1.01.2022 16:11
Предновогодние телефонные переговоры президентов Соединенных Штатов и России вновь продемонстрировали,насколько напряженна на сегодняшний день международная ситуация.
Граждане Украины,конечно,не в первый раз следят за таким бурлением мировой политики.Но впервые они находятся в центре этого бурления.И это,конечно, накладывает особый акцент на всю атмосферу в украинском обществе в дни новогодних и рождественских праздников.К чему все-таки придут в своих переговорах Вашингтон и Москва? – пишет Виталий Портников в блоге на "Радио Свобода".
Есть ли вероятность того,что Запад согласится с тем,что даже частичное ограничение суверенитета бывших советских республик – чего требует Кремль – лучше,чем годы,даже десятилетия конфронтации? Есть ли вероятность,что российский президент,не удовлетворенный тем,что в цивилизованном мире не готовы идти навстречу его ультиматумам,решится на новую военную операцию против Украины? И каких масштабов может быть эта операция?
Далее текст на языке оригинала.
Відповіді на ці запитання ми,очевидно,дізнаємося вже в 2022 році.Однак з самого факту телефонної розмови Володимира Путіна і Джо Байдена можна зробити висновок,що російський президент,незважаючи на всю його браваду,бажає продовжувати діалог із американським колегою і без захвату ставиться до перспективи запровадження нових санкцій.
У Білому домі спеціально наголосили,що розмова відбулася за ініціативи російської сторони.Як правило,американська дипломатія,не повідомляє,хто з ким бажав говорити,це швидше російська політична традиція,намагання виставити Путіна імператором,з яким усі хочуть розмовляти.Однак цього разу у Вашингтоні вирішили підкреслити,що саме російський президент бажав розмовляти з американським,а не навпаки.Бо всі попередні розмови якраз відбувалися за ініціативою Джозефа Байдена, який намагався випередити можливість ескалації біля кордонів Росії з Україною.
Головна путінська теза – що проти його країни не можна запроваджувати нові серйозні санкції,бо це призведе до повного припинення взаємин між Москвою і цивілізованим світом.А це означає,що загроза санкцій спрацьовує,що Путін ними серйозно занепокоєний,що про наслідки таких санкцій розмірковують у найближчому оточенні російського президента,насамперед – в олігархічний частині цього оточення.
Так що є сподівання,що в Кремлі будуть більш обережно ставитися до самої ідеї нового військового вторгнення в Україну.Що,звичайно,не виключає політичної та енергетичної дестабілізації України.Такі спроби будуть й надалі здійснюватися, якими б не були домовленості між Москвою і Вашингтоном.
Однак якщо Байдену вдасться переконати Путіна відмовитися від нового вторгнення в Україну,йому в будь-якому разі доведеться докласти зусиль,щоб допомогти кремлівському правителю зберегти обличчя.Тобто якась домовленість між Москвою й Вашингтоном все ж таки має бути досягнута на тих консультаціях,які розпочнуться 10 січня у Женеві,і результати яких будуть підтверджені президентами США і Росії.
Під час телефонної розмови Байдена і Путіна вже окреслилися ескізи такої домовленості.Вона буде пов’язана насамперед із нерозміщенням американських озброєнь у безпосередньому наближені до кордонів Росії.Це,звісно,саме те,що російське керівництво називає новою "Карибською кризою".З цією тільки різницею,що під час справжньої "Карибської кризи" радянський режим дійсно встановив ракети у безпосередній близькості до території Сполучених Штатів,а зараз немає мови про розташування небезпечного для Росії озброєння на території України.Тим більше, американського озброєння.Однак,очевидно,Путін бажає отримати гарантії того,що така зброя не з’явиться.І я не виключаю,що такі гарантії він отримає.
Але що гарантує сам Путін? Чи погодиться він із тим,щоб вся його політична активність останніх років не сприяла безпеці у Європі,підривала безпеку сусідів? Що для відновлення безпеки російські війська мають залишити території,окуповані в Україні,Грузії,Молдові? Що Росія має скасувати всі статті своєї конституції,в яких згадується українська територія – Крим і Севастополь?
Звісно,я не очікую від російського президента такого політичного прозріння.Хоча саме відмова від окупації Криму,Донбасу,Абхазії,Південної Осетії,Придністров’я і є дорогою до стабільності в Європі.І рано чи пізно колективними зусиллями цю стабільність доведеться відновити.
