А чи знаєте Ви ...
23-10-2020 21:51
к комментариям - к полной версии
- понравилось!
Это цитата сообщения Miledi1950 Оригинальное сообщение
А чи знаєте Ви ...
«Великий і багатий край, краса його нив і степів, хуторів і сіл, Дніпра й Києва, народ сильний і ніжний, у кожній дрібниці побуту свого красивий і охайний…»
— Іван Бунін про Україну
150 років тому, 22 жовтня 1870 року, у Воронежі народився російський поет Іван Бунін.
Він походив із давнього дворянського роду, що бере свій початок із XV століття.
А чи знаєте Ви, що у росію (тодішню московію) рід Буніних (Бунікевських) переселився з України (що була на ті часи в складі Польщі) у XV столітті. Сам письменник дослідив, що його рід походить із Волині.
Дитинство Івана Буніна минуло в одному з невеликих родових маєтків (хутір Бутирки Єлецького повіту Орловської губернії). Початкові знання Бунін одержав від домашнього вчителя. У 10 років Івана Буніна віддали до Єлецької гімназії. Під час навчання він жив у Єльці в родичів і на приватних квартирах.
Уперше Бунін опублікувався 1887 року. У петербурзькій газеті "Родіна" були опубліковані вірші "Над могилою С. Я. Надсона" і "Сільський жебрак". Там же протягом цього року були надруковані ще 10 віршів і оповідання "Два мандрівники" і "Нефедка". Так почалася літературна діяльність Івана Олексійовича Буніна.
На початку 1895 року Бунін їде в Петербург, а потім - до москви. З цього часу він входить у столичне літературне середовище: знайомиться з М. К. Михайлівським, С. Н. Кривенком, Д. В. Григоровичем, Н. Н. Златовратським, А. П. Чеховим, А. І. Ертелем, К. Д. Бальмонтом, В. Я. Брюсовим, Ф. К. Сологубом, В. Г. Короленком, О. І. Купріним.
У січні та лютому 1917 року Іван Бунін жив у москві. Першу світову війну і Лютневу революцію письменник сприймав як страшні ознаки всеросійської катастрофи. Літо й осінь 1917 року Іван Бунін провів у селі, увесь час витрачаючи на читання газет, і спостерігав хвилю революційних подій, що наростала. 23 жовтня Іван Олексійович із дружиною виїхав до москви. Жовтневої революції Бунін рішуче й категорично не прийняв. Він відкидав усяку насильницьку спробу перебудувати людське суспільство, оцінивши події жовтня 1917 року як "криваве божевілля" і "повальне божевілля".
26 січня 1920 року на іноземному пароплаві "Спарта" Буніни відплили до Константинополя, назавжди залишивши росію.
9 листопада 1933 року зі Стокгольма прийшла звістка про присудження Івану Буніну Нобелівської премії. Івана Олексійовича висували на премію Нобеля ще в 1923 році, потім знову — у 1926 році, а з 1930 року його кандидатуру розглядали щорічно. Іван Бунін був першим із російських письменників, який одержав Нобелівську премію.
Цікавий факт: Іван Олексійович став лауреатом Нобелівської премії за оповідання, написане від імені жінки.
Іван Олексійович Бунін помер 8 листопада 1953 року в Парижі, похований на російському цвинтарі Сент-Женев'єв-де-Буа під Парижем.
Творчість Івана Буніна є визначним явищем в історії російського критичного реалізму. Позначена глибоким психологізмом, пластичністю образів, художнім лаконізмом і довершеністю стилю, вона вплинула на розвиток російської і української прози. Певний час Іван Олексійович жив в Україні (1887– 89 – у Харкові, 1890–94 – у Полтаві, 1898–1901, 1918–20 – в Одесі), бував у Києві.
Його художня спадщина має багаті й різноманітні творчі зв’язки з українською культурою й літературою. Іван Бунін добре знав український фольклор, прояви якого помітні в оповіданнях («На край света», «Лирник Родион») та багатьох віршах. Захоплювався поезією Тараса Шевченка, якого називав абсолютно геніальним поетом.
Навесні 1890 року відвідав його могилу в Каневі. Враження від подорожі описав у нарисі «На “Чайке”» («Всходы», 1898, № 21), опублікував статтю «Памяти Т. Г. Шевченко» («Орловский вестник», 1891, 29 мая). Івану Олексійовичу належать переклади віршів «Закувала зозуленька» і «Заповіт» Тараса Шевченка.
«Країна… ця мріялася мені неозорими весняними просторами всієї тієї південної Русі, яка дедалі більше й більше захоплювала мою уяву і давниною своєю і сучасністю. У сучасності був великий і багатий край, краса його нив і степів, хуторів і сіл, Дніпра й Києва, народу сильного і ніжного, у кожній дрібниці побуту свого красивого і охайного,— наступника слов’янства істинного, дунайського, карпатського. А там, у давнині, була колиска його…» Таких рядків — освідчень у любові до своєї прабатьківщини можна знайти багато в написаному Іваном Буніним...
«ІВАН БУНІН ЛЮБИВ, ЗНАВ І ГЛИБОКО РОЗУМІВ УКРАЇНУ, ЇЇ ДУШУ.» ©
вверх^
к полной версии
понравилось!
в evernote
Это цитата сообщения Miledi1950 Оригинальное сообщение
А чи знаєте Ви ...
«Великий і багатий край, краса його нив і степів, хуторів і сіл, Дніпра й Києва, народ сильний і ніжний, у кожній дрібниці побуту свого красивий і охайний…»
— Іван Бунін про Україну
150 років тому, 22 жовтня 1870 року, у Воронежі народився російський поет Іван Бунін.
Він походив із давнього дворянського роду, що бере свій початок із XV століття.
А чи знаєте Ви, що у росію (тодішню московію) рід Буніних (Бунікевських) переселився з України (що була на ті часи в складі Польщі) у XV столітті. Сам письменник дослідив, що його рід походить із Волині.
Дитинство Івана Буніна минуло в одному з невеликих родових маєтків (хутір Бутирки Єлецького повіту Орловської губернії). Початкові знання Бунін одержав від домашнього вчителя. У 10 років Івана Буніна віддали до Єлецької гімназії. Під час навчання він жив у Єльці в родичів і на приватних квартирах.
Уперше Бунін опублікувався 1887 року. У петербурзькій газеті "Родіна" були опубліковані вірші "Над могилою С. Я. Надсона" і "Сільський жебрак". Там же протягом цього року були надруковані ще 10 віршів і оповідання "Два мандрівники" і "Нефедка". Так почалася літературна діяльність Івана Олексійовича Буніна.
На початку 1895 року Бунін їде в Петербург, а потім - до москви. З цього часу він входить у столичне літературне середовище: знайомиться з М. К. Михайлівським, С. Н. Кривенком, Д. В. Григоровичем, Н. Н. Златовратським, А. П. Чеховим, А. І. Ертелем, К. Д. Бальмонтом, В. Я. Брюсовим, Ф. К. Сологубом, В. Г. Короленком, О. І. Купріним.
У січні та лютому 1917 року Іван Бунін жив у москві. Першу світову війну і Лютневу революцію письменник сприймав як страшні ознаки всеросійської катастрофи. Літо й осінь 1917 року Іван Бунін провів у селі, увесь час витрачаючи на читання газет, і спостерігав хвилю революційних подій, що наростала. 23 жовтня Іван Олексійович із дружиною виїхав до москви. Жовтневої революції Бунін рішуче й категорично не прийняв. Він відкидав усяку насильницьку спробу перебудувати людське суспільство, оцінивши події жовтня 1917 року як "криваве божевілля" і "повальне божевілля".
26 січня 1920 року на іноземному пароплаві "Спарта" Буніни відплили до Константинополя, назавжди залишивши росію.
9 листопада 1933 року зі Стокгольма прийшла звістка про присудження Івану Буніну Нобелівської премії. Івана Олексійовича висували на премію Нобеля ще в 1923 році, потім знову — у 1926 році, а з 1930 року його кандидатуру розглядали щорічно. Іван Бунін був першим із російських письменників, який одержав Нобелівську премію.
Цікавий факт: Іван Олексійович став лауреатом Нобелівської премії за оповідання, написане від імені жінки.
Іван Олексійович Бунін помер 8 листопада 1953 року в Парижі, похований на російському цвинтарі Сент-Женев'єв-де-Буа під Парижем.
Творчість Івана Буніна є визначним явищем в історії російського критичного реалізму. Позначена глибоким психологізмом, пластичністю образів, художнім лаконізмом і довершеністю стилю, вона вплинула на розвиток російської і української прози. Певний час Іван Олексійович жив в Україні (1887– 89 – у Харкові, 1890–94 – у Полтаві, 1898–1901, 1918–20 – в Одесі), бував у Києві.
Його художня спадщина має багаті й різноманітні творчі зв’язки з українською культурою й літературою. Іван Бунін добре знав український фольклор, прояви якого помітні в оповіданнях («На край света», «Лирник Родион») та багатьох віршах. Захоплювався поезією Тараса Шевченка, якого називав абсолютно геніальним поетом.
Навесні 1890 року відвідав його могилу в Каневі. Враження від подорожі описав у нарисі «На “Чайке”» («Всходы», 1898, № 21), опублікував статтю «Памяти Т. Г. Шевченко» («Орловский вестник», 1891, 29 мая). Івану Олексійовичу належать переклади віршів «Закувала зозуленька» і «Заповіт» Тараса Шевченка.
«Країна… ця мріялася мені неозорими весняними просторами всієї тієї південної Русі, яка дедалі більше й більше захоплювала мою уяву і давниною своєю і сучасністю. У сучасності був великий і багатий край, краса його нив і степів, хуторів і сіл, Дніпра й Києва, народу сильного і ніжного, у кожній дрібниці побуту свого красивого і охайного,— наступника слов’янства істинного, дунайського, карпатського. А там, у давнині, була колиска його…» Таких рядків — освідчень у любові до своєї прабатьківщини можна знайти багато в написаному Іваном Буніним...
«ІВАН БУНІН ЛЮБИВ, ЗНАВ І ГЛИБОКО РОЗУМІВ УКРАЇНУ, ЇЇ ДУШУ.» ©
Рамочка від Наталя_Івушка
Комментарии (1):
Miledi1950
23-10-2020-22:03
удалить
[150x]
Доброго Вам вечора!
Комментарии (1):
вверх^
Вы сейчас не можете прокомментировать это сообщение.
Дневник А чи знаєте Ви ... | tamara1946 - Дневник tamara1946 |
Лента друзей tamara1946
/ Полная версия
Добавить в друзья
Страницы:
раньше»