СВЯТВЕЧІР

Повні очі радості. Пампушок   в долонці.
Дитинча із котиком сидить у віконці.
Посадила матінка крихітку найменшу
Виглядати пИльненько зіроньку найпершу.
Сяйво в небі яснеє дитинча уздріло.
"Мамо! Мамо! Зірочка!" — дзвінко гомоніло.
Мама ставить свічечку, на покуття — сіна
Та й разом із дітками стає на коліна
Помолитись Господу за усю родину,
За народ знедолений,  неньку Україну.
Щоб  не рвала в небі тишу військова гармата,
Аби кожне серденько мало маму й тата.
Дитинча  навколішки губоньки кусає
І тремтливим голосом пошепки благає:
"Бозю! Бозю! Божечку! Я хотів сказати,
Щоби мій татусенько повернувсь до хати.
Вже давно його нема! Я ночами плачу!
Так чекаю, коли знов я його побачу!
Дам я рученьку і ми підем на санчатка.
Бозю! Бозю! Боженьку! Як я хочу татка!"
Не про іграшки круті, а про тата мріє.
Чом же таточко пішов — він не розуміє.
Що його у тім вина, малий хлопчик певний.
"Бозю! Таточка віддай! Буду дуже чемний!"
Мати, діток пригорта, слізоньки  ковтає.
В день Господнього Різдва мрію щиру має:
Щоб вернувся із війни чоловік до хати,
Щоб Ісус не дав синам сиротами стати.
А у нього на війні ні куті, ні свічки.
Скаженіє ворог знов! Крові ллє потічки.
Притулився до землі в криївці глибокій,
Щоб завжди його сім'я мала мир і спокій.
Стара вервиця в руках разом з автоматом.
А над ним свист вражих куль перед Божим святом.
Серце рветься із грудей, по землі стукоче.
А над ним не грім з небес, а війна гуркоче.
... В хаті свічка догора... коляда лунає.
Мати діток дорогих спатоньки вкладає.
В них кутя і пампушки, а у тата — битва.
А між ними — далечінь... віра... і молитва.

Автор: Ірина Голуб

Рамочка від BFlash