29.12.2020 12:10

Рік,що минає,поза всяким сумнівом,увійде в історію цього століття не просто як одна з найважливіших його дат,але,можливо,як час справжнього початку цього самого сторіччя - якщо не тисячоліття взагалі.

До цього року ми шукали дату,яка повинна була символічно відокремити ХХ століття від ХХІ-го.Звичайно,найпростіше було вирішити,що цією датою і був уже майже забутий "міленіум",коли людство зустрічало нове тисячоліття на святкових площах.Потім багато хто з нас – і я в тому числі – назвали новою датою початку століття 11 вересня 2001 року,день трагічного знищення терористами веж-близнюків в Нью-Йорку.

Українське століття почалося, мабуть,з Майдану 2013-2014 років,коли перейменована радянська республіка,яка так і не стала справжньою державою,впала, поступившись місцем спробам побудувати справжню країну – спробам,до яких залишилося байдужим більшість жителів України.

Але все це були дуже умовні дати."Міленіум" – всього лише привід для зимового фестивалю,та й яке свято взагалі може бути початком чогось?11 вересня з перспективи сьогоднішнього дня лише підкреслило небезпеку глобального тероризму, з якою людство стикалося і в ХХ столітті.Чи дійсно став поворотним моментом для Української держави Майдан 2013-2014 рік,ми зрозуміємо за результатами. Найпростіше по тому,чи вдасться побудувати справжню державу,або Україна так і буде десятиліттями корчитися в судомах,не вміючи вибрати свою дорогу між патріотизмом громадян,колабораціонізмом потенційних росіян і міщанською байдужістю більшості жителів.

А ось пандемія – це дійсно віха.Для всіх.Тому що рік,який ми навіть не прожили – проіснували – продемонстрував,що майбутнє,яке багатьом марилося як епоха постійного розквіту високих технологій і торжества розуму,може виглядати зовсім інакшою.Що в протиборстві з природою людство все ще виглядає переляканою дитиною,забутою дорослими прямо посеред жвавої магістралі.Так,звичайно,зараз боротьба з пандемією виглядає куди більш успішною і солідарною,ніж боротьба зі смертельно небезпечними хворобами в далекому і в не дуже далекому минулому. Втім,ми переконалися,що глобальність сучасного світу перетворює в глобальну небезпеку будь-яке захворювання,будь-яку проблему.

Що ми живемо не в світі фантастичних романів і навіть не в світі перемог Ілона Маска,Пола Джобса або Білла Гейтса,а в світі,в якому нікому не відомий досі вірус може запросто замкнути мільйони людей у їх власних квартирах,поставити під сумнів виживання не тільки в фізичному,а й в економічному,і в соціальному сенсах.І що вираз "немає ліків" відноситься не до далекого минулого,а до нашого сьогоднішнього дня.

Звичайно,мені можуть сказати,що пройде рік-другий,велика частина населення планети буде вакцинована або отримає природний імунітет,коронавірус мутує в черговий різновид грипу,і ми забудемо про смертельну небезпеку,ніби її й зовсім не було.Але покоління,що переживають весь цей кошмар,будуть тепер існувати з розумінням того,наскільки крихким є їх існування,і наскільки легко воно може бути зруйновано одним простим дотиком невідомості.

З цього розуміння можуть бути зроблені і очікувані,і несподівані висновки.

Перший з них зрозумілий вже сьогодні – це передчасна смерть світового популізму, який перетворився на справжнісінький політичний мейнстрім нашого часу.І,звичайно ж,це теж стало прямим наслідком появи нового інформаційного суспільства, торжества ілюзії благодушності,віри величезної кількості людей в те,що вони мають право на дилетантський експеримент,і що жодних наслідків для них самих і їхніх держав цей експеримент не матиме.

Зараз багато хто з цих людей вже в могилах,як,втім,і багато хто з тих,хто розумів небезпеку безвідповідальної поведінки своїх співвітчизників.А багатьом ще належить померти в найближчі місяці або роки,поки людство остаточно не впорається з небезпекою – такі жорстокі реалії сьогоднішнього дня.Саме тому людство знову вчиться цінувати професіоналізм.

Українцям теж доведеться до цього прийти.Торжество українського популізму становить,мабуть,найкомічнішу,найпотворнішу і найпровінційнішу з усіх варіацій на тему аматорського торжества.Союз байдужих,колабораціоністів і "корисних ідіотів", що забезпечив нам в 2019 році цей сумний вирок,який виявився смертним для багатьох наших співвітчизників,створив умови для непрофесійного і хаотичного керівництва країною в умовах,коли вона вимагала професіоналізму і чіткості.І висновок дуже простий: або в 2021 році нам вдасться покінчити з хаосом,або в рік 30-ї річниці відновлення українського суверенітету хаос покінчить з державою. Не приховую,що я все ще сподіваюся на перший варіант.Я вважаю,що український цирковий популізм приречений на загибель разом з популістськими правліннями інших держав.І я дуже хочу,щоб він не забрав разом з собою в могилу саму Україну.

Але є ще один дуже важливий наслідок того,що сталося з усіма нами в 2020 році – що робити з "захистом від дурня"?Тому що до 2020 року ми могли стежити за діями колективного розуму – вірніше,колективного божевілля – з певною добродушністю, тим більше тоді,коли ці дії не загрожували демократії.Ми могли заспокоювати себе, що наші співвітчизники – і в розвинених країнах,і в країнах,які тільки починають наближатися до цивілізованого світу, – мають повне право спробувати і переконатися у марності своїх сподівань на диво,на пошук простих відповідей на складні питання.Що,навпаки,потрібно дати їм можливість спробувати – щоб у них ніколи не було відчуттів,що їм не дали здійснити свою мрію і проголосувати за чергового або позачергового пройдисвіта на виборах глави держави або за банду піратів – на парламентських.

Тепер ми точно знаємо,до яких наслідків може призвести їх дурість і наша благодушність: ми задихнемося у власній блювоті.Не сьогодні,так завтра.І те,що на сусідньому ліжку буде задихатися незнайомий ідіот,що підготував нам таку долю і буде заходиться в несамовитий крик його дружина – якщо її ще впустять в палату, звичайно – не втішить ні нас,ні наших родичів.У смертний час зловтіхи немає.

Тому поки ми живі,потрібно зрозуміти що робити.Не потрібно себе обманювати – всі ми за останні роки зрозуміли,якою кількістю божевільних оточені – і якби тільки в Україні,якби тільки тут! Ми ще не розуміємо,як багато людей зможе зробити правильні висновки з уроку пандемії.А якщо не зможе?Як захиститися від голосуючого божевільного і одночасно зберегти демократію,без якої людська цивілізація перетвориться на здобуток пройдисвітів – не тих,хто перемагає на виборах сьогодні, а тих,кому вибори не потрібні?

У мене немає відповіді на це питання.Але я прекрасно розумію,що саме пошук цієї відповіді і стане головним напрямком розвитку людства в найближчі десятиліття, він і визначить наше майбутнє.І насправді саме це і є головний підсумок цього вузького і порожнього 2020 року.