[209x138]
"Як із дарчої візантійських часів виросла сучасна імперія нерухомості. Друге парламентське розслідування “Ватопедської справи” ще тільки розпочинається, і невідомо, чим воно обернеться. Але головні факти вже відомі – незрозумілими є тільки мотиви дійових осіб. Наприкінці 1980-их Ватопед був суцільною руїною – розсипами каміння, серед яких жили пацюки. Фрески почорніли, а ікони лежали по кутках покинуті. У монастирі мешкало кільканадцять монахів - але неорганізовано, кожен сам по собі. Іншими словами, їхнє ставлення до свого монастиря дуже сильно нагадувало ставлення греків до своєї держави.

Все змінилося на початку 1990-тих, коли з іншого кінця Афонського півострову прибула група молодих і енергійних кіпріотських ченців, очолювана отцем Єфремом. Вони побачили можливість перебудови – фантастичний природний актив, яким жахливо бездарно управляли.

Єфрем узявся за збір коштів, щоб повернути Ватопеду колишню славу. Він звернувся до культурних фондів Євросоюзу. Він розпочав стосунки із багатими грецькими підприємцями, які шукали розгрішення. Він подружився зі впливовими грецькими політиками.

Він дозволяв собі неймовірне нахабство. Наприклад, після того як один відомий іспанський співак зацікавився Ватопедом, він організував зустріч із іспанськими урядовцями. Ці урядовці дізналися в монастирі про жахливу несправедливість, яка сталася у XIV-ому сторіччі – тоді банда каталонських найманців, які посварилися з імператором Візантії, пограбувала Ватопед, завдавши чималої шкоди. Після цього іспанські урядовці пожертвували монастирю $240 тисяч.

Одна з цілей Єфрема була - повернути Ватопеду його світовий вплив. Грецька економіка відрізнялася особливою закритістю, хоч країна й увійшла до ЄС. Все, що приносило прибуток всередині країни, греки робили самі. Все, що могло приносити прибуток з-за меж або за межі, просто не відбувалося. На тлі цієї картини Ватопед був винятком – він розпочав активні стосунки зі світом. Скажімо, принц Чарльз тричі підряд щоліта приїздив у Ватопед і жив тут по тижню.

Стосунки з багатими і знаменитими були суттєвими не тільки для отримання грантів і пожертв, але і для третьої складової нової стратегії чернечого менеджменту – нерухомості.

Без сумніву, одним із найрозумніших вчинків отця Єфрема було те, що він розібрав архів у старій монастирській вежі, де лежали старовинні візантійські манускрипти, яких ніхто не чіпав десятиліттями. Адже протягом тисячі років візантійські імператори дарували Ватопеду різноманітні ділянки землі, розташовані в нинішніх Греції або Туреччині.

Поки у монастирі не з’явився Єфрем, грецький уряд узяв значну частину цього майна на свій баланс. Але збереглася дарча, видана імператором XIV-го сторіччя Йоанном V Палеологом. Дарча на одне озеро у північній Греції.

Коли Єфрем знайшов цю дарчу у монастирській вежі, озеро вважалося державним заповідником. У 1998-ому воно раптом перестало ним бути. А трохи пізніше ченці отримала всі права власності на це озеро.

В Афінах я спілкувався з Петром Дукасом – колишнім чиновником міністерства фінансів, чиє ім’я одним із перших згадується у “Ватопедській справі”. Саме Дукас вирішив випускати довгострокові урядові облігації на 40 і 50 років. Тоді грецькі газети ганьбили його - “ДУКАС ВІДДАВ У ЗАСТАВУ МАЙБУТНЄ НАШИХ ДІТЕЙ” - але те, що він зробив, виявилося блискучим ходом. Облігації на $18 млрд зараз коштують копійки, тобто грецький уряд зможе легко викупити їх на відкритому ринку. “Вони мають дати мені премію!” - сміється Дукас. Проти нього порушено дві кримінальні справи, але він усе одно радіє життю (може, тому, що сам є не афінянином, а спартанцем).

Ще на початку Дукасової роботи у Мінфіні до нього в кабінет без попередження завітали двоє ченців. Один представився як отець Єфрем, інший – як отець Арсеній. Вони сказали, що володіють озером і хочуть, щоб Мінфін викупив у них це озеро.

“Хтось дав їм усі документи, які посвідчують право власності, - говорить Дукас. - І тепер вони хотіли монетизувати цю власність”. За словами Дукаса, відчувалося, що ченці добряче підготувалися до зустрічі: “Перед тим, як прийти, вони багато дізнаются про тебе – про дружину, батьків, релігійні почуття. Перше, що вони запитали, коли прийшли - чи не хочу я висповідатися”.

Дукас вирішив, що нерозумно буде відкривати цим ченцям свої секрети. Натомість він сказав, що не може дати їм грошей за озеро. “Я сказав: “Слухайте, попри загальну думку, у Мінфіну немає грошей”. І тоді вони запропонували: “Гаразд, якщо ти не можеш його купити, чому б тобі не обміняти його на землю?”

