Болить у грудях ніч та день,
Триває бій в моїй країні,
Не чутно поки що пісень,
Лиш плач та стони непомірні.

У темряву і знов приліт,
Ракеті все одно, що нищить:
Дитину, жінку, літніх тих,
Хто поруч був такий безгрішний.

Тремтять земля і голос мій —
Я тишу більш за все шаную.
На переломі страшних літ,
У майбуття крізь біль крокую.

Не зупинюсь, не здамся, ні,
Хоч хтось ніяк не зрозуміє,
Що воля  справжньої землі —
Жовто-блакитним майоріє.

Автор:  Вероника Удовиченко-Ивашина