодо "де-по-чому-і-який")))