Монастирське майно: вартість від одного до двох мільярдів

Це виявилося вигідною стратегією: обміняти озеро, яке не можна здавати в оренду, на державне майно, яке можна. Якимось чином ченці переконали урядовців, що земля довкола озера коштує значно більше за 55 млн євро, у які її потім оцінив незалежний оцінювач. Вони запросили у держави мільярд. Дукас відмовився їм дати хоча б євро.

Тоді ченці пішли до наступного джерела земельних ресурсів – земель с/г призначення і лісів, які перебували у віданні Міністерства агрополітики. “Мені подзвонили від аграрного міністра і сказали: “Ми віддаємо їм усю цю землю, але її недостатньо. Може б, ти трохи додав своєї, га?” - згадує Дукас.

Коли він відмовився, йому ще раз подзвонили – цього разу від прем’єр-міністра. Він знову відмовився. Тоді йому принесли папір, у якому було написано, що Мінфін передає свої землі монастирю – залишалося його тільки підписати. “Я сказав: “Пішли ви, я не підпишу це”.

Але на нього продовжували тиснути з прем’єрського кабінету. Дукасу здалося, що ченці мають неабиякий вплив на шефа прем’єрського секретаріату. Ця людина була знайома з монахами вже давно, після того, як у неї виявили смертельно небезпечну хворобу. Ченці молилися – і він не помер, а чудесним чином зцілився.

Зрештою під тиском свого начальника Дукас підписав два папери. Один не заперечував того, що озеро належить монахам, а інший уможливив обмін озера на інші активи. Це не давало монахам прав на землі Мінфіну, натомість дозволило їм укласти угоду з Мніагрополітики.

В обмін на своє озеро ченці отримали від держави 73 об’єкти нерухомості, серед яких був і гімнастичний центр, побудований для Олімпіади-2004 – як і багато інших олімпійських об’єктів, він стояв покинутим. “Знаєш, вони все ж святі люди, - каже Дукас. - Може, вони хочуть створити там притулок для сиріт”.

Виявилося, що вони хочуть створити імперію комерційної нерухомості. Вони взялися переконувати грецький уряд зробити річ, яку той робив дуже нечасто – змінити цільове призначення нерухомості з некомерційної на комерційну.

Отримавши нерухомість від держави, ченці одразу почали її розвивати, ставши девелоперами. Колишній Олімпійський гімнастичний центр став популярним приватним шпиталем – із яким ченці вочевидь співпрацюють. Потім, за допомогою одного грецького банкіра, ченці планували створити щось на кшталт Фонду Нерухомості “Ватопед”. Інвестори фонду фактично б викуповували у ченців нерухомість, яку їм надала держава. А ченці використовували б ці кошти на повернення монастирю його колишньої слави.

Якщо ви хочете дізнатися, наскільки багатими є багаті люди, варто запитати про це у інших багатих людей. Я провів бліц-опитування серед кількох грецьких мільйонерів. Вони сказали, що вартість комерційних активів монастиря Ватопед є меншою за два мільярди доларів, але більшою за один. Коли новий менеджмент починав, ця вартість дорівнювала нулю. І бізнес почався з відпущення гріхів.

Монахи не закінчують церковну службу в обід. А зазвичай, пояснив отець Арсеній, вони починають її о четвертій ранку. Крім неділі, коли дають собі перепочити і починають о шостій. Ще вісім годин на день вони працюють у саду, або миють посуд, або виготовляють м’ятний лікер.

Керівники монастиря, отці Єфрем і Арсеній, уникають цього суворого режиму хіба що п’ять днів на місяць. “Багато греків тепер уявляють ченця як веселуна-пройдисвіта, - сказав мені у хвилину відвертості інший монах, отець Матвій із Вісконсіна. - Кожен впевнений, що у настоятеля і Арсенія є таємні банківські рахунки. Це маячня. Що їм робити з цими рахунками? Вони не можуть отак узяти і гайнути на Кариби. Настоятель монастиря живе у келії. Це гарна келія. Але він залишається монахом. І він ненавидить виїздити з монастиря”.

Наступного дня, коли я вже повертався до Афін, задзвонив мобільний. Це був отець Матвій. “О ні, - подумав я. - Вони зрозуміли, хто я, і тепер хочуть заборонити мені писати про Ватопед!”. Вони-то зрозуміли, але хотіли від мене зовсім іншого.

Це міністр фінансів наполягав на вичитці усіх своїх цитат, але ченці дозволили мені писати про все, що я бачив і чув. Матвій дзвонив з іншого приводу. “У нас є радник з питань американського фондового ринку, - сказав чернець. - Його звати Роберт Чепман. Отець Арсеній цікавиться, що ти думаєш про нього. Чи варто слухати його порад...”


Переклав: Павло Солодько
http://infocorn.org.ua/news/urn:news:46FFD634