Прийде день – ми будемо думати про війну в минулому часі.
Захочемо нову сумочку чи кроси.
Спатимемо всю ніч, згадаємо про серіали, ігри, нові пісні.
І нам буде фіолетово до результатів Євробачення.

Прийде день – ми почнемо звикати щодня ходити на роботу, навчання.
А влітку їздити в Крим чи Херсон.

Прийде день – ми зваримо всі ті вареники, підсмажимо всі налисники –
відсвяткуємо перемогу. Клопотенка покличемо.
А в шкільному меню нас буде влаштовувати навіть яка-небудь незнайома пан де калатрава.

Прийде день – чорне матюччя відступить. Це його передсмертна агонія.
Тоді не захочеться ляпати бруд “замість тисячі слів”,
бо всіх захопить глибина і краса мови.

Прийде день – стихнуть наші відмінності, ми пам’ятатимемо тільки спільне.
Наше унікальне вміння гуртуватися і любити всім серцем.

Прийде день – ми забудемо звуки сирен та градів.
І хоч привиди ще блукатимуть в снах та спогадах,
але молитва, спів і тиха розмова з кимось рідним розчинить гострий страх.

Прийде день – ми виплачемося.
І будемо плакати знов, знов і знов, але в очах стане трохи світліше.

Прийде день – ми відбудуємо нашу Україну.
І кожен кожному буде – як золота пектораль.

Нехай у вас не буде навіть крихітного сумніву.
Ми переможемо! Все буде Україна!



Автор: Julia Gubanova