Згадалося…
Леська моя – яскрава особистість. В усьому. Є в неї мовне чуття. Це я не тому кажу, що вона – моя донька. Це об’єктивні речі. Як приклад – наведу наш з нею діалог. Відбувся він давно, вона ще в садок дитячий ходила. Тому і пишу мовою оригіналу, що перекладати ці мовні ситуації – справа невдячна, багато чого губиться при перекладі. Отже…
Я веду Леську з дитячого садочку. Насварила її за то, що вона під час прогулянки вибарбалася, як та мавпочка. Ну, тепло вже було, у брудній кофтинці через півміста йти. Леся іде і тягне так монотонно, на одній ноті:
- Мам, я не навмисно… я не хотіла… я не спеціально…
- Лесь, - кажу, - давай без твоїх «не».
- Я випадково… - не беручі навіть «хвилину на роздуми» відповідає Леська.