Ми приречені жити нарізно
В телефонних розмовах-дзвінках.
Небо знову насупилось грізно,
Та не плаче.-
Мовчання спива.

Так до тебе далеко летіти.
І до мене-безмежні світи.
Пелюстками пониклії квіти
Нам відмірюють
Суть самоти.

Корективи вносити запізно:
Припізнилось чиєсь каяття...
Ми приречені жити нарізно...
А нарізно-
Хіба це життя?



Н.Черкес