Восени так солодко чіплятись за минуле
Раз прийшли у груди ті, кого нема вже. З ними те,
чого не буде: сіли, побалакали, поплакали.
Тоді між хмарами у небі ще були плями сині. Так буває восени.

Іноді так солодко бити по собі минулим
.Так, щоб без тями (мамо-мамо-мамо).
Знаєш, хто-сь у голові моїй ріже дірку. Звідти пустить кіноплівку -
чорно-білим по живому: на, пригадуй, як буває восени

В тумані вчора бачив вранці сірі башти
Знаєш, з них очима вікна. Іноді зненацька страшно
Ніби шось важливе дуже вчора я програв в азарті
Їду ось тепер в плацкарті туди, де буду довго…
Тепер я знаю, як буває восени
Я питав. Може чув хто, може, ні.

ІІ.

Восени скрізь жовте. Сині плями позникали
Я питав - куди? Коли? Чи э на цьому дні корали?
Шось відповіло: нє-а. Шось посміхнулось криво
Я відчув, що все даремно, що все мимо. Пішла злива.

Как-как-кап-кап. Як сльози із очей Марусі
Мокрі люди в однині. Може, плачуть. Може, ні
Немов бабусі шорхають додому, як в ніч
зникають з неба плями сині. Знаєш, так буває...

Зробивши сальто, листя вниз стрибало, як у цирку люди.
Йшли дощі, як під копірку. Та, як
зірки вранці рано, все, жовтіючи, зникало. Тим часом
десь у небі мої хмари плями сірі знов плясали в однині

Тепер я знаю, як буває восени
Я питав. Може чув хто, може, ні.

ІІІ.

Далі все мовчало довго. Трохи змерз я. Був ранок сивий
Та новим асфальтом білим (що ж робити?) пішов додому
Я та сніг не розуміли. Сталось що? Навіщо? Чому?
Що я питав так довго вчора… у мікрофона