Минула гроза. Втихли десь вдалині громи, мабуть втомившись. Завершили свої шалені танці блискавиці. Поволі все поринуло в сон втомившись за задушливий день. Заснула напевне й ти - без сил, у відчаї від останніх подій. Спи кохана. Спи...
Мені не хочеться спати. Турботи відігнали мій сон в найдальші закутки оселі. Сльози, а може щось дивним чином схоже на них, пробують стулити мої повіки, та даремно. Жену геть те що хвилює, те що бентежить, те що рве душу, немов шматує казкові картини хвилин радості, щастя. Щастя? Так – коротких миттєвостей коли... Коли...
Перед очима твої очі. Такі звичайні великі очі, ні все таки оченята. Твої очі з відблиском моїх очей. Гра у два дзеркальця, в яких крім соняних зайчиків, ще два закоханих погляди, що так не вимушено майже по дитячому перестрибують з зіниці на зіницю.
Дві голівки обпершись одна до одної вишукують в хащах трави, квітів, торішнього листя – чудернацьку істоту на ймення красотіл звичайний. Та зовсім він не звичайний. А що в ньому такого незвичайного? А те що за вантажем турбот, проблем, болю і смутку ми змогли віднайти його, побачити непримітну красу і разом утрьох порадіти теплій погожій літній днині. Я, ти і наш жук.
А можна? Твій по дитячому прохальний погляд, складені пелюсткою дивної квітки губи. Звичайно можна! І райдуга з сотень краплин води, що миттю вистрибнули з калюжі осяває твої босі ноженята.
Оксамитовий килим з моху, який такий ніжний на дотик тіла. Квіти втіха для очей. Запах свіжовисушеного сіна, який так пянить. Сосни. Пісок. Звичайне все навкруг, та не для нас. Звичайно не для нас, бо ми – дивні. Саме так відгукуються про нас люди. Не розуміють? Мабуть таки що так. Та й не хочемо ми цього. Облиште нас на одинці з нашою дивиною. Дозвольте хоч деколи насолодитися нам дивним - нашою дивиною, дивним як на вас і таким бажаним і жаданим нами – дивним щастям!
Прошла гроза. Утихли где-то вдали громы, наверное уставши. Прекратили свои неистовые танцы молнии. Исподволь все погрузилось в сон уставши за душный день. Заснула наверно и ты - без сил, в отчаянии от последних событий. Спи любимая. Спи...
Мне не хочется спать . Хлопоты отогнали мой сон в самые дальние закоулки жилья. Слезы, а может что-то странным образом похоже на них , пробуют сомкнуть мои веки, и напрасно. Гоню прочь то что волнует, то что смущает, то что рвет душу, словно изрывает в клочья сказочные картины минут радости, счастья . Счастья ? Да именно - коротких мгновений когда ... Когда ...
Перед глазами твои глаза. Такие обычные большие глаза, нет все таки глазенки. Твои глаза с отблеском моих глаз. Игра в два зеркальца, в которых кроме солнечных зайчиков, еще два влюбленных взгляда, которые так не натянуто почти по детском перепрыгивают из зрачка на зрачок.
Две головушки опершись одна к другой выискивают в чащах травы, цветов, прошлогодней листвы - чудное существо имя которому красотел обычный. И совсем он не обычный. А что в нем такого необыкновенного? А то что за грузом хлопот, проблем, боли и грусти мы смогли отыскать его , увидеть неприметную красоту и вместе втроем порадоваться теплому погожему погожему дню. Я, ты и наш жук.
А можно? Твой по детски просящий взгляд, составленные лепестком странного цветка губы. Конечно можно! И радуга из сотен капель воды, которые мигом выпрыгнули из лужи озаряет твои босые ножки.
Бархатный ковер из мха , так нежен на прикосновенье тела. Цветы утеха для глаз. Запах свежего высушенного сена, которое так дурманит. Сосны. Песок. Обычное все кругом, но не для нас. Конечно не для нас, так как мы - странные. Именно так откликаются о нас люди. Не понимают? Наверное таки да. Да и не хотим мы этого. Оставьте нас наедине с нашей странностью. Разрешите хотя иногда насладиться нам странным – нашей странностью, странным как на вас и таким желанным нами - странным счастьем